Постанова 4820 № 682/2178/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2023 року м. Хмельницький Справа № 682/2178/22 Провадження № 22-ц/4820/849/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О. за участю учасників справи та представника учасників справи розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їх представником ОСОБА_3 , на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Шкапій Віра Ярославівна, Славутська міська рада, про скасування державної реєстрації права власності на частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку, скасування державної реєстрації права власності на частину житлового будинку, (суддя Матвєєва Н.В.). Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи та представника учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У листопаді 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Шкапій Віра Ярославівна, Славутська міська рада, про скасування державної реєстрації права власності на частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку. В обґрунтування позову вказував, що проживав та був зареєстрованим в будинку АДРЕСА_1 . Даний будинок з господарськими будівлями був побудований його батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та прийнятий в експлуатацію в 1973 році. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_5 померла і після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями. На час смерті матері в житловому будинку були зареєстровані та проживали позивач та його батько ОСОБА_1 , тобто останні прийняли спадщину та вступили у володіння спадковим майном, а саме у володіння по 1/4 частині житлового будинку, але офіційно із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ні позивач, ні його батько не зверталися. Вказував, що після смерті матері право позивача на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом ніким не оспорювалось, не порушувалось, тому позивач не звертався до суду із відповідною заявою про визнання за ним права власності за законом на частину спадкового майна. Зазначає, що батько без відома позивача, виготовивши в КП «Славутське БТІ» інвентарну справу та технічний паспорт на житловий будинок з надвірними будівлями, на підставі договору про надання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 10.10.1966 та акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинку володіння від 01.11.1973 зареєстрував 01.11.2016 у державного реєстратора виконавчого комітету Славутської міської ради право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . 02.08.2018 батько ОСОБА_1 згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., подарував 83/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, та 07.08.2020 року згідно договору дарування, - 17/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями ОСОБА_2 . Вказує, що про відчуження житлового будинку з надвірними будівлями йому не було відомо, а коли ОСОБА_2 замінила замки на вхідних дверях будинку, звернувся до відділу реєстрації виконавчого комітету Славутської міської ради, щоб отримати довідку про реєстрацію місця проживання, позивачу було повідомлено, що 10.08.2020 за заявою ОСОБА_2 на підставі п.26 Правил реєстрації місця проживання, позивача було знято з реєстрації місця проживання у зв`язку із відчуженням житла. В квітні 2021 року позивач звернувся до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області з позовною заявою про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку, однак суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Зазначав, що 11.11.2021 звернувся з апеляційною скаргою до Хмельницького апеляційного суду, та за наслідками розгляду справи апеляційним судом, апеляційна скарга була задоволена частково і рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області було змінено з викладенням мотивувальної частини рішення суду в редакції постанови. Так, в постанові апеляційного суду зазначено, що без встановлення правомірності реєстрації права власності на спірний будинок в 2016 році за відповідачем ОСОБА_1 визнання такої реєстрації неправомірною, позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності за позивачем на 1/4 частину будинку є передчасним та позивачем на даний час обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права шляхом подання негаторного позову, оскільки такі позовні вимоги за даних обставин не призведуть до відновлення прав позивача на 1/4 частину спірного будинку а позивач жодних дій щодо реєстрації за собою права власності на частину спірного будинку в порядку спадкування не вчинив, а рішення та державну реєстрацію права власності в 2016 році за відповідачем на спірний будинок не оскаржив. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4 просив скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 проведену державним реєстратором виконавчого комітету Славутської міської ради 01.11.2016 року, визнати недійсним договір дарування 83/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями, посвідчений 02.08.2018 приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., згідно якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 83/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності на 83/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями розташованого по АДРЕСА_1 . Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , проведену державним реєстратором виконавчого комітету Славутської міської ради 01.11.2016, номер запису про право власності: 17250382, реєстраційний номер житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1074298468000. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину (25/100) житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано частково недійсним договір дарування 83/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, посвідчений 02.08.2018 приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., згідно якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 83/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 в розмірі 1/4 частини (що становить 25/100) житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Скасовано частково державну реєстрацію права власності 83/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 02.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42365299 від 02.08.2018 року в розмірі 1/4 частини (що становить 25/100) житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_6 . Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 2977,20 грн., по 1488,60 грн. з кожного. В іншій частині позову відмовлено. Додатковим рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 гривень. Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати судове рішення в частині задоволення позовних вимог, а позовну заяву залишити без задоволення, вирішити питання судових витрат. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що в позовній заяві жодним чином не обгрунтовано та взагалі відсутній виклад обставин стосовно порушеного майнового права позивача щодо вимоги про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності. Зазначають, що позовні вимоги позивача щодо скасування державної реєстрації права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведеної державним реєстратором Славутської міської ради 01.11.2016, та скасування державної реєстрації права власності на 83/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , проведеної приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я., є безпідставними, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення зазначених вимог є таким що суперечать нормам чинного законодавства та правовій позиції Верховного Суду. Звертають увагу суду, що позивачем було заявлено позовну вимогу про визнання права власності у порядку спадкування, з огляду на відсутність обставин, що свідчать про неможливість усунення перешкод для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку, окрім як задоволення вимоги позивача про визнання права власності у порядку спадкування, в даному випадку свідчить про неналежний спосіб захисту, на думку позивача, порушеного права, а відтак позовні вимоги позивача про визнання за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину житлового будинку задоволенню не підлягають. Посилаються на те, що всупереч вимогам чинного на той час законодавства позивач не вчинив дій, які б свідчили про прийняття спадщини, а тому згідно з вимогами ст. 553 ЦК УРСР, вважається таким, що відмовився від прийняття спадщини. Реєстрація місця проживання позивача не є достатньою підставою вважати, що ОСОБА_4 дійсно там проживав та вступив в управління спадковим майном. Вказують, що прийняття лише свідчень позивача і в той же час відхилення свідчень відповідачів вважають упередженістю суду при прийнятті рішення. Зазначають, що позивач у своїй позовній заяві не зазначив підстав, щодо визнання договору дарування недійсним, а лише припустив, що він є власником частини житлового будинку в той же час, як права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Вважають, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору дарування недійсним суперечить матеріалам справи і обставинам, які були встановлені судом. Судом не враховано, що на момент вчинення правочину дарування справи про визнання права власності в суді не було. Та вказують також, що судом безпідставно не задоволено клопотання про застосування строків позовної давності. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таки підстав. Відповідно до п. 1 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками позивача ОСОБА_4 . Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 було побудовано та прийнято в експлуатацію в 1973 році на земельній ділянці, яка за рішенням №61 Виконавчого комітету Славутської міської ради депутатів трудящих від 7 квітня 1966 року була виділена відповідачу ОСОБА_1 для індивідуальної забудови. У справі №682/791/21 судовим рішенням встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , оскільки був побудований та прийнятий в експлуатацію за час перебування останніх у шлюбі, укладеному 21 грудня 1957 року. В даному будинку проживали та були зареєстровані ОСОБА_4 (позивач) та його батьки ОСОБА_1 і ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача ОСОБА_5 померла. На час смерті ОСОБА_5 в житловому будинку по АДРЕСА_1 було зареєстровано місце проживання позивача ОСОБА_4 та його батька ОСОБА_1 01 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору від 10.10.1966 та акту про завершення будівництва від 01.11.1973 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . 02 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір дарування 83/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 та в цей же день за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказану частину житлового будинку. Крім того, 07 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування 17/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 та в цей же день за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказану частину житлового будинку, після чого остання стала одноособовим власником спірного житлового будинку. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. При цьому згідно ст. 529 ЦК УРСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. У відповідності до ст.ст. 548-549 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Частиною 2 ст. 553 ЦК УРСР визначено, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.94 роз`яснено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11.11.2021 у справі №682/791/21 встановлено, що на час смерті ОСОБА_5 місце проживання позивача було зареєстровано за місцем проживання спадкодавця з 1992 по 2020 рік, що в розумінні норм чинного на час прийняття спадщини законодавства свідчить про прийняття позивачем спадщини після смерті спадкодавця шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивач не вчинив дій, які б свідчили про прийняття спадщини, є безпідставними та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Натомість обставини щодо вступу ОСОБА_4 в управління спадковим майном після смерті матері встановлені судовим рішенням у справі №682/791/21 та відповідачі таких обставин не спростували. Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем позовної давності, оскільки, про порушення свого права на спадкове майно позивач дізнався після отримання відповіді з Виконавчого комітету Славутської міської ради №Д-21-25/70 від 05.02.201 про зняття його з реєстрації місця проживання. В заперечення вказаних обставин, відповідачі належних доказів не надали. Оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд першої інстанції правильно виходив з того, що державна реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведена 01.11.2016 Виконавчим комітетом Славутської міської ради Хмельницької області, номер запису про право власності: 17250382, реєстраційний номер житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1074298468000, без урахування права ОСОБА_4 на спадкове майно, яке залишилося після смерті матері - 1/4 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є позивач та його батько ОСОБА_1 , який також має право на спадкове майно в розмірі 1/4 частини спірного житлового будинку, та фактично вступив в управління спадковим майном, як і позивач, проте свідоцтво про право на спадщину за законом йому, як і позивачу не видавалося, є незаконною в частині реєстрації права власності на 1/4 вказаного майна. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР). А тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрацію права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , проведеної державним реєстратором виконавчого комітету Славутської міської ради 01.11.2016, номер запису про право власності: 17250382, реєстраційний номер житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1074298468000. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання частково недійсним договору дарування від 02.08.2018, скасування частково державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 має право на спадкове майно після смерті матері - 1/4 частину спірного житлового будинку, та немає можливості оформити спадщину в нотаріальному порядку, оспорюваний договір дарування в частині 1/4 житлового будинку та державна реєстрація права власності на вказану частину житлового будинку за ОСОБА_2 порушує права позивача, суперечать вимогам ЦК України, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15). Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження №6-2407цс15)). Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження №6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. У даній справі, позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання частково недійсним договору дарування від 02.08.2018, скасування частково державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 не є ефективним способом захисту права позивача. Виходячи з обставин справи, належним способом захисту прав позивача є вимоги про витребування частки майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) спадковим майном. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача частини нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на частину нерухомого майна, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. З огляду на викладене, обрання позивачем неефективного способу захисту прав в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання частково недійсним договору дарування від 02.08.2018, скасування частково державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. І з цього приводу, є підставними доводи апеляційної скарги про те, що не підлягають захисту права позивача шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. За таких обставин, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання частково недійсним договору дарування від 02.08.2018, про скасування частково державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, слід змінити розподіл судових витрат, та на підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 496,2 грн з кожного. Крім того, пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 7875 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4465, 80 грн судового збору, сплаченого останньою при подачі апеляційної скарги. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та несплаті в повному обсязі судового збору при подачі апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1488,6 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їх представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання частково недійсним договору дарування від 02.08.2018, про скасування частково державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цих частинах нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року в частині вирішення питання про розподіл судового збору змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму судового збору до 496,2 грн з кожного. В решті рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 7875 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 4465, 80 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1488,6 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 травня 2023 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай