Постанова 4857 № 140/8768/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/8768/23 пров. № А/857/22133/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Савчин Анастасії Ігорівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання відмови протиправною, зобов`язання звільнити з військової служби (суддя суду І інстанції: Денисюк Р.С.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 20.09.2023р. м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 04.05.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Савчин А.І., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю; зобов`язати НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.; у разі задоволення позовних вимог встановити судовий контроль за виконанням рішення суду по цій адміністративній справі та зобов`язати 15 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України подати звіт про виконання рішення суду (а.с.1-7). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.34 і на звороті). Відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо незвільнення ОСОБА_1 за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю; зобов`язано 15 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю (ас.76-79). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач 15 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.82-93). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що системний аналіз абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку про те, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Тобто, вказаною нормою передбачено, що в разі, якщо дружина військовослужбовця є особою з інвалідністю ІІ групи, для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану військовослужбовця за призовом під час мобілізації, на особливий період, за сімейними обставинами, повинен надати наступні документи: про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, або про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Позивач надав довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 201664 про встановлення його дружині ОСОБА_2 . ІІІ групи інвалідності до 01.04.2025р., остання потребує соціальної допомоги і соціального захисту. Вказані у довідці МСЕК показання не свідчать про наявність у дружини позивача обставин непрацездатності, значного обмеження життєдіяльності, неспроможності до самообслуговування, що в контексті пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є підставою для звільнення з військової служби. Також суд не може підміняти собою відповідача і перебирати на себе його функції, а тому вирішення питання про звільнення позивача з військової служби належить до дискреційних повноважень апелянта. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 25.02.2022р. «Про загальну мобілізацію». Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 100- від 05.04.2023р. ОСОБА_1 перебуває з 05.04.2023р. на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - начальника першої групи протитанкових ракетних комплексів першого протитанкового відділення прикордонної протитанкової застави шостої прикордонної комендатури швидкого реагування у розпорядженні начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (а.с.9). 20.04.2023р. позивач подав рапорт командиру взводу, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби в запас на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. До вказаного рапорту долучив підтверджуючі документи (а.с.16). Листом відповідача № 12/10505-23 від 26.04.2023р., адресованого комендантам прикордонних комендатур швидкого реагування (6 ВП), повідомлено про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення у зв`язку із відсутністю для цього підстав, визначених пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.20-21). Відповідно до листа відповідача № 12/1246-23 від 22.04.2024р. для звільнення ОСОБА_1 відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» немає підстав; для застосування такої підстави звільнення мають бути надані підтверджуючі документи про наявність дружини (чоловіка) з інвалідністю та одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи (а.с.23). Вважаючи таку відмову та подальшу бездіяльність відповідача щодо незвільнення з військової служби по мобілізації протиправною, звернувся до суду з розглядуваним позовом. Вирішуючи наведений спір та задовольняючи заявлений позову, суд першої інстанції виходив з того, що нормою абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю. Також вказана норма не передбачає такої умови як необхідність постійного догляду для дружини (чоловіка) військовослужбовця. Згідно представлених документів дружина позивача має ІІІ (третю) групу інвалідності, через що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його рапорту від 20.04.2023р., оскільки правові підстави для звільнення зі служби згідно наведеної норми є наявними. Також суд висновував про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, відповідно до абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Із викладеного слідує, що в силу приписів абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 вказаного Закону під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: 1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність; 2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Під час судового розгляду з`ясовано, що позивач ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 06.05.2005р. Воєгощанською сільською радою Камінь-Каширського району Волинської обл. (а.с.12). У свою чергу, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 201664 від 21.03.2023р. дружині позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.02.2023р. встановлено ІІІ групу інвалідності (причина захворювання загальне захворювання (а.с.11). При цьому, вказана довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 201664 від 21.03.2023р. подавалася разом із рапортом відповідачу. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшов висновку про помилковість відмови командування військової частини в задоволення рапорту позивача із наведених підстав, оскільки така обставина як відсутність документів про інвалідність дружини позивача не відповідає дійсності; такий документ був долучений позивачем до його рапорту від 20.04.2023р. Висновки суду про те, що дружина позивача ОСОБА_1 не є особою з інвалідністю I чи II групи, тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки приписами абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. Отже, за таких обставин відмова відповідача, яка викладена в листі відповідача № 12/10505-23 від 26.04.2023р., адресованому комендантам прикордонних комендатур швидкого реагування (6 ВП), а також підтверджена у листі відповідача № 12/1246-23 від 22.04.2024р., не ґрунтується на фактичних обставинах справи, а відтак є протиправною. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. За таких умов колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача, з урахуванням висновків суду, повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 20.04.2023р. з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів. В порядку ст.139 КАС України та виходячи із результату апеляційного розгляду слід здійснити розподіл судових витрат. При цьому, належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1073 грн. 60 коп. При цьому, суд застосовує принцип визначення розміру судових витрат, виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог, який стосується часткового задоволення судом вимог немайнового характеру, за якого визначити у відсотковому відношенні суму судового збору є неможливо. У свою чергу, понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта 15 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки в частині повного задоволення позову не в повній мірі відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни. Окрім цього, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023р. в частині зупинення дії рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в адміністративній справі № 140/8768/23 належить визнати такою, що втратила чинність (а.с.114-115). Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в адміністративній справі № 140/8768/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника адвоката Савчин Анастасії Ігорівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Визнати протиправною відмову командира НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 № 2.6/8884/23-Вн від 20.04.2023р. з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, що викладена в листі № 12/10505/23-Вн від 26.04.2023р. Зобов`язати командира НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 № 2.6/8884/23-Вн від 20.04.2023р. з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Здійснити наступний розподіл судових витрат: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.; понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта 15 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ). Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023р. в частині зупинення дії рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в адміністративній справі № 140/8768/23 такою, що втратила чинність. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 02.02.2024р.