LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова КЦС ВС646/4041/19

від 09.08.2023 · Цивільна
Резолютивна:Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 серпня 2023 року м. Київ справа № 646/4041/19 провадження № 61-9620св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Єжова В. А., та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позову вказувала, що 23 червня 2008 року Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк (далі - ВАТ АБ) «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 21/08-Б, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 98 550 доларів США зі сплатою 13,8% річних за його користування на строк до 22 червня 2018 року. Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до укладеного ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 договору іпотеки № 18/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепою М. В. за № 4837. 30 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. вчинено виконавчий напис № 2724, яким звернено стягнення на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 . 17 листопада 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. видано ПАТ АБ «Украгазбанк» дублікат вказаного виконавчого напису. Позивач вказувала, що вона не отримувала від ПАТ АБ «Укргазбанк» повідомлень про невиконання ОСОБА_2 або нею зобов`язань за кредитним або іпотечним договорами, тому виконавчий напис нотаріуса вважає таким, що вчинений з порушенням вимог законодавства. Зазначає, що приватному нотаріусу не надано засвідчену стягувачем копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, яка була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, і оригінал розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджує направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання. На думку позивача, при вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус не переконалася належним чином у безспірності суми заборгованості, не перевірила належність поданих банком документів. Про існування спору між банком та позичальником свідчить заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року, яким стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 145 455,47 доларів США та 347 881,10 грн. Вважає, що вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з урахування рішення суду про стягнення заборгованості з позичальника призведе до подвійного стягнення заборгованості за одним кредитним договором. За таких обставин просила визнанти таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 2724 від 30 жовтня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., яким звернено стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 19 липня 2021 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 2724 від 30 жовтня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., яким звернено стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання відповідачем належних і допустимих доказів існування безспірної заборгованості за кредитним договором та направлення вимоги про усунення порушення позивачу, що вказує на недодержання приватним нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису. Відхиляючи доводи заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що про існування оспорюваного дубліката виконавчого напису нотаріуса ОСОБА_1 дізналася у квітні 2019 року - після відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, тому позов пред`явлено в межах позовної давності. Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, а рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та пред`явлення позову в межах позовної давності, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо обізнаності позивача про існування оспорюваного виконавчого напису з 2010 року, зазначивши, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року у справі № 2-1420/2010 залишено без розгляду позов ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 2724, вчинений 30 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепою М. В. в даній справі оспорюється виконавчий напис № 2724, виданий 30 жовтня 2009 року приватним нотаріусом цього ж округу Самощенко О. А. Вказані обставини, за висновком апеляційного суду, свідчать про те, що виконавчий напис, який був предметом розгляду у справі № 2-1420/2010, та виконавчий напис, який позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, у даній справі, - є різними. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У жовтні 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк» - Невечеров Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), про те, що вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат», слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Не врахувавши вказаних висновків, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що про наявність спору про розмір заборгованості за кредитним договором свідчить заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року у справі № 2012/9503/2012, яким вирішено позов про стягнення заборгованості з позичальника. Заявник вказує про помилковість висновків судів щодо початку обрахування позовної давності за вимогою позивача в цій справі. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у 2010 році ОСОБА_1 зверталась з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню, іншого виконавчого напису, оскільки його реквізити є ідентичними, а помилкове зазначення в ухвалі Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року у справі № 2-1420/2010 прізвище, ім`я та по-батькові приватного нотаріуса є опискою. Про ідентичність виконавчого напису, який був предметом позову у справі № 2-1420/2010, та виконавчого напису у цій справі свідчить також те, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 лютого 2010 року у справі № 2-1420/2010 в порядку забезпечення позову зупинено виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите постановою головного державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Халєєва Т. В. від 25 грудня 2009 року, саме з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. № 2724 від 30 жовтня 2010 року. Визначаючи початок перебігу позовної давності за вимогами ОСОБА_1 у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 760/25506/17 (провадження № 61-15243св20) та Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, про те, що «позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше». Позиція інших учасників справи У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чумак Р. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її вимог та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову. Просив врахувати, що факт звернення ОСОБА_1 з позовом у 2010 році не впливає на початок перебігу позовної давності, оскільки право позивача порушено відкриттям виконавчого провадження № НОМЕР_2 у 2019 році, тому позовна давність має обчислюватися саме з 4 квітня 2019 року (відкриття нового виконавчого провадження). Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про: -застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 461/4885/17 (провадження № 61-3474св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 760/25506/17 (провадження № 61-15243св20), у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); - недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 2 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 червня 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 21/08-Б, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 98 550 доларів США зі сплатою 13,8% річних за його користування на строк до 22 червня 2018 року. Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до укладеного ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 договору іпотеки № 18/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепою М. В. за № 4837. 30 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. посвідчено виконавчий напис № 2724, яким звернено стягнення на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 . 17 листопада 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. видано ПАТ АБ «Укргазбанк» дублікат вказаного виконавчого напису, яким запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації житлового будинку АДРЕСА_1 , задовольнити вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором № 21/08-Б від 23 червня 2008 року у розмірі 105 343,85 доларів США та 14 629,47 грн, що складається з: 91 974,00 доларів США поточної заборгованості за кредитом, 4 104,93 доларів США простроченої заборгованість за кредитом; 8 754,91 доларів США заборгованості за простроченими процентами; 510,01 доларів США заборгованості за несплаченими процентами, 12 276,53 грн пені та 2 352,94 грн витрат за посвідчення виконавчого напису. Суди встановили, що на підставі вказаного виконавчого напису 6 червня 2011 року було відкрито виконавче провадження № 26916246, яке за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження завершено. 17 листопада 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. виданий дублікат виконавчий напису, зареєстрований в реєстрі під № 2177, у зв`язку з втратою оригіналу виконавчого напису від 30 жовтня 2009 року № 2724. За пред`явленим до виконання дублікатом виконавчого напису 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3. 7 серпня 2014 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. 11 вересня 2014 року втретє відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання вказаного виконавчого напису; 12 березня 2019 року у вказаному виконавчому провадженні виконавчий документ повернено стягувачу. 4 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вказаного виконавчого напису. Зі змісту листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. № 13/01-16 від 10 лютого 2021 року суди встановили, що надати копії документів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис 30 жовтня 2009 за реєстровим № 2724, неможливо, оскільки строк зберігання відповідних документів закінчився 1 січня 2013 року і вони знищені.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі в редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема діюча на момент вчинення нотаріальної дії Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та розділ 32 Інструкції. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно з пунктом 283 Інструкції для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється. Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов`язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов`язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до пункту 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Щодо оцінки безспірності вимог кредитора Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у згаданому Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, що зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Інструкції. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). За результатами аналізу наведених норм можна зробити такі висновки. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений Інструкцією, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень, письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19). Врахувавши, що ПАТ АБ «Укргазбанк» не надало суду належних і допустимих доказів подання приватному нотаріусу із заявою про вчинення оспорюваного виконавчого напису документів, якими підтверджено безспірність заборгованості за кредитним договором, та ненадання приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. документів, на підставі яких посвідчено виконавчий напис (у зв`язку з їх знищенням), суд першої інстанції з висновком його погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недоведення банком того, що заборгованість, в рахунок якої запропоновано звернути стягнення на майно ОСОБА_1 , на час посвідчення виконавчого напису була безспірною. Щодо додержання вимог Інструкції в частині надіслання іпотекодержателем вимоги про усунення порушень За правилами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений Інструкцією, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень, письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається після спливу тридцятиденного строку з моменту повідомлення позичальника про усунення порушень. Велика Палата Верховного Суду у пункті 49 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) зазначила, що повідомлення іпотекодавця необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зазначивши, що матеріали справи не містять доказів направлення та вручення боржнику і майновому поручителю вимоги про усунення порушення, дійшли обґрунтованого висновку про посвідчення приватним нотаріусом виконавчого напису з порушенням пункту 283 Інструкції та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вказані обставини в сукупності з недоведенням безспірності заборгованості свідчать про порушення прав позивача під час вчинення виконавчого напису нотаріусом і є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), оскільки помилкове врахування судами попередніх інстанцій заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року у справі № 2012/9503/2012 в контексті існування спору щодо розміру заборгованості не вплинуло правильність висновку про обґрунтованість позовних вимог. Щодо правильності застосування правил про позовну давність Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватися тільки за допомогою звернення до суду. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). За правилами статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», заяви № 22083/93, 22095/93; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19) і від 24 листопада 2021 року у справі № 760/25506/17 (провадження № 61-15243св20) та висновком Верховного Суду України у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 і від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17. Відхиляючи доводи заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції вважав, що перебіг позовної давності розпочався у квітні 2019 року - після відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання оспорюваного виконавчого напису. З вказаним висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки, звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 пов`язувала порушення свого права з незаконним вчиненням виконавчого напису, тому перебіг позовної давності має обраховуватись з моменту, коли остання довідалася або могла довідатися про існування виконавчого напису. Такий висновок щодо початку перебігу позовної давності у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 березня 2020 року у справі № 766/10264/16-ц (провадження № 61-1474св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 645/1545/17 (провадження № 61-8508св19) та від 16 червня 2021 року у справі № 711/10544/18 (провадження № 61-10671св20). У справі, яка переглядається, суди встановили, що: - виконавчий напис № 2724, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. 30 жовтня 2009 року; - постановою головного державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Халєєва Т. В. від 25 грудня 2009 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2724 від 30 жовтня 2009 року про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 105 343,85 доларів США та 14 629,47 грн; - у 2010 році ОСОБА_1 зверталася з позовом до ВАТ АБ «Украгазбанк» про визнання виконавчого напису № 2724 від 30 жовтня 2009 року таким, що не підлягає виконанню; - ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 лютого 2010 року у справі № 2-1420/2010 зупинено виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите постановою головного державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Халєєва Т. В. від 25 грудня 2009 року, про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 ; - ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року у справі № 2-1420/2010 позов ОСОБА_1 до ВАТ АБ «Украгазбанк» про визнання виконавчого напису № 2724 від 30 жовтня 2009 року таким, що не підлягає виконанню залишено без розгляду; у вказаній ухвалі зазначено, що виконавчий напис № 2724 від 30 жовтня 2009 року виданий приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чепою М. В.; - 12 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А, про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 2724 від 30 жовтня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., яким звернено стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 . Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо обізнаності ОСОБА_1 про існування виконавчого напису з 2011 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у 2010 році ОСОБА_1 оскаржувала інший виконавчий напис, ніж у даній справі, оскільки матеріали справи не містять доказів існування двох виконавчих написів з аналогічними номерами, датами посвідчення, стягувачем, боржником, предметами (звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 ) та розмірами заборгованості, в рахунок відшкодування якої запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, які видані різними приватними нотаріусами Харківського міського нотаріального округу. Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на припущеннях. Враховуючи, що позивач звернулася до суду після спливу, щонайменше, десяти років з моменту, коли їй стало відомо про наявність оспорюваного нею напису (22 січня 2010 року пред`явила позов у справі № 2-1420/2010), до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову після спливу позовної давності. За таких обставин касаційна скарга є частково обґрунтованою, наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 760/25506/17 (провадження № 61-15243св20) та постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17,підтверджені під час касаційного провадження. Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн та касаційної скарги у розмірі 2 305,20 грн, а всього - в3 457,20 грн. Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 3 457,20 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»