Постанова 4857 № 500/5281/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5281/23 пров. № А/857/23479/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від відповідача - Захарова Ю.О.; від третьої особи - Дубас В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Бочарова Олександра Михайловича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.10.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Бочарова Олександра Михайловича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Адміністрація Державної прикордонної служби України, про визнання відмови протиправною, зобов`язання прийняти рішення про звільнення з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини (суддя суду І інстанції: Мандзій О.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 26.10.2023р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 26.10.2023р.),- В С Т А Н О В И В: 21.08.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Бочаров О.М., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо незвільнення позивача з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно з поданим рапортом від 17.11.2022р.; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) прийняти рішення, яким звільнити з військової служби позивача на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.1-6). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи (а.с.19-20). Відповідно до ухвали суду від 18.10.2023р. суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.109-110). Згідно з рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.10.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.111-118). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Бочаров О.М., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.122-125). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що факт перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років є законною підставою для звільнення з військової служби. При цьому, законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення в залежність того, чи рідні діти перебувають на його утриманні. Водночас, вирішальне значення має сам факт перебування дітей на утриманні. Згідно вимог Сімейного кодексу /СК/ України за умов спільного проживання, коли рідний батько дитини не надає належного утриманні дитині, у вітчима виникає обов`язок утримання пасинка. Представленими доказами стверджується, що рідний батько дитини неналежно виконує свій батьківський обов`язок, тому позивач (будучи вітчимом) утримує свого пасинка, оскільки вони спільно проживають за однією адресою. Також в силу приписів ч.11 постанови КМ України № 154 від 23.02.2022р. на відповідача покладено обов`язок перевірки сімейного стану військовослужбовця. Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Адміністрація Державної прикордонної служби України скерували до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.139-145, 154-158). Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представників відповідача і третьої особи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) № 269-ОС від 31.05.2023р. «Про особовий склад» ОСОБА_1 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження служби з НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 28.05.2023р. (зворот а.с.43). Наказом начальника загону № 312-ОС від 16.06.2023р. «Про особовий склад» позивач призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - механіком-водієм відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної заставки другого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (а.с.43). 18.07.2023р. ОСОБА_1 звернувся з рапортом на ім`я начальника загону про припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.45, зворот а.с.44). Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.09.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (змінила своє прізвище на ОСОБА_3 ) 15.03.2014р. зареєстрували шлюб (зворот а.с.45). Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 15.03.2014р. ОСОБА_1 є батьком сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.46). Окрім цього, із свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 28.12.2015р. слідує, що позивач є батьком сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.47). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 04.11.2010р. батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записаний ОСОБА_7 (зворот а.с.46). Актом обстеження умов проживання сім`ї мобілізованого ОСОБА_1 № 09/01-344 від 05.06.2023р. підтверджується, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним проживають ОСОБА_8 (дружина), ОСОБА_6 (пасинок 2010р.н.), ОСОБА_9 (син ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_10 (син ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (а.с.52). Як убачається з довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені, виданої Збаразькою міською радою № 09/01-343 від 05.06.2023р., до складу сім`ї ОСОБА_1 входять: ОСОБА_8 - дружина, проживає без реєстрації, ОСОБА_6 - пасинок, проживає без реєстрації, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (зворот а.с.52). Згідно з розрахунком зі сплати аліментів № 16775 від 10.07.2023р., виданим Збаразьким ВДВС у Тернопільському району Тернопільської обл. ЗМУМЮ, за ОСОБА_7 станом на 01.07.2023р. рахується заборгованість із сплати аліментів у сукупному розмірі 109702 грн. 11 коп. (зворот а.с.53). Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) № 12/19629/23 від 10.08.2023р. «Про надання відповіді» позивачу відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку із відсутністю правових підстав (зворот а.с.15 зворотній аркуш). Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо звільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом. Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що в силу приписів абз.13 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» предметом доказування в цій справі є доведеність факту утримання військовослужбовцем трьох неповнолітніх дітей, до яких також входить дитина дружини від попереднього шлюбу (пасинок). Водночас, в силу діючого законодавства і фактичних обставин справи пасинок не може вимагати у вітчима забезпечення його утримання, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений. За таких обставин правові підстави для звільнення позивача з військової служби є відсутніми. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав. Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 оскаржує відмову відповідачів щодо звільнення його з військової служби через перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, відповідно до абз.13 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Під час судового розгляду з`ясовано, що позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 ; від шлюбу в них народився двоє синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; також спільно з ними проживає дитина дружини від першого шлюбу - син ОСОБА_12 . Вказані особи проживають спільно; ОСОБА_7 , який є батьком пасинка ОСОБА_12 , не сплачує аліменти і не займається вихованням дитини. З огляду на викладене, позивач вважає, що він належить до категорії військовослужбовців, на утриманні якого перебувають троє неповнолітніх дітей віком до 18 років. В площині норм СК України спірне питання стосується обов`язку вітчима утримувати неповнолітнього пасинка. Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України. Так, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. У той же час, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 155 СК України унормовано, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Стаття 180 СК України, визначає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Стаття 188 СК України передбачає, що батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Стаття 196 СК України регулює питання відповідальності за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину. Пунктом 2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, вони: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Статтями 207 та 232 СК України унормовано поняття «усиновлення» та правові наслідки усиновлення. Зокрема, Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов`язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Стаття 12 цього Закону передбачає, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Згідно ст.268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного. Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо. Коли питання стосується сплати «аліментів», то безумовно, якщо така форма утримання, визначена рішенням суду, вона є обов`язковою. Але, з іншої сторони, не сплата аліментів не має своїм правовим наслідком втрату правового зв`язку між дитиною та одним із батьків. Судова практика у сімейних спорах свідчить про те, що часто не сплата аліментів являється наслідком неприязних стосунків колишнього подружжя. А тому аналізовані приписи СК України визначають відповідальність за несплату аліментів, що пов`язана із негативними наслідками майнового характеру, а не припиненням зв`язку між батьками та дітьми. Адже головним завданням сімейного законодавства є охорона та збереження цінностей сім`ї, а заразом зв`язку між дитиною та її батьками, безвідносно до того, які відносини складаються між самими батьками дитини. «Вітчим» і «пасинок» не мають настільки чітко визначених прав та обов`язків по відношенні один одного. Якщо «пасинок» має батька, який проживає окремо, то за нормами сімейного законодавства вони наділені по відношенню один до одного правами та обов`язками. Тобто, батько має своїм обов`язком утримувати неповнолітню дитину навіть, якщо вона проживає окремо від нього з матір`ю, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. І навіть більше, з часом, така дитина (по досягненню повноліття) матиме обов`язок забезпечити утриманням свого непрацездатного батька, що потребує матеріальної допомоги (ст.202 СК України). Вітчим має своїм обов`язком утримувати пасинка, який з ним проживає, якщо у нього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. Звідси вбачається, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати пасинка за сукупності таких умов: 1. пасинок проживає разом із вітчимом; 2. пасинок немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання; 3. вітчим може надавати матеріальну допомогу. Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає. З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов`язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей. Також пасинок у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення його утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений. Якщо мати дитини (пасинка) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов`язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей. Альтернативних ситуацій, які описані в сімейному законодавстві та стосуються спірного випадку, немає. Той факт, що позивач є сумлінним сім`янином, який добросовісно, розумно і справедливо виконує свої обов`язки, не свідчить про те, що дитина дружини від попереднього шлюбу перебуває в нього на утриманні. Позивач не надав належних засобів доказування існування обставин, які зобов`язують вітчима утримувати пасинка. Невиконання батьком дитини рішення суду по сплаті аліментів має інші наслідки, проте жодним чином призводить до припинення правового зв`язку між батьком та дитиною, не припиняє обов`язку батька утримувати неповнолітнього сина. Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що розглядуваний випадок не може розцінюватися як перебування на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей, а тому підстави для звільнення особи з військової служби відповідно до абз.13 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є відсутніми. Покликання апелянта на приписи п.11 постанови КМ України № 154 від 23.02.2022р. «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця) колегія суддів відхиляє, оскільки перевірка сімейного стану позивача в розглядуваному випадку не здійснювалася, необхідність такої позивачем не доведено. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Враховуючи результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати згідно вимог ст.139 КАС України розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Бочарова Олександра Михайловича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.10.2023р. в адміністративній справі № 500/5281/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 02.02.2024р.