Постанова 4803 № 205/7333/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1806/24 Справа № 205/7333/23 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л., при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, - В С Т А Н О В И Л А : У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Позов мотивовано тим, що 27 липня 1996 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_2 . На початку 2000-х років відносини погіршилися, будь-які спільні інтереси були відсутні, вони мали роздільні бюджети. 12 січня 2002 року на підставі договору дарування вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 09 вересня 2004 року вона продала належу їй зазначену квартиру і придбала квартиру АДРЕСА_2 . Ціна договору становила 25 121 грн., проте через борги за комунальні послуги колишніх власників, фактично за договором було сплачено 19 800 грн. 23 листопада 2006 року за власні кошти на підставі договору купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_3 , ціна договору склала 106 680 грн. На підставі договору дарування від 19 квітня 2007 року частину квартири АДРЕСА_2 вона подарувала своїй дочці, третій особі ОСОБА_5 . На підставі договору дарування від 25 березня 2021 року вона відчужила квартиру АДРЕСА_3 своїй матері, третій особі ОСОБА_4 . Протягом зазначеного періоду ОСОБА_1 працювала, отримувала стабільний дохід та мала успішну кар`єру, спільного бюджету з ОСОБА_2 не мала. Останній не працював, коштів не мав, на утримання родини грошей не надавав, проте був обізнаним про належність позивачеві квартир, на них не претендував, шлюбні відносини були фактично припиненими. 21 березня 2023 року їй стало відомо про наявність заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року, яким було усунуті перешкоди ОСОБА_3 у користуванні житловим приміщенням АДРЕСА_2 . З матеріалів цивільної справи їй стало відомо, що 25 липня 2006 року відповідач ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 у борг грошові кошти у розмірі, еквівалентному 38 363 доларам США, та зобов`язався повернути до 15 січня 2007 року, проте, зобов`язання не виконав, тому рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто грошові кошти у розмірі 165 265 грн., 3 % річних у розмірі 411 грн., а всього 165 676 грн. 10 коп. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року було визначено частку боржника у спільному майні - частину квартири АДРЕСА_2 та частину квартири АДРЕСА_3 . На час постановлення ухвали судом від 25 червня 2021 року квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_4 , а частина квартири АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5 . Про розгляд справи про визначення частки боржника у спільному майні ніхто із вищезазначених осіб повідомлений не був. На підставі ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , користуючись цим приходить до квартири з невідомими особами, погрожує зробити квартиру непридатною для проживання, здійснює заходи, спрямовані на припинення теплопостачання до квартири, тощо. ОСОБА_3 було заявлено позов про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_3 , вважаючи, що вона була об`єктом спільного сумісного майна подружжя позивача і відповідача. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто за договором позики 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 51 760 грн. 23 коп. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто за договором позики 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 20 762 грн. 16 коп., а також заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто за договором позики 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 55 353 грн. 83 коп. Зважаючи на презумпцію спільного сумісного майна подружжя, отримав від ОСОБА_3 позику, яку не повернув, що мало наслідком визначення частки боржника в праві особистої власності в майні, придбаному позивачем за особисті кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин. Просила суд встановити факт набуття нею квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 на праві особистої приватної власності за власні кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що станом на день розгляду спору, право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за третьою особою ОСОБА_4 . Також, позивачем не доведено, що кошти, сплачені нею за придбання квартири АДРЕСА_2 , були її особистими коштами. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належним, достатніми та допустимими доказами факт припинення сторонами шлюбних відносин та придбання майна за особисті кошти. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що 27 липня 1996 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (т. 1 а.с. 11), від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 95-95), та повнолітню дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. і зареєстрованого в реєстрі за № 3507, ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12-13). На підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дерев`янко О.К. і зареєстрованого в реєстрі за № 2343, ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 20-21), право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» (т. 1 а.с. 24). Згідно з довідкою № 1577 від 11 серпня 2006 року, виданою КЖЕП № 53, за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровано ОСОБА_1 , чоловіка ОСОБА_2 , дочку ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 245). Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру № 234826 від 20 вересня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 18 липня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 177). 23 листопада 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бандурою М.К. і зареєстрований в реєстрі за № 4611 (т. 1 а.с. 16-17), відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 2-948/07 від 28 березня 2007 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 було стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 165 265 грн. та 3 % річних у розмірі 411 грн. 10 коп., а всього 165 676 грн. 10 коп. (т. 1 а.с. 35-36). 19 квітня 2007 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. і зареєстрованого в реєстрі за № 1445, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 частину квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 25-26), право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» (т. 1 а.с. 27). Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Індустріальний ВДВС м. Дніпра про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису) було відмовлено (т. 1 а.с. 214-216). 25 березня 2021 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджено договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. і зареєстрованим в реєстрі за № 2798 (т. 1 а.с. 28-29). Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто три відсотки річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 51 760 грн. 23 коп. та судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (т. 1 а.с. 37-40). Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року (т. 1 а.с. 41-44), залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року (т. 1 а.с. 210-212), визначено частку майна боржника ОСОБА_2 у спільному сумісної власності подружжя у квартирі АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , як частину, та частку в частині квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , як 1/4 частину. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто три відсотки річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 20 762 грн. 16 коп. та судовий збір у розмірі 908 грн. (т. 1 а.с. 46-49). На підставі акту передачі майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, затвердженого старшим державним виконавцем Індустріального ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 07 липня 2022 року, ОСОБА_3 на праві власності належить частина житлової квартири АДРЕСА_2 , про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. 14 липня 2022 року видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 586 (т. 1 а.с. 213). Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто три відсотки річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 55 353 грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 992 грн. 80 коп. (т. 1 а.с. 50-54). Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення та визначення порядку користування квартирою задоволено частково: усунуто перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом вселення ОСОБА_3 у квартиру; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір по 496 грн. 20 коп. (т. 1 а.с. 55-59). Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2023 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О.В., Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування запису про державну реєстрацію (т. 1 а.с. 60-61). Згідно із відповіддю Держприкордонслужби України на запит № 175780022 від 25 вересня 2023 року (т. 1 а.с. 219), відповідач ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 25 січня 2022 року виїхав за межі України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з наступного. Як підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує придбання нерухомого майна за особисті кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем, проте, наданими до матеріалів цивільної справи доказами вказані твердження спростовуються. Так позивач стверджує, що на початку 2000-х років її відносини з ОСОБА_2 погіршилися, у них були відсутні будь-які спільні інтереси, майже не спілкувалися та мали роздільні бюджети, але позивачем не зазначено час припинення сторонами шлюбних відносин - місяць, рік. При цьому, зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 з 18 липня 2006 року є адреса: АДРЕСА_4 , де зареєстрована та проживає позивач. Також, при укладенні договору дарування частини квартири від 19 липня 2007 року на користь малолітньої (на той час) дочки ОСОБА_5 від її імені діяв ОСОБА_2 як законний представник. ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_6 , що підтверджується актовим записом про народження від 03 листопада 2009 року, відомості про батька внесені на підставі актового запису про реєстрацію шлюбу № 398 27 липня 1996 року, заявником реєстрації народження малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі зазначено відповідача ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 96). При укладенні договору дарування квартири від 25 березня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В., нотаріусом зазначено застереження, що згода чоловіка дарувальника на дарування квартири викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом від 25 березня 2021 року, що додана до документів, переданих нотаріусові при укладенні цього правочину (т. 1 а.с. 29). Також, позивачем ОСОБА_1 слідчому Кривенко В.Ю. у заяві від 11 червня 2021 року зазначено, що вона є дружиною ОСОБА_2 і, посилаючись на положення ст. 66 КПК України, відмовляється надавати свідчення відносно себе та членів своєї родини в якості свідка (т. 1 а.с. 218). Як було встановлено судом при розгляді справи, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 202/3543/21 (провадження № 6/202/183/21) від 25 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, встановлено, що квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 41-44, т. 1 а.с. 210-212). Крім того, в апеляційній скарзі на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні про забезпечення позову стосовно обох спірних квартир, позивач посилалася на дію презумпції спільного майна подружжя (т. 2 а.с. 5-7). Станом на день розгляду спору, право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за третьою особою ОСОБА_4 . Також, позивачем не доведено, що кошти, сплачені нею за придбання квартири АДРЕСА_2 , були її особистими коштами. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належним, достатніми та допустимими доказами факт припинення сторонами шлюбних відносин та придбання майна за особисті кошти. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, які підлягають встановленню судом, викладений в ч. 1 ст. 315 ЦПК України та не є вичерпним (ч. 2 ст. 315 ЦПК України). Зокрема, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив факт набуття нею 12 січня 2002 року на підставі договору дарування у особисту приватну власність квартири, а за виручені від її продажу особисті грошові кошти вона придбала квартиру АДРЕСА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять достовірних доказів того, що грошові кошти на її придбання були особистими коштами позивача. Доводи апеляційної скарги про те, що суд поверхнево розглянув справу, оскільки вона 19 липня 2007 року подарувала своїй донці 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , тоді як суд вказав, що вказаний договір укладений 19 квітня 2007 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з копії договору дарування, останній був укладений саме 19 квітня 2007 року (т. 1 а.с. 25-26) про що й було зазначено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно не являється об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю, оскільки хоча це майно і було придбано за час шлюбу, проте не за спільні кошти, а за її особисті кошти, які були виручені з продажу квартири, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки це не є підтвердженням того, що майно придбано не за рахунок спільних грошових коштів та спірне майно є спільним майном сторін. Доказів придбання спірного майна в період шлюбу за особисті кошти позивачки, матеріали справи не містять. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко