Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/401/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/401/24 Перша інстанція: суддя Мороз А. О., повний текст судового рішення складено 13.03.2024, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченко К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: 1) визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років); 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років). Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначила, що нею було подано відповідачу рапорт про звільнення її з військової служби на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідно до якого контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. За результатами розгляду рапорту позивачці відповідач відмовив у звільненні з військової служби. Вважаючи таку відмову протиправною позивачка звернулась до суду з даним позовом. Від відповідача надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що позивачці правомірно було відмовлено у звільненні з служби, оскільки наданих нею документів недостатньо для підтвердження факту самостійного виховання дитини віком до 18 років. Відповідач наголошує, що розірвання шлюбу не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини. На переконання відповідача, лише рішення суду про визнання місця проживання дітей та про встановлення факту самостійного виховання дітей є необхідними доказами самостійного виховання дитини. Таким чином, надані позивачем документи не доводять факт здійснення нею самостійного виховання дитини. Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. У подальшому розгляд справи призначено з повідомленням учасників справи. Справу розглянуто в порядку письмового провадження. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), задоволено. Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років). Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), шляхом прийняття відповідного наказу. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок). На вказане рішення суду Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. 25 квітня 2024 року (вхід.№18834) на адресу суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 адвоката Нерубальщук Олени Олександрівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року по справі №400/401/24 без змін. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачка перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 01.11.2021 року на посаді старшого стрільця відділення охорони 56 взводу охорони 6 окремого підрозділу військової частини НОМЕР_1 , з 18.05.2022 року по теперішній час - на посаді радіотелеграфіста радіостанції радіотехнічної батареї 2 підрозділу військової частини НОМЕР_1 . 04.12.2023 року позивачка звернулася до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - через сімейні обставини, передбачені абзацом 10 цієї норми - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. До рапорту нею були надані належним чином завірені документи: свідоцтва про народження дітей, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.12.2021 року про розірвання шлюбу, довідка про склад сім`ї, наказ військової частини НОМЕР_4 від 23.12.2022 року №149 про зарахування батька дітей, ОСОБА_2 , до особового складу частини. Листом від 25.12.2023 року №350/174/308/1766 відповідач відмовив позивачці у звільненні з лав ЗСУ, у зв`язку з відсутністю підстав, які підтверджують факт самостійного виховання дітей до 18 років. Позивачка, вважаючи відмову відповідача щодо звільнення її з військової служби протиправною, звернулась до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №548-XIV. У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану «Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено і який діє на час розгляду. Згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. За нормами ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка проходить військову службу за контрактом і на даний час діє правовий режим воєнного стану. При цьому, позивачка у позовній заяві зазначає, що подавала рапорт до відповідача і просила її звільнити з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно з вимогами п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Відповідно до вимог ч.7 ст.26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008). Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону. Положеннями підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008. Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Як вже зазначалось вище, позивачка є військовослужбовцем, проходить військову службу під час дії воєнного стану за контрактом та самостійно виховує дітей віком до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (самостійно здійснює догляд та виховання), при цьому не бажає продовжувати військову службу, про що вказано нею у рапорті. Колегія суддів вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що позивачка підлягає звільненню з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Як вбачається з матеріалів справи, позивачці за наслідком поданого нею рапорту було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідачем наказ про її звільнення виданий не був. З урахуванням вищезазначених положень законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у звільненні з військової служби, оскільки позивачка відповідає вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що для наявності підстави «самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років» необхідні підтверджуючі документи, такі як рішення суду про визнання місця проживання дітей та рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей, колегія суддів зазначає наступне. Так, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.12.2021 року у справі №484/4901/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний (а.с.11). Після розірвання шлюбу, спільні діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї (а.с.9). Чинним законодавством не надано тлумачення поняттю «самостійного виховання дитини (дітей)». Сімейним кодексом України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовий та моральний розвиток. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Отже, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, під самостійним вихованням дитини віком до 18 років необхідно розуміти, утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку позивачкою доведено самостійне виховання дітей, оскільки нею було надано до суду наказ командира військової частини НОМЕР_4 від 23.12.2022 року №149, згідно якого батько дітей, ОСОБА_2 , призначений до НОМЕР_5 окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с.14), а отже, з об`єктивних причин не приймає участь у вихованні дітей. Доказів того, що його було звільнено з лав ЗСУ відповідачем суду не надано. Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність належних документів на підтвердження самостійного виховання позивачкою дітей до 18 років є безпідставними, а зазначені вище обставини свідчать про те, що позивачка підлягає звільненню з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення) закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право на їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. З урахуванням наведеного, право позивачки на звільнення у зв`язку із здійснення виховання дитини (дітей) віком до 18 років кореспондується із обов`язком відповідача звільнити останнього з військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судами обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону. Колегія суддів вважає, що в даній справі позивачка довела належними та достатніми доказами протиправні дії відповідача щодо відмови у звільненні її з військової служби на підставі поданого рапорту, а відтак позовні вимоги слід задовольнити. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька