LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Ухвала КЦС ВС757/24086/14-ц

від 29.01.2024 · Цивільна
Резолютивна:Відмовити в задоволенні клопотання адвоката Почерняк Ірини Сергіївни як представника ОСОБА_1 про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

Ухвала 29 січня 2024 року м. Київ справа № 757/24086/14 провадження № 61-7439св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна, розглянув заяву адвоката Почерняк Ірини Сергіївни як представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна, про визнання правочинів недійсними, повернення майна, переданого за недійсними правочинами, визнання недобросовісним набувачем та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна, про визнання права власності, ВСТАНОВИВ: У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги у 2017 році, просила визнати недійсною довіреність від її імені на ім`я ОСОБА_5 , посвідчену 09 листопада 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П. (далі - приватний нотаріус Федоришин О. П.), за реєстровим номером 19393; визнати недійсними наступні договори дарування нерухомого майна, укладені ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В. (далі - приватний нотаріус Іващенко Н. В.): договір дарування квартири АДРЕСА_1 за реєстровим номером 652 від 15 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 за реєстровим номером 740 від 15 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 за реєстровим номером 743 від 15 червня 2013 року; договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_4 за реєстровим номером 746 від 16 червня 2013 року; договір дарування 6/100 частки квартири АДРЕСА_5 за реєстровим номером 749 від 16 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_6 за реєстровим номером 811 від 28 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частки земельної ділянки АДРЕСА_6 за реєстровим номером 814 від 28 червня 2013 року; повернути їй передане за такими недійсними правочинами нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ; 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 ; 1/3 частки квартири АДРЕСА_4 ; 6/100 частки квартири АДРЕСА_5 ; 1/2 частки житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_6 ; 1/2 частки земельної ділянки АДРЕСА_6 , кадастровий номер 3220881300:04:004:0786; визнати ОСОБА_2 недобросовісним набувачем зазначеного майна, відчуженого за недійсними правочинами. Справу суди розглядали неодноразово. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 08 вересня 2016 року позов задовольнив частково. Встановив нікчемність довіреності від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 за реєстровим номером 19393, посвідченої приватним нотаріусом Федоришиним О. П. 09 листопада 2005 року. Визнав недійсними правочини, укладені від імені ОСОБА_1 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Іващенко Н. В.: договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 червня 2013 року за реєстровим номером 652; договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 від 15 червня 2013 року за реєстровим номером 740; договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 від 15 червня 2013 року за реєстровим номером 743; договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 від 16 червня 2013 року за реєстровим номером 746; договір дарування 6/100 частини квартири АДРЕСА_5 від 16 червня 2013 року за реєстровим номером 749; договір дарування 1/2 частини житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_6 від 28 червня 2013 року за реєстровим номером 811; договір дарування 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_6 від 28 червня 2013 року, кадастровий номер 3220881300:04:004:0786, за реєстровим номером

