Постанова 4857 № 380/4042/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4042/24 пров. № А/857/10445/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року (суддя Хома О.П., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №380/4042/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.04.2023 по 12.10.2023 (включно). Стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.04.2023 по 12.10.2023 (включно) в розмірі 148982,13 грн.. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позов, у якому просив у задоволенні адміністративного позовну відмовити повністю. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 92873 грн 66 коп., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто в користь позивача 1119,85 грн судових витрат у вигляді судового збору. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтоване та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, підстави чого наведені в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на час виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення у позивача зауважень та заперечень не було, а отже такий погодився з даними розрахунками. Тобто на день звільнення відсутній був спір щодо виплат при звільненні. Також скаржник вважає, що позов заявлено поза межами місячного строку, а відтак такий підлягає залишенню без розгляду. Щодо суті спірних правовідносин просить врахувати скаржник, що норми КЗпП України не можуть бути застосовані при вирішенні спору, що виник між сторонами, оскільки позивач проходив військову службу, правовідносини, що виникли між особами, є адміністративно - правовими та пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, регулюються законодавством у сфері проходження військової служби. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) та наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.04.2023 №383-ОС виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.04.2023 (а.с. 9-зв.). При звільненні з військової служби з позивачем не проведено остаточного розрахунку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у справі №380/12292/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 календарних років вислуги військової служби. На виконання рішення суду від 27.09.2023 у справі №380/12292/23 відповідачем нарахована та 28.01.2024 виплачена на картковий рахунок позивача грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 календарних років вислуги військової служби у сумі 148562 грн 62 коп. (а.с. 6). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Згідно п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення) - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання. Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Матеріалами справи підтверджується, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.04.2023 №383-ОС виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.04.2023. На виконання рішення суду від 27.09.2023 у справі №380/12292/23 відповідач перерахував на банківський рахунок позивача кошти у сумі 148562,62 грн.. За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у справі №380/12292/23, просить стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оскільки одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби не виплачено в день виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку і тому, відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення), але не більш як за шість місяців. Відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 28.01.2024. Тобто, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі, що складає 92873,66 грн.. Колегія суддів вважає такий розмір обґрунтованим з урахуванням наступного. Згідно із п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до архівної відомості особистої картки грошового забезпечення за 2023 рік розмір грошового забезпечення позивача за дві місяці перед звільненням становив 48032 грн 84 коп. (лютий 2023 року 23900 грн 84 коп., березень 2023 року 24132 грн.) (а.с. 7). Відтак, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 814,11 грн (48032,84 грн/59 робочих днів у лютому та березні 2023 року). Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою одноразової грошової допомоги 28.01.2024, а не при виключенні останнього із списків частини 12.04.2023, то строк затримки розрахунку складає 184 календарних днів (шість місяців) відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022. Суд першої інстанції визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, виходив із принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, та розрахував наступним чином: 148982,13 грн (сума виплаченої позивачу разової грошової допомоги)/236906 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.04.2023 по 28.01.2024 тобто день фактичного розрахунку)*100 = 0,62%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,62%) становить 814,11 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,62%* 184 дня (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.) = 92873,66 грн.. Колегія суддів враховує, що визначений судом першої інстанції середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні апелянтом (відповідачем) не оспорений із обґрунтуванням та зазначенням таких мотивів в апеляційній скарзі. Також, позивач у частині відмови у задоволенні решта позовних вимог рішення суду не оскаржив, а тому з врахуванням приписів статті 308 КАС України у цій частині рішення суду апеляційному перегляду не підлягає. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача у відповідній частині являються необґрунтованими. Відносно доводів апеляційної скарги відповідача в частині пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до частин 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Як уже було зазначено судом вище, остаточний розрахунок з позивачем після звільнення зі служби здійснено 28 січня 2024 року. З цим адміністративним позовом позивач звернувся до суду 21 лютого 2024 року, подавши такий через електронний суд. Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду з цією позовною заявою. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року в адміністративній справі №380/4042/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль