Постанова 4803 № 201/8074/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3617/23 Справа № 201/8074/20 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г. про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовні вимоги мотивовані тим, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року, між Банком та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №120514 - П від 12 травня 2014 року. В подальшому, у зв`язку з наявністю заборгованості за Кредитним договором, АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за Кредитним договором №120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року по тілу кредиту у розмірі 181 013,41 доларів США. В межах зазначеної справи ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року вжито заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - квартиру у АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та заборонено її відчуження. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. від 10 березня 2020 року було відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеної ухвали суду та накладено арешт на зазначену квартиру. В подальшому, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04 серпня 2020 року по справі 904/1290/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року було задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року скасовано. У задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову відмовлено. Повний текст зазначеної постанови виготовлено 10 серпня 2020 року. Позивач зазначає, що після виготовлення повного тексту оскаржуваної постанови 10 серпня 2020 року, ОСОБА_1 було подано заяву до приватного виконавця Ванжі О.В. про зняття арешту. 10 серпня 2020 року приватним виконавцем Ванжою О.В. було знято арешт із вищезазначеної квартири на підставі заяви представника боржника ОСОБА_1 , а о 17:32:08 год. цього ж дня квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було відчужено шляхом укладення договору дарування з ОСОБА_3 .. Отже, як зазначає позивач, на підставі договору дарування вищезазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_1 (батьком) та ОСОБА_3 (дочкою), посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., ОСОБА_1 було відчужено цю квартиру. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 як поручитель, будучи обізнаним про наявність невиконаних кредитних зобов`язань позичальника ДП «НЕКСУС-ВКК», в період наявності судового спору не здійснив дії щодо погашення заборгованості, а навпаки, здійснив відчуження майна (квартири) з метою ухилення від виконання вищезазначених зобов`язань. Позивач зазначає, що вищезазначена подарована квартира була єдиним майном ОСОБА_1 , а тому права та інтереси позивача укладенням зазначеного договору дарування було порушено. Позивачем також відзначено про відчуження станом на 01 липня 2020 року іншої квартири ОСОБА_1 , яка йому належала на праві приватної власності з 05 лютого 2013 року. Цим обставинам передувала наявність ще станом на 2016 рік судового спору по справі №201/2684/16 між цими ж сторонами за цим же кредитним договором щодо стягнення процентів. Також, позивач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 станом на час укладення Кредитного договору був засновником позичальника - ДП «НЕКСУС-Виробничо-комерційної компанії» - Міжнародної Комерційної Компанії «НЕКСУС ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДІНГС КОРП.» (NEXUS INVESTMENT HOLDINGS CORP.) та займав посаду Першого директора, а тому позивач вважає, що ОСОБА_1 здійснив відчуження квартири з метою виведення своїх активів задля уникнення виконання кредитних зобов`язань. Отже, обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач посилався на те, що оспорюваний договір дарування вчинений без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за Кредитним договором. Враховуючи викладене, позивач просив просив визнати недійсним договір дарування, припинити право власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відновити становище, яке існувало до порушення. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а саме: визнано договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 недійсним з моменту його укладення. Припинено право власності за ОСОБА_3 ; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер №53542148, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. від 10 серпня 2020 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності/довірчої власності номер 37700350 за ОСОБА_3 , на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; відновлене становище, яке існувало до порушення, а саме: відновлено державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . за ОСОБА_1 , для чого вчинити реєстраційну дію шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке існувало до 10 серпня 2020 року. Вирішене питання розподілу судових витрат між сторонами. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Банк не вперше звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 , а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між наявними в Господарському суді спором та безпосередньо договором дарування квартири. Апелянт зазначає, що ОСОБА_3 є законним набувачем спірної квартири, тоді як Банком не доведено, що ОСОБА_1 продовжує користуватись зазначеною нерухомістю. 17 квітня 2023 року на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», в якому останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 263, 264 ЦПК України судове рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає. Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Колегія суддів в повній мірі не може погодитись з висновками суду першої інстанції, так як рішення в частині задоволених позовних вимог щодо відновлення становища, яке існувало до порушення є таким, що суперечить вимогам матеріального та процесуального закону. Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є поручителем за Кредитним договором №120514-КЛВТ від 12 травня 2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та Дочірнім підприємством «НЕКСУС-Виробничо-комерційна компанія». Відповідно до п. 1.1 Договору поруки №120514 П від 12 травня 2014 року, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , останній зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед Банком за виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором по сплаті суми кредиту, процентів за користування кредитами, пені, комісії, штрафних санкцій. В подальшому, Договором №180914 від 18 вересня 2014 року про зміну Договору поруки від 12 травня 2014 року, викладено п.1.1 Договору поруки у наступній редакції: «Предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором із всіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між Кредитором та Позичальником, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору». Відповідно до пункту 6.2 Договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановлено в п. 1.3 Договору. Відповідно до п. 1.3 Договору поруки строк поруки становить 10 років. Отже, порука ОСОБА_1 , у встановленому законом порядку, не припинена. Встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13 липня 2020 року у справі №904/1290/20 було відкрито провадження за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року у розмірі 43 245, 58 доларів США, з яких: 17 356,20 доларів США - заборгованість по 3% річних за несплату кредиту, 25 889,38 доларів США - заборгованість по 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків, 107 921 грн. 19 коп. - пеня за несплаченими відсотками. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року по справі №904/1290/20 задоволено заяву АТ "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру у АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , та заборонено її відчуження. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04 серпня 2020 року по справі 904/1290/20 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року скасовано та у задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову відмовлено. Повний текст зазначеної постанови було виготовлено 10 серпня 2020 року. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. від 10 серпня 2020 року було знято арешт із зазначеної квартири. Встановлено, що в цей же день, 10 серпня 2020 року, ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 09 липня 2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., за реєстровим номером 1550, від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 23 травня 2018 першим секретарем з консульських питань Посольства України у Французькій Республіці у м. Парижі Собко М.М., за реєстраційним номером 572-952, від імені ОСОБА_3 , було укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. Відповідно до пункту 1 Договору дарування Дарувальник передає безоплатно у власність Обдаровуваній належну йому квартиру АДРЕСА_2 . Згідно пункту 6 Договору дарування Дарувальник та Обдаровувана є родичами першого ступеню споріднення, що підтверджується відповідним документом, в якому ОСОБА_7 зазначений батьком ОСОБА_8 . Зазначені обставини щодо першого ступеню споріднення також підтверджуються Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 07 листопада 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_9 є батьком ОСОБА_3 .. Встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 27 жовтня 2004 року значиться зареєстрованим ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур №7043 від 10 серпня 2020 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, яка надійшла на адресу суду 10 січня 2021 року. Згідно відповідей КП «Дніпроводоканал», що надійшов на адресу суду 26 січня 2021 року, ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», який надійшов на адресу суду 17 грудня 2020 року, власником особового рахунку за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_1 .. Встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19 січня 2021 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором №120514-КЛВ від 12 травня 2014 року по тілу кредиту в розмірі 181 013,41 доларів США та 73 232,78 грн. судового збору. Рішення набрало законної сили. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О. від 24 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження №68780909 з примусового виконання наказу по справі 904/2344/20, виданого 10 лютого 2022 року Господарським судом Дніпропетровської області, щодо ОСОБА_1 та останній перебуває у Єдиному реєстрі боржників Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу обґрунтування позовних вимог послався на фіктивність договору дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи при цьому, що оспорювані правочини вчинені ОСОБА_1 без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів на шкоду кредитора. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «…позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним». Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , який здійснив відчуження квартири на підставі договору дарування на користь своєї дочки після пред`явлення до нього позову Банку про стягнення заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора, і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Так, у своїй постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 201/8847/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на наступне: «Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника». Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження»). Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Верховним Судом у зазначеній постанові у справі № 201/8847/18 враховано, що на момент здійснення відчуження спірної квартири кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до неї як поручителя та іпотекодавця, про що свідчить позов банку до відповідача про стягнення заборгованості. Також Верховним Судом було враховано, що матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В силу частин першої третьої, частини п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). За частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Встановивши, що оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_1 (батьком) та ОСОБА_3 (дочкою), спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення кредитних коштів із ОСОБА_1 , суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання цього договору недійсним. У зв`язку з цим, заявлена позовна вимога про припинення права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру також підлягає задоволенню. При цьому, врахувавши, що на підставі вищезазначеного договору дарування приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності/довірчої власності: номер 37700350 за ОСОБА_3 на квартиру, обґрунтованим є висновок суду щодо задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Тлумачення цих норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Способом захисту цивільних прав та інтересів дійсно може бути відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Однак, враховуючи той факт, що судом першої інстанції були задоволенні позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування, припинення права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності/довірчої власності номер 37700350 за ОСОБА_3 на цю квартиру, - колегія суддів вважає, що задоволення позовних вимог в частині відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме, відновлення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із припиненням права власності його дочки ОСОБА_3 , а тому є не ефективним способом захисту, оскільки порушене право вже відновлене. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог в частині відновлення становища, яке існувало до порушення. Рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині оскаржуване рішення як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального законів повинне бути залишене без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена частково, відповідно до ст. 141 ЦПК України з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1860,75 грн.. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року в частині задоволених позовних вимог щодо відновлення становища, яке існувало до порушення скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1860,75 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко