Постанова 4857 № 380/15690/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15690/23 пров. № А/857/18889/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року (суддя Хома О.П., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №380/15690/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, встановив: У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.10.2021 до 30.04.2022 у розмірі 81739,46 грн.. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 81739 грн 46 коп., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушеннями норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сил України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється, а врахування суддею статей 116 і 117 КЗпП України при винесенні рішення є недоцільним. У військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 у позивача виникло виключно на підставі судових рішень, які були прийняті вже після його звільнення. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Скаржник просить врахувати, що на час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України. Щодо розрахунку середнього заробітку у розмірі 81739,46 грн відповідач зазначає, що виплачена індексація у розмірі 82370,85 грн, а розрахований розмір середнього заробітку складає 81739,46 грн, що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, тому суд повинен був дійти висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказує апелянт, що військова частина НОМЕР_1 діяла виключно у відповідності з чинним законодавством України, у межах наявних повноважень. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 08.09.2023 скасувати і ухвалити нове рішення по справі, яким в повному обсязі відмовити в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.10.2021 №227 ОСОБА_1 з 30.10.2021 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с. 9). 15.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення. За наслідками розгляду даної заяви листом командира військової частини НОМЕР_1 №94/1472 від 06.12.2021 позивача повідомлено, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Фінансування військової частини НОМЕР_1 з січня 2016 року по лютий 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що виплачувалось позивачу, не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась). Тому відсутні підстави для нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 (а.с. 10). Не погодившись з такою відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті індексації, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №380/552/22 зобов`язано в/ч НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №380/552/22 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 380/552/22 повернуто скаржнику. На виконання рішення суду від 19.10.2022 у справі №380/552/22 відповідачем 28.06.2023 нарахована та виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 82370 грн 85 коп. (а.с. 12). Отже, фактично остаточний розрахунок при звільненні з позивачем здійснений 28.06.2023. Позивач вважає, що оскільки остаточний рахунок при звільненні з ним здійснено відповідачем лише 28.06.2023, за приписами ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.91 (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. У розглядуваних правовідносинах колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з позивачем як військовослужбовцем повинен був відповідачем повністю проведений розрахунок. Так, матеріалами справи підтверджується, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.10.2021 №227 позивач з 30.10.2021 виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №380/552/22 відповідачем 28.06.2023 нарахована та виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 82370 грн 85 коп.. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Тобто, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 28.06.2023 вже після внесених змін у частину 1 статті 117 КЗпП України, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вірно врахував, що на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 182 календарних дня (з 28.12.2022 по 28.06.2023 остаточний день розрахунку). Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 81739,46 грн, застосовуючи принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача. Колегія суддів вважає такий розмір обґрунтованим з урахуванням наступного. Згідно із п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2021 №288 розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 58290,06 грн (серпень 2021 року 29145,03 грн, вересень 2021 року 29145,03 грн) (а.с. 11). Для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше 182 календарних дня необхідно застосовувати показник 955,57 грн за календарний день (58 290,06 грн / 61 календарний день у серпні та вересні 2021 року). Отже, розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 173913,74 грн (955,57*182). Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 81739,46 грн, що є співмірним з урахуванням розміру невиплачених сум та частки, яку вони становили у заявлених вимогах, враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та період, за який вона підлягає сплаті, з урахуванням сформованих висновків Верховного Суду, які наведені у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18. Оцінюючи застосування судом першої інстанції критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції погоджується, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 82370,85 грн (сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення) / 173 913,74 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні)*100 = 0,47%. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,47%) становить 955,57 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,47%* 182 дня (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) = 81739,46 грн.. Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, окружний суд обґрунтовано вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 81739, 46 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Визначений судом першої інстанції розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача, з яким погоджується апеляційний суд, повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року в адміністративній справі №380/15690/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль