Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/5273/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5273/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 05 лютого 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької митниці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО" до Вінницької митниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО" звернулось до суду з позовом до Вінницької митниці Державної митної служби України, в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Вінницької митниці щодо неприйняття сертифікату з перевезення товару EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року, поданого Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО"; - зобов`язати Вінницьку митницю прийняти сертифікат з перевезення товару EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року та відновити преференційний режим вільної торгівлі. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 позов задоволено частково. А саме, суд визнав протиправною бездіяльність Вінницької митниці щодо неприйняття сертифікату з перевезення товару EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року, поданого Товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО", та зобов`язав Вінницьку митницю повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО" про відновлення преференційного режиму вільної торгівлі на підставі сертифікату з перевезення товару EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року та прийняти рішення із урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, 13.07.2022 року між ТОВ "ОДЕМО" та компанією "Victoria PKW/LKW GmbH" укладено контракт купівлі-продажу №13/07/22. За даним контрактом позивачем придбано сідельний тягач, що був у використанні, марки MAN, модель TGX 18.460, загальною вартістю 33000 Євро, який був оформлений в митному відношенні в режимі імпорту по митній декларації UA401020/2022/032020 від 20.07.2022 року без преференційного режиму. З метою відновлення преференційного режиму вільної торгівлі щодо вказаного товару та повернення надмірно сплачених коштів, позивач звернувся до відповідача з листом №35 від 28.07.2022 року, до якого додав сертифікат EUR.1 №A503212 від 19.07.2022 року та митну декларацію UA401020/2022/032020 від 20.07.2022 року. Листом від 01.08.2022 року №7.12-1/15-01/13/4520 відповідач повідомив позивача, що наданий сертифікат EUR.1 №A503212 від 19.07.2022 року не може бути застосований для відновлення режиму вільної торгівлі, оскільки в останньому відсутній напис в графі 7: "ISSUED RETROSPECTIVELY", що є порушенням вимог п. 5 ст. 17 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські правила походження. Листом №15 від 16.03.2023 року позивач повторно звернувся до відповідача щодо відновлення режиму вільної торгівлі по зазначеній митній декларації та надав EUR.1 №A503212 від 19.07.2022 року, із зазначенням в графі 7 сертифіката напису "ISSUED RETROSPECTIVELY". Листом №7.12-1/15- 01/13/2324 від 21.03.2023 року відповідач повернув позивачу сертифікат EUR.1 №A503212 від 19.07.2022 року у зв`язку із недотриманням позивачем вимог Доповнення І Угоди, оскільки підтвердження про походження є дійсним протягом чотирьох місяців з дати видачі в договірній стороні-експортера. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та з метою відновлення преференційного режиму вільної торгівлі та прийняття сертифікату з перевезення товару, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції в розрізі встановлених обставин справи, дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у застосуванні преференції, що, в свою чергу, свідчить про допущення Вінницькою митницею протиправної бездіяльності щодо неприйняття сертифікату з перевезення товару EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року. При цьому, суд першої інстанції не віднайшов підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання Вінницьку митницю відновити режим вільної торгівлі (преференційний режим) до товарів, що пройшли процедуру митного оформлення, зазначивши, що застосування преференцій, зокрема відновлення або скасування режиму вільної торгівлі тощо, законодавцем відповідно до частини 1 статті 7 МК України віднесено саме до компетенції органів митної служби. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.1 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України. Відповідно до п.24 ч.1 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Згідно з ч.1, 2, ст.318 МК України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Частинами 4, 5 ст.280 МК України передбачено, що ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Частиною 1 ст.281 МК України, визначено, що допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Частинами 1 та 2 ст.36 МК України, встановлено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. Згідно ч.1-3 ст.44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару: 1) на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Законом України "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" №1678-VII від 16.09.2014 року, ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Відповідно до частини 2 статті 26 Угоди для цілей цієї глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва"). За правилами статті 13 Протоколу 1 до Угоди преференційний режим, передбачений цією Угодою, застосовуються лише до товарів, які виконують умови цього Протоколу, транспортованих безпосередньо між Європейським Союзом та Україною. Проте, товари у складі однієї партії можуть бути транспортовані через інші території з перевантаженням або тимчасовим зберіганням на цій території (за необхідності) за умови постійного перебування цих товарів під наглядом митних органів у країні транзиту чи зберігання, і якщо з цими товарами не виконуватиметься жодних операцій окрім розвантаження, перевантаження та заходів, необхідних для збереження в належному стані. Положеннями статті 16 Протоколу 1 до Угоди передбачено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу. У відповідності до статті 17 Протоколу 1 до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки. Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу. Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню. Дата видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 повинна бути вказана в Комірці 11 цього сертифіката. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару. В силу пункту 1 статті 16 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу, відповідно, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу. Статтею 18 Протоколу 1 передбачено випадки видачі сертифіката з перевезення товарів EUR.1 після експорту товару, якщо: (a) він не був виданий під час експортування через помилки чи ненавмисний недогляд або через особливі обставини; або (b) було доведено перед митними органами, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 був виданий, але не прийнятий під час імпортування з технічних причин. Сертифікати з перевезення товару EUR.1, видані пізніше, повинні мати наступний напис англійською мовою: "ISSUED RETROSPECTIVELY". Напис, зазначений у пункті 4 цієї статті, має бути вставлений у комірку "Ремарки" сертифіката з перевезення товару EUR.1. Строк дії сертифіката з перевезення товарів EUR.1 та декларації інвойс складає чотири місяці з дати видачі у країні експорту, які повинні бути надані в межах зазначеного періоду митним органам країни імпорту (стаття 24 Протоколу 1). Відтак, суд першої інстанції вірно відзначив, що до товарів може бути відновлено режим вільної торгівлі в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС за умови подання митниці: сертифіката з перевезення товарів EUR.1 протягом чотирьох місяців з дати видачі його у країні-експорту, але не пізніше 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми; декларації інвойс протягом чотирьох місяців з дати видачі її у країні-експорту, але не пізніше двох років ввезення товарів, яких вона стосується від дня виникнення надміру сплаченої суми. Судом встановлено, що на підставі контракту купівлі-продажу №13/07/22 позивачем придбано сідельний тягач, що був у використанні, марки MAN, модель TGX 18.460, загальною вартістю 33000 Євро, який був оформлений в митному відношенні в режимі імпорту по митній декларації UA401020/2022/032020 від 20.07.2022 року без преференційного режиму, під час якого сплачено митні платежі в повному обсязі в сумі 319658, 69 грн., з яких мито - 99893, 34 грн. та ПДВ - 219765, 35 грн., після чого товар випущено у вільний обіг. З метою відновлення преференційного режиму до вищевказаного товару та повернення надмірно сплачених коштів, позивач звернувся до Вінницької митниці, при цьому подав сертифікат EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року та митну декларацію UA401020/2022/032020 від 20.07.2022 року. Листом №15 від 16.03.2023 року позивач повторно звернувся до Вінницької митниці щодо відновлення режиму вільної торгівлі по зазначеній митній декларації та надав EUR.1 №A503212 від 19.07.2022 року, із зазначенням в графі 7 сертифіката напису "ISSUED RETROSPECTIVELY". Листом №7.12-1/15- 01/13/2324 від 21.03.2023 року Вінницька митниця повернула позивачу сертифікат EUR.1 №A503212 від 19.07.2022 року у зв`язку із недотриманням позивачем вимог Доповнення І Угоди, оскільки підтвердження про походження є дійсним протягом чотирьох місяців з дати видачі в договірній стороні-експортера. Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, сертифікат EUR.1 №А503212 виданий 19.07.2022 року. Зі змісту митної декларації UA401020/2022/032020 від 20.07.2022 року вбачається, що товар - "сідельний тягач", що був у використанні, марки MAN, модель TGX 18.460, оформлений 20.07.2022 року, тобто в межах чотиримісячного строку, визначеного положеннями статті 24 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав у митного органу для відмови позивачеві у застосуванні преференції до придбаного по контракту купівлі-продажу №13/07/22 товару, що, в свою чергу, свідчить про допущення Вінницькою митницею протиправної бездіяльності щодо неприйняття сертифікату з перевезення товару EUR.1 №А503212 від 19.07.2022 року. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.