Постанова 4803 № 205/3559/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2503/20 Справа № 205/3559/19 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 49 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що з 19 червня 1992 року він з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейні стосунки не склалися через відсутність взаєморозуміння, різність поглядів на життя, що призвело до втрати почуття любові один до одного. З березня 2015 року шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, живуть окремо. Сім`я розпалася та поновлена бути не може. Примирення неможливе. Дитина після розірвання шлюбу буде проживати з відповідачкою. Спір щодо сумісно нажитого майна на теперішній час відсутній. Враховуючи викладене, позивач просив шлюб розірвати. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .. Рішення суду мотивоване тим, що подружжя тривалий час не підтримують стосунки, сумісно господарство не ведуть, проживають окремо, спір щодо сумісно нажитого майна на теперішній час відсутній, а тому шлюб між сторонами підлягає розірванню. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила змінити мотивувальну частину рішення, виключивши з неї речення: З березня 2015 року шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, живуть окремо та Приймаючи до уваги, що подружжя тривалий час стосунки не підтримує, сумісно господарство не веде, проживає окремо. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що з березня 2015 року шлюбні стосунки припинені, сторони спільне господарство не ведуть, проживають окремо, - є безпідставним, так як не підтверджений жодним доказом. Апелянт зазначає, що позивач утримує її та їх дітей, між сторонами не припинились взаємні права та обов`язки з приводу придбання одягу, майна, речей, харчів, утримання рухомого та нерухомого майна, яке було придбане у шлюбі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сімейні стосунки між сторонами не склалися через відсутність взаєморозуміння, різність поглядів на життя, що призвело до втрати почуття любові один до одного, з березня 2015 року шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, живуть окремо, а тому збереження шлюбу є неможливим. Колегія судді погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що з 19 червня 1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходяться в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейні стосунки не склалися через відсутність взаєморозуміння, різність поглядів на життя, що призвело до втрати почуття любові один до одного. Встановлено, що строк для примирення, наданий судом, до позитивних наслідків не призвів, сім`я розпалася, примирення неможливе, а відповідачка у заяві від 22 жовтня 2019 року позовні вимоги визнала. Частина 1 ст.3 СК України проголошує, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Згідно ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється шляхом його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду у відповідності зі ст. 110 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу, так як подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе. Доводи апелянта в скарзі про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що з березня 2015 року шлюбні стосунки припинені, сторони спільне господарство не ведуть, проживають окремо, - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки доказів, які б спростували твердження позивача про припинення шлюбних відносин з березня 2015 року відповідачкою ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказів того, що сторони продовжують спільне подружнє життя, ведуть спільне господарство відповідачкою надано не було, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни мотивувальної частини рішення, шляхом виключення з неї речення: З березня 2015 року шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, живуть окремо та Приймаючи до уваги, що подружжя тривалий час стосунки не підтримує, сумісно господарство не веде, проживає окремо. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко