Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/4549/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9895/23 Справа № 205/4549/23 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Пищиди М.М. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, - В С Т А Н О В И Л А : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, з урахуванням уточненої позовної посилалась на те, що вона є онукою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що після смерті її діда відкрилась спадщина до якої входить також житловий будинок з господарськими та підсобними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яка була прийнята нею в силу постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті. Посилається на те, що після смерті діда вона з сім`єю змушена була виїхати з м. Маріуполя, та з жовтня 2020 року і по теперішній час вона проживає у м. Києві. Вказує, що з метою оформлення її майнових прав 20 квітня 2023 року вона подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини в частині вищевказаного домоволодіння, та 24 квітня 2023 року нотаріусом їй було надано роз`яснення, що за відомостями Спадкового реєстру спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась і заяви про прийняття спадщини не подавались, та відмовлено у відкритті спадкової справи за її заявою і видачі свідоцтва на спадкове майно через відсутність документів на підтвердження реєстрації/останнього місця проживання її разом з спадкодавцем за адресою знаходження спадкового майна, вказано, що відсутня інформація щодо права власності померлого ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також неможливо отримати доступ до паперового архіву БТІ в м. Маріуполі Донецької області, а питання оформлення спадкових прав на майно померлого ОСОБА_2 рекомендовано вирішити у судовому порядку. Вважає, що оскільки вона є онукою ОСОБА_2 , спадкоємицею п`ятої черги за законом, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, про відмову від неї не заявляла, отже у встановленому порядку прийняла спадщину, а тому до неї в порядку спадкування перейшло право власності на вищевказане домоволодіння, яке на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 15 листопада 1960 року належало на праві власності її діду ОСОБА_2 . На підставі вищевикладеного вона змушена звернутись до суду з цим позовом, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на житловий будинок, який розташований на земельній ділянці площею 600 м2 за адресою: АДРЕСА_1 та віднести судові витрати у справі за її рахунок. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №348 (а.с. 12). Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_4 , про що складено відповідний запис за №101 (а.с. 13-14). Також судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , повторно виданого 14 травня 1992 року, у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька - ОСОБА_6 , про що зроблено запис №1296 (а.с. 15-16). Матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_4 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Іллічівського райуправління Юстиції м. Маріуполя Донецької області, 19 червня 2003 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 одружились, про що зроблено запис №190, а прізвище дружини після одруження стало « ОСОБА_6 (а.с. 17-18). Судом з матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 . Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої 03 липня 2018 року головою КСК «Первомайський» Демченко М.Н., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_7 (чоловік), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_10 (донька) (а.с. 25). Судом встановлено, що 15 листопада 1960 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, який було посвідчено Орджонікідзевським нотаріусом Державної нотаріальної контори Харченко Н.І. та зареєстровано в реєстрі за №854, відповідно до змісту якого вбачається, що ОСОБА_11 , яка діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_12 , подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар належне ОСОБА_12 домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, з реєстраційного посвідчення Жданівського міського бюро технічної інвентаризації від 13 грудня 1960 року вбачається, що ціле домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15 листопада 1960 року, реєстр. №854 та записано в реєстрову книгу за №14427 (а.с. 26-28). Судом встановлено, що спірний житловий будинок був отриманий в дар ОСОБА_2 у 1960 році. З матеріалів справи також встановлено, що 24 квітня 2023 року за вих. №01/01-16 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О.С., за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини та видачу свідоцтв про право на спадщину за законом щодо майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 , роз`яснено, що спадкова справа не може бути заведена, а свідоцтва видані з підстав ненадання ОСОБА_1 через відсутність довідки ЦНАП або будь-якого іншого документа, що могли б належним чином підтвердити реєстрацію/останнє місце проживання спадкоємиці разом з померлим за адресою: АДРЕСА_1 , а внаслідок того, що м. Маріуполь є окупованою територією, то отримати такий документ неможливо з врахуванням того, що 05 березня 2022 року м. Маріуполь є тимчасово окупованим (а.с. 21-24). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з наступного. З наданих позивачем документів судом неможливо встановити дійсне місце проживання ОСОБА_2 на момент його смерті, а посилання позивача на фактичне його проживання разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду справи. Онуки спадкодавця не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Вищезазначені особи є спадкоємцями діда/баби за законом лише у разі, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих батька/матері, який/яка були би спадкоємцями першої черги за законом після смерті вказаних осіб. В такому разі вони спадкують ту частку, яка б належала батьку/матері, якби він/вона були б живими. Таке спадкування є спадкуванням за правом представлення. При цьому, позивачем не надано жодних обґрунтувань про те, чи існують взагалі підстави для застосування правил щодо спадкування за правом представлення за цих обставин. Крім того, в своїй уточненій позовній заяві позивач взагалі виключила вимогу про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивачем взагалі не було надано суду жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження факту постійно проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та зазначено про неможливість надання таких доказів. При цьому позивачем також не було заявлено будь-яких клопотань чи заяв з цього приводу, будь то допит свідків чи витребування доказів у справі, які б могли підтвердити викладені у позові обставини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Частиною 1 статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частинами 1, 3 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, які підлягають встановленню судом, викладений в ч. 1 ст. 315 ЦПК України та не є вичерпним (ч. 2 ст. 315 ЦПК України). Зокрема, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. У разі наявності спору про право цивільне, такі факти підлягають розгляду в позовному провадженні разом з вимогою матеріального характеру. Таким чином, у судовому порядку в спадкових правовідносинах підлягають встановленню факти родинних відносин, постійного проживання на час відкриття спадщини лише щодо осіб, які є відповідно спадкоємцем та спадкодавцем, та лише у разі, якщо від їх встановлення залежить виникнення права на спадкування. У разі, якщо від встановлення таких фактів не залежить виникнення права на спадкування, вони не підлягають встановленню в судовому порядку. Частиною 1 статті 1266 ЦК України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що вона є онукою померлого, та вона постійно проживала разом із спадкодавцем, а отже прийняла спадщину, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки доказів проживання ОСОБА_2 на момент його смерті за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не вірно застосовані норми права щодо застосування спадкування за фактом представлення, оскільки вона ними свої вимоги не обґрунтовувала, оскільки всі її доводи будувались на факті прийняття нею спадщини, як спадкоємця, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що є самостійним інститутом спадкового права та не потребує додаткового обґрунтування її права на спадкування за правом представлення, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачка є саме онукою спадкодавця та не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко М.М. Пищида