814. Повернув ОСОБА_1 вказане нерухоме майно. В іншій частині вимог відмовив. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 02 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 відхилив. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року залишив без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 травня 2017 року касаційну скаргу адвоката Грушка О. О. як представника ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2017 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 26 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав недійсною довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 , посвідчену приватним нотаріусом Федоришиним О. П. 09 листопада 2005 року за реєстровим номером 19393. Визнав недійсними договори дарування нерухомого майна, укладені ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Іващенко Н. В.; договір дарування квартири АДРЕСА_1 за реєстровим номером 652 від 01 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 за реєстровим номером 740 від 15 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 за реєстровим номером 743 від 15 червня 2013 року; договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 за реєстровим номером 746 від 16 червня 2013 року; договір дарування 6/100 частини квартири АДРЕСА_5 за реєстровим номером 749 від 16 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частини житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_6 за реєстровим номером 811 від 28 червня 2013 року; договір дарування 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_6 , кадастровий номер 3220881300:04:004:0786, за реєстровим номером 814 від 28 червня 2013 року. Повернув ОСОБА_1 вказане нерухоме майно. В решті позову відмовив. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Київський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року - без змін. Верховний Суд постановою від 18 серпня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_4 і ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Київський апеляційний суд постановою від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року - без змін. Верховний Суд постановою від 23 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання адвоката Почерняк І. С. як представника ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі відмовив; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовив; касаційну скаргу адвоката Боровець А. М. як представника ОСОБА_2 залишив без задоволення; рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишив без змін. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_7 як представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 25 495,12 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_7 , про ухвалення додаткового рішення повернуто без розгляду у зв`язку з тим, що подано неуповноваженою особою. У січні 2024 рокудо Верховного Суду надійшла заява адвоката Почерняк І. С. як представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 25 495,12 грн. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 понесла витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції за підготовку відзиву на касаційну скаргу, підготовку клопотання про закриття касаційного провадження, підготовку клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в загальному розмірі 25 495,12 грн, що підтверджується копією договору про надання правової допомоги від 05 березня 2019 року та копією акта № 2 про надання правової допомоги від 30 жовтня 2023 року, доданими до заяви. Адвокат Почерняк І. С. як представник ОСОБА_1 також заявила клопотання про поновлення строку на подання вищезгаданої заяви, посилаючись на те, що Верховний Суд постановою від 23 жовтня 2023 року касаційну скаргу адвоката Боровець А. М. як представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року - без змін. У листопаді 2023 року ОСОБА_7 як представник ОСОБА_1 за довіреністю подав до Верховного Суду клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу, проте ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року заяву повернуто ОСОБА_7 , як таку, що подана неуповноваженою особою - а саме ОСОБА_7 , який не є адвокатом, а представником за довіреністю без статусу адвоката. Вважає, що перша заява ОСОБА_7 як представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відповідала вимогам ЦПК України щодо можливості її подання представником, який не є адвокатом на підставі довіреності, адже позов у ці справі подано у 2014 році. Крім того, така заява не могла бути подана адвокатом позивача в межах строку, встановленого законодавством з об`єктивних причин, а саме - у зв`язку зі станом здоров`я адвоката Почерняк І. С. (вагітність та пологи), що підтверджується наданими копіями медичної довідки представника позивача та свідоцтвом про народження дитини. Також, ОСОБА_1 є особою похилого віку (76 років) та не є фахівцем у галузі права, що ускладнювало самостійно подати нею відповідну заяву. З урахуванням викладеного адвокат Почерняк І. С. як представник ОСОБА_1 просить поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, ухвалити додаткове судове рішення у справі та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 25 495,12 грн. Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку та залишення заяви без розгляду з огляду на таке. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 759/13013/14-ц зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зауважила, що приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Отже, за змістом вказаної норми ЦПК України цей строк є процесуальним. Так, у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Почерняк І. С. зазначила попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач понесе у зв`язку із розглядом цієї справи на стадії касаційного перегляду. До заяви про ухвалення додаткового рішення, поданої до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку 10 січня 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Почерняк І. С. додала копію договору про надання правової допомоги від 05 березня 2019 року, укладений між Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана» та ОСОБА_1 , копію акта № 2 про надання правової допомоги від 30 жовтня 2023 року, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої правової допомоги. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Ураховуючи, що договір про надання правової допомоги від 05 березня 2019 року було укладено між Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана» та ОСОБА_1 , за умовами якого остання за надання правової допомоги мала би сплатити грошові кошти бюро, а акт № 2 про надання правової допомоги було підписано від 30 жовтня 2023 року, правових підстав для поновлення строку на подання заяви немає, адже адвокат Почерняк І. С. не надала доказів неможливості звернення з відповідною заявою як іншим адвокатом цього бюро, та і самою ОСОБА_1 . Сам по собі факт похилого віку ОСОБА_1 не може свідчити про неможливість підписати нею заяву про ухвалення додаткового рішення подану представником за довіреністю ОСОБА_7 який не є адвокатом. Аргументи адвоката Почерняк І. С. про те, що ОСОБА_7 міг діяти на підставі виданої ОСОБА_1 довіреності на увагу не заслуговують з огляду на таке. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». За приписами частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України закріплено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статтей 131-1, 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Проте остаточне рішення у цій справі ухвалено Верховним Судом 23 жовтня 2023 року, однак заяву ОСОБА_7 який не є адвокатом, а діяв на підставі довіреності наданої ОСОБА_1 , подано у листопаді 2023 року. Враховуючи, що відсутні підстави для поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі, така заява підлягає залишенню без розгляду. Керуючись 141, 270, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити в задоволенні клопотання адвоката Почерняк Ірини Сергіївни як представника ОСОБА_1 про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Заяву адвоката Почерняк Ірини Сергіївни як представника ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, залишити без розгляду. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»