Постанова 4850 № 360/1466/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 року справа №360/1466/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі № 360/1466/24 (головуючий суддя І інстанції Захарова О.В.) за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2024 по 30.10.2024 включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2024 по 30.10.2024 включно у сумі 191402,32 грн. В обґрунтування позову зазначив, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 29.03.2024, а виплату відповідачем здійснено 31.10.2024, то відповідачем затримано розрахунок з 30.03.2024 по 30.10.2024 на 215 днів. З посилання на інформацію, яка міститься в довідці про доходи позивача, представник позивача зазначає, що виплати за січень 2024 року складають 28243,95 грн, виплати за лютий 2024 року складають 34170,11 грн. За розрахунком представника позивача, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (28243,95 грн + 34170,11 грн) / 60 = 1040,23 грн. Середній заробіток складає: 1040,23 грн х 184 дні = 191 402,32 грн. Представник позивача вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2024 по 30.10.2024. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 30 жовтня 2024 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 30 жовтня 2024 року в сумі 122 442,50 грн (сто двадцять дві тисячі чотириста сорок дві гривні 50 коп), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 116, 117 КЗпП України є безпідставними. Також при ухваленні рішення у справі судом першої інстанції не враховано принципи співмірності та розумності заявлених позовних вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не враховано правові висновки Верховного Суду, а також неправильно застосована нова редакція ст.117 КЗпП України та стягнуто середній заробіток за 7 місяців. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Встановлені обставини справи. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце прожмвання: АДРЕСА_1 ) проходив службу у Державній прикордонній службі України, з 08.08.2023 року по 29.03.2024 року перебував у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списку. Згідно із копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 26.03.2024 року №239-ОС позивача, звільненого з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 12 березня 2024 року №190-ОС за пунктом г (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу); військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з 29 березня 2024 року виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Наказано виплатити: грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 140 днів невикористаної відпустки. З архівної відомості за 2024 рік убачається, що позивачу при звільненні з військової служби нараховано до виплати 265553,88 грн грошового забезпечення за березень 2024 року, у тому числі: посадовий оклад - 3049,68 грн, оклад за військове звання 888,71 грн, надбавка за вислугу років - 1378,44 грн, компенсація невикористаної відпустки - 43307,39 грн, компенсація невикористаної відпустки як учаснику бойових дій 26361,02 грн, премія від окладу 15400,87 грн, додаткова премія 1982,29 грн, одноразова грошова допомога при звільненні 169463,70 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 360/453/24, яке набрало законної сили 24 грудня 2024 року, позов Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково: -визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно. -зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85927 гривень 84 копійки з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 29.03.2024 включно. - зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 721 гривня 46 копійок в місяць у загальній сумі 43962 гривні 51 копійка за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 29.03.2024 включно з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 360/453/24 змінено. Абзац четвертий резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 360/453/24 викладено в наступній редакції: Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно.. Абзац п`ятий резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 360/453/24 викладено в наступній редакції: Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 4 390,54 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 360/453/24 залишено без змін. Згідно із розрахунковим листом за жовтень 2024 року позивачу на виконання рішення суду у справі № 360/453/24 нараховано індексацію в сумі 129890,35 грн, до виплати - 127941,99 грн. Згідно з довідкою АТ КБ Приватбанк на рахунок позивача 31.10.2024 на виконання рішення суду у справі № 360/453/24 року надійшли кошти в сумі 127941,99 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що Порядок №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір середньоденного грошового забезпечення, а відповідно до приписів статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Як свідчать матеріали справи позивач виключений зі списків та всіх видів забезпечення 29.03.2023, проте, повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено тільки 31.10.2024. Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Законом №2011 та Положенням №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -КЗпП України. За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. На підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. В постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За змістом частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Між тим, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Таким чином, статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок: «105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.» Висновки Верховного Суду обов`язкові для врахування відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260). Відтак, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків. Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні. Період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає з 30 березня 2024 року (наступний день після звільнення зі служби) по 31 жовтня 2024 року (день виплати недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду), проте з врахуванням ст.117 КЗпП України (шість місяців) (з 30.03.2024 по 29.09.2024) всього 184 календарних дня. Таким чином, суд зазначає, що є помилковим розрахунок суду першої інстанції про період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року (шість місяців) є період з 30 березня 2024 року по 30 жовтня 2024 року включно (215 календарних дні). Відповідно до особистої картки на грошове забезпечення за 2024 рік та архівної відомості №1 з січня 2024 року по грудень 2024 року позивачу нараховано грошове забезпечення в такому розмірі: за січень 2024 року в загальному розмірі 28243,95 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1473,50 грн, надбавка ОПС - 3978,45 грн, премія від окладу 16463,00 грн, додаткова премія 2119,00 грн; за лютий 2024 року в загальному розмірі 34170,11 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1473,50 грн, надбавка за ОПС 56,84 грн, премія від окладу - 164,63 грн, додаткова премія 21,19 грн, допомога на оздоровлення 28243,95 грн. Судом встановлено, що у складі виплаченого позивачу за січень і лютий 2024 року грошового забезпечення наявні складові, що не враховуються для обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення, а саме: допомога на оздоровлення 28243,95 грн. Отже, для розрахунку середнього грошового забезпечення судом враховується виплачене позивачу за січень-лютий 2024 року грошове забезпечення в загальному розмірі 34170,11 грн, зокрема: за січень 2024 року в загальному розмірі 28243,95 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1473,50 грн, надбавка ОПС - 3978,45 грн, премія від окладу 16463,00 грн, додаткова премія 2119,00 грн; за лютий 2024 року в загальному розмірі 5926,16 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1473,50 грн, надбавка за ОПС 56,84 грн, премія від окладу - 164,63 грн, додаткова премія 21,19 грн. За січень-лютий 2024 року позивачем відпрацьовано 60 календарних днів (за січень - 31 календарний день, за лютий - 29 календарних днів). Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складає 569,50 грн ((28243,95 грн +5926,16 грн) : 60 календарних днів). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 104788,00 грн. (569,50 грн. х 184 календарних дня). Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, в картці грошового забезпечення позивача за 2024 рік відповідачем при звільненні позивачу сплачено 265553,88 грн., що не спростоване позивачем. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 127941,99 грн. Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 393495,87 грн (265553,88грн. + 127941,99 грн) Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 32,51 % (127941,99 х 100% : 393495,87 грн) Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 104788,00 грн., отже 32,51% від цієї суми складає 34066,58 грн. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку в розмірі 34066,58 грн. З огляду на вищевикладене суд погоджується з доводами апелянта відповідача, що судом першої інстанції в своєму рішенні не застосовано принцип пропорційності та співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В межах доводів апеляційної скарги відповідача суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі № 360/1466/24 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі № 360/1466/24 скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 30 жовтня 2024 року та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 30 жовтня 2024 року в сумі 122 442,50 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та в цій частині прийняти нову постанову: Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 29 вересня 2024 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 29 вересня 2024 року в сумі 34 066 (тридцять чотири тисячі шістдесят шість) гривень 58 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі № 360/1466/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 05 березня 2026 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року. Головуючий суддя А.В.Гайдар Судді Е.Г.Казначеєв І.Д. Компанієць