Постанова 4820 № 679/1040/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Хмельницький Справа № 679/1040/21 Провадження № 22-ц/4820/898/23 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. ( суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю представників сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 679/1040/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року в складі судді Стасюка Р.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки квартири. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати недійсним договір дарування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського районного територіального округу Хмельницької області Франовською Л.С. та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно 2/3 частки вказаної квартири, номер запису 42565548 від 17 червня 2021 року. На підтримання заявлених позовних вимог представник позивачів - адвокат Фоменко С.О. зазначав, що на розгляді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області перебуває кримінальна справа № 679/199/21 про обвинуваченні ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України. В межах даного кримінального провадження позивачі, як потерпілі, подали цивільні позови до обвинувачених про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Заявлені вимоги цивільного позову ОСОБА_3 складають 510 919, 90 грн., а цивільного позову ОСОБА_4 - 306 935, 75 грн. З метою забезпечення зазначених цивільних позовів, під час розгляду кримінального провадження двічі зверталися до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області із заявами про забезпечення цивільних позовів, шляхом накладення арешту та майно обвинувачених, в тому числі на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та заборони вчиняти будь-яким особам реєстраційні дії щодо вказаного об`єкта нерухомості. Однак, ухвалами Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 01.03.2021 та від 18.03.2021, в задоволенні таких заяв про забезпечення цивільних позовів було відмовлено у зв`язку з їх необґрунтованістю. В подальшому, після звільнення ОСОБА_1 з ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», 17 червня 2021 року він та його мати ОСОБА_2 уклали договір дарування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Шепетівського районного територіального округу Хмельницької області Франовською Л.С. При цьому, ОСОБА_1 знав про подання до нього позовів про відшкодування завданої шкоди в межах кримінального провадження, наявність ризиків визнання його винуватим, винесення судом обвинувального вироку відносно нього та задоволення цивільних позовів, а також про неодноразові спроби позивачів накласти арешт на належне йому майно. Таким чином, на переконання позивачів оспорюваний правочин вчинено з метою приховання майна від можливої наступної його реалізації, як засобу виконання майбутнього рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області у разі задоволення цивільних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у кримінальній справі № 679/199/21, а тому вважали, що договір дарування частки квартири є фіктивний, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, у зв`язку із чим просили визнати його недійсним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно. 14 вересня 2022 року представник позивачів - адвокат Фоменко С.О. подав заяву про зміну предмета позову, в якій він просив прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження, про що постановити відповідну ухвалу та змінити предмет позову в частині вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. В обґрунтування даної заяви представник позивачів зазначав, що у зв`язку із змінами в законодавстві, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачено, тому просив, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58818094 від 17.06.2021 державного реєстратора приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Франовської Л.С. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року позов задоволено, визнано недійсним договір дарування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського районного територіального округу Хмельницької області Франовською Л.С., скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58818094 від 17 червня 2021 року державного реєстратора приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Франовської Л.С. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно 2/3 частки квартири номер АДРЕСА_1 , вирішено питання щодо стягнення судового збору. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, тому просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник апелянтів посилається, що під час укладення договору дарування, відповідачі нікого в оману не вводили, не укладали вказаний правочин для виду, а уклали його з метою реального настання наслідків і жодних прав третіх осіб укладений договір не порушує. Підставою для здійснення вказаного правочину було те, що ОСОБА_1 хотів віддячити своїй матері за надану йому підтримку у тій складній ситуації в якій він опинився у зв`язку із пред`явленим йому звинуваченням. Також ОСОБА_1 не знав та не міг знати про задоволення вимог цивільного позову та відсоткове значення такого задоволення у майбутньому, як про це вказано судом у рішенні, тому такі припущення є лише теоретичними. Наявність цивільного позову не може бути єдиною підставою для визнання договору недійсним, оскільки наявність або відсутність фіктивності такого договору визначається на момент його укладення. Крім того, представник апелянтів вказує, що ОСОБА_1 продовжує користуватися квартирою, частку якої він подарував матері, що не суперечить умовам договору дарування. Крім того апелянт не відмовляється виконувати вирок суду та відшкодовувати завдані збитки, адже він офіційно працевлаштований та має стабільний дохід. Представник позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Фоменко С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність кримінального провадження щодо нього, а також про існування цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої вчиненим кримінальним правопорушенням, а тому передбачав настання для себе негативних наслідків в разі їх задоволення. Крім того, про намір позивачів забезпечити виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належну йому частку квартири неодноразово йшлося в ході судового розгляду, також посилається, що оспорюваний правочин був укладений майже одразу після звільнення ОСОБА_1 зі слідчого ізолятора. Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги що відповідачі діяли добросовісно. Отже, договір дарування частки квартири є фіктивний, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, докази наявності у ОСОБА_1 іншого майна за рахунок якого він може відповідати за цивільними позовами відсутні. Заслухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішенню суду зміні з таких підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Так судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 обвинувачуються органами досудового розслідування в тому, що 01 червня 2020 року близько 02 години, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки нанесли потерпілим ОСОБА_4 і ОСОБА_3 численні удари руками та ногами по голові та по тілу, внаслідок чого ОСОБА_4 спричинені умисні легкі тілесні ушкодження здоров`я, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а ОСОБА_3 були завдані тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. За цим фактом було розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020240080000151, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченогоч. 4 ст. 187 КК України. В межах цього кримінального провадження ОСОБА_4 і ОСОБА_3 мали статус потерпілих. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2021 року до обвинувального акта у справі №679/199/21 долучено цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями обвинувачених та постановлено розглянути їх у кримінальному провадженні №12020240080000151 про обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України В цей же день позивачі звернулись до суду з заявами про забезпечення цивільних позовів шляхом накладення арешту на майно обвинувачених, в тому числі і на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , однак ухвалою суду в задоволенні даної заяви було відмовлено, з посиланням на те, що потерплі не обґрунтували доцільність вжиття такого заходу забезпечення позову. 17.03.2021 року потерпілі повторно звернулись до суду з заявами про забезпечення цивільних позовів шляхом накладення арешту на вищевказане нерухоме майно, але ухвалою суду від 18.03.2021 року в задоволенні такої заяви було відмовлено з посиланням на те, що потерпілі не обґрунтували яким чином за умови перебування обвинувачених в СІЗО невжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить поновлення порушених прав потерпілих. 26 травня 2021 року Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначено заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Вказану заставу було внесено на спеціальний рахунок та на початку червня 2021 року ОСОБА_1 звільнили з-під варти. 17 червня 2021 року між ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_2 було укладено договір дарування частки квартири посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Франовською Л.С., зареєстрований у реєстрі за № 776, за умовами якого ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 , а остання прийняла 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №269072210 від 04.08.2021 вбачається, що на підставі договору дарування від 17.06.2021 № 776, приватний нотаріус Шепетівського районного нотаріального округу Франовська Л.С. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58818094 від 17 червня 2021 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно - 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2022 року, який не набрав законної сили, дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч.4 ст.187 КК України на ч.1 ст.121 КК України, за якою його визнано винуватим та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. Згідно зі ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України. Цим же вироком дії ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч.4 ст.187 КК України на ч. 2 ст.125 КК України, за якою його визнано винуватим та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік. Цивільні позови потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в сумі 72921,93 грн., моральну шкоду у сумі 100 000 грн., а всього - 172921,93 грн. У решті позову відмовлено. Цивільні позови потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в сумі 6435,75 грн., моральну шкоду у сумі 30 000 грн., а всього -36435,75 грн. У решті позову відмовлено. Як пояснив в судовому засіданні апеляційного суду представник позивачів, потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , прокурор з таким вироком суду не погодились та оскаржили його в апеляційному порядку. На даний час кримінальну провадження перебуває на розгляді в Хмельницькому апеляційному суді. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку). Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними. Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. У даній цивільній справі судом достеменно встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України відносно потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , заподіявши їм тілесні ушкодження. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2021 року до обвинувального акта у справі №679/199/21 долучено цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 двічі звертався до суду в березні 2021 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 , однак судом в цьому було відмовлено. 17 червня 2021 року одразу ж після зміни запобіжного заходу з утримання під вартою на заставу ОСОБА_1 уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_2 договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 Отже, за безвідплатним правочином ОСОБА_1 відчужив належну йому частину квартири близькому родичу (матері) 17 червня 2021 року, тобто після вчинення злочину щодо потерпілих, який стався 01 червня 2020 року і який призвів до спричинення тілесних ушкоджень потерпілим, та після пред`явлення потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовів до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, про подання яких відповідачу було достеменно відомо, що підтверджено матеріалами справи та вироком суду, який ще набрав законної сили. Таким чином ОСОБА_1 , як і його матері, на час безоплатного відчуження майна, було достеменно відомо про вчинення відповідачем злочину щодо потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про наявність кримінального провадження стосовно нього, відкритого за ч. 4 ст. 187 КК України, про подання потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позову до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди в межах кримінального провадження, а отже й про відповідні наслідки таких подій та зобов`язання винної особи відшкодувати потерпілим завдану шкоду. Адресою свого місця проживання після укладення договору дарування ОСОБА_1 продовжує зазначати квартиру АДРЕСА_1 Наведене підтверджує доводи позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 вчинив оспорюваний договір дарування для приховання майна від виконання у майбутньому зобов`язань щодо відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок вчинення ним злочину відносно потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Такі дії є очевидно недобросовісними, зводяться до зловживання правом та не можуть залишатися поза реакцією суду. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 травня 2022 року у справі № 711/3724/21, від 08 вересня2021 року в справі № 200/823/19, від 22 березня 2023 року у справі № 712/4755/21. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги, що оспорюваний договір не є фіктивним, спрямований на настання реальних наслідків без мети ухилитись від виконання рішення суду щодо відшкодування шкоди, апелянт має бажання і може виконувати вирок суду в добровільному порядку слід відхилити. Вказані доводи апелянта спростовуються вищенаведеними фактичними обставинами справи. а крім того апелянт не позбавлений можливості виконати вирок суду в частині цивільного позову добровільно, однак на даний час шкоду, завдано злочином, так і не відшкодовано. Разом з тим, суд першої інстанції стягнув судові витрати у вигляді судового збору на користь позивачів солідарно з обох відповідачів, що не відповідає приписам норм ЦК та ЦПК України. За нормами ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. В той же час за змістом ст. 141 ЦПК України судові витрати стягуються в рівних частках з усіх відповідачів, а не солідарно, так як судові витрати не є відшкодуванням шкоди в розумінні ст. 1190 ЦК України, а передбачені саме нормами ЦПК України як компенсація позивачу витрат, пов`язаних з розглядом цивільної справи в розмірі задоволених позовних вимог до кожного відповідача. З врахуванням викладеного рішення суду в частині стягнення судових витратна користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з відповідачів слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 1135 грн судових витрат з кожного, а на користь ОСОБА_4 по 908 грн судових витрат з кожного. Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Нетішинського міського суду від 23 лютого 2023 року в частині стягнення на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді сплати судового збору по 1135 грн. з кожного. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді сплати судового збору по 908 грн. з кожного. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 травня 2023 року. Судді А.М.Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова