Постанова Закарпатський апеляційний суд № 303/5830/22

Справа № 303/5830/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 січня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Куштана Б.П., Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кислий Андрій Матвійович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 лютого 2023 року, ухвалене головуючим суддею Мирошниченко Ю.М., за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третіх осіб: орган опіки і піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про відібрання дитини встановив: У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третіх осіб: орган опіки і піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про відібрання дитини. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.08.2017 визначено місце проживання дитини з матір`ю та стягнуто на її користь аліменти. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.08.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.08.2017 скасовано, первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання доньки з матір`ю та стягнуто на її користь аліменти на утримання доньки, починаючи з 21.03.2017. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовлено. Вказана постанова залишена без змін постановою Верховного Суду від 25.11.2019. У березні 2022 року відповідач забрав доньку та не повертає її матері, не дозволяє бачитися та спілкуватися з нею. Ігноруючи судове рішення, відповідач умисно і протиправно не віддає їй доньку та чинить опір виконанню судового рішення. Враховуючи вік дитини, відібрання доньки від батька буде відповідати якнайкращим її інтересам. Донька наразі позбавлена материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв`язку з матір`ю. З врахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд відібрати у ОСОБА_1 малолітню доньку ОСОБА_3 , та передати її матерії. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 лютого 2023 року позов задоволено. Відібрано малолітню ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька ОСОБА_1 та повернуто матері ОСОБА_2 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кислий А.М., подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки суд не неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд виходив з доведеності позовних вимог. Суд не застосував закон, який підлягав застосуванню ч. 2 ст. 162 СК України, відповідно до якої дитина не може бути повернута тоді, коли обставини змінилися так, що повернення за попереднім місцем проживання суперечить її інтересам. Судом не враховано, що батько створив належні умови для виховання та розвитку дитини, яка має з ним міцний емоційний зв`язок, навчається у загальноосвітній школі, відвідує додаткові заняття, набула нових друзів; згідно з консультативним висновком психолога у Поліни сформулювалась адекватна прив`язаність до батька, актуальний емоційний стан дитини не викликає занепокоєння і оцінюється психологом як стабільний, відсутності ініціативи та бажання з боку матері підтримувати стосунки з дочкою, дівчинка практично не говорить і не згадує про рідну матір через негативний досвід їхньої взаємодії, стан дитини стабілізувався, вона стала більш спокійною та врівноваженою, покращився сон, апетит; батько здатний забезпечити потреби дитини, його стан не перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, має належний батьківський потенціал. Вказує, що у спорі, що розглядав суд, треба було беззаперечно встановити та довести, що батько дитини ОСОБА_1 без згоди матері дитини ОСОБА_2 змінив місце проживання дочки ОСОБА_3 . При цьому позовна заява ОСОБА_2 та додані до неї матеріали не містять доказів зміни батьком дитини ОСОБА_1 без згоди матері дитини ОСОБА_2 місця проживання дочки ОСОБА_3 . Вважає, що дія постанови Закарпатського апеляційного суду від 06.06.2019, якою визначено місце проживання доньки ОСОБА_3 із матір`ю ОСОБА_2 вже реалізована, та ця постанова не може бути правовою підставою для відібрання дитини. Дочка ОСОБА_3 зареєстрована та проживає з батьком ОСОБА_1 з березня 2022 року за адресою його проживання у квартирі АДРЕСА_2 . Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.06.2019 вирішено: «Визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 », але місце реєстрації позивача АДРЕСА_4 ; фактичне місце проживання (поштова адреса) АДРЕСА_1 . З врахуванням приписів ч. 1 ст. 162 СК України у суду були відсутні підстави для задоволення позову про повернення дитини за попереднім місцем проживання ( АДРЕСА_3 ), тому що позивач там більше не проживає. Представник ОСОБА_2 в особі адвоката Ковача І.В. подав відзив на апеляційну скаргу, вимоги якого зводяться до залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилання апелянта на ту обставину, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.06.2019 визначено місце проживання доньки разом з матір`ю за певною адресою не може слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги. Позивачці незрозуміло якими мотивами керується відповідач, коли 8-ми річній доньці не дозволяє спілкуватись з матір`ю. Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради являється недостатньо обґрунтованим, оскільки не наведено мотивів за яких орган опіки та піклування прийшов до висновку стосовно доцільності проживання дитини з батьком. Та в той же самий час, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради не містить даних про те, що наявні обставини, які б вказували на наявність підстав для застосування абз.2 ч.1 ст.162 СК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, відповідно до наступних мотивів. Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 протиправно утримує у себе дочку ОСОБА_4 та матері таку не повертає всупереч визначення рішенням суду місця проживання дитини з матір`ю. ОСОБА_1 у ході розгляду справи не доведено, що повернення малолітньої доньки матері, створить загрозу її життю та здоров`ю або негативно вплине на її розвиток. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що повернення дитини буде суперечити її інтересам. Відтак, підстави, які б перешкоджали поверненню дитини матері, відсутні. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції за наступних мотивів. У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що у ході спільного проживання сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась донька ОСОБА_3 . Зазначена обставина стверджується свідоцтвом про народження, виданим 06.09.2016 року серія НОМЕР_1 Трускавецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, а.с.

8. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.06.2019 у справі №303/1556/17 залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25.11.2019, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17.08.2017 скасовано та первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а.с. 17-22, 23-28. Довідкою про результати проведення перевірки щодо звернення гр. ОСОБА_2 зареєстрованого в ІТС ІПНП журналі ЄО №193 від 09.02.2022 р. Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 15.02.2022 доводиться та обставина, що 21.01.2022 року о 14:30 год. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 забрав їх спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відмовляється її повертати. В ході розгляду встановлено, що він дійсно забав спільну доньку, яка проживає у нього та захворіла на «COVID-19» і після повного одужання поверне таку матері, а.с.

14. Довідкою про результати проведення перевірки щодо звернення гр. ОСОБА_2 зареєстрованого в ІТС ІПНП журналі ЄО №4284 від 04.04.2022 р. Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 05.04.2022 доводиться та обставина, що 12.03.2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 забрав їх спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відмовляється її повертати. В ході розгляду встановлено, що він дійсно забав спільну доньку, яка проживає у нього, але дитина захворіла і після повного одужання поверне таку матері, а.с.

13. Довідкою про результати проведення перевірки щодо звернення гр. ОСОБА_2 зареєстрованого в ІТС ІПНП журналі ЄО №4430 від 06.04.2022 р. Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 08.04.2022 доводиться та обставина, що 12.03.2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 забрав їх спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відмовляється її повертати. В ході розгляду заяви встановлено, що він дійсно забав спільну доньку, яка проживає у нього, але дитина захворіла і після повного одужання поверне таку матері, а.с. 15 (на звороті). Як слідує з довідки про результати розгляду матеріалів ЄО Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області за №3616 від 05.04.2022, яка складена 27.04.2022 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 забрав 09.03.2022 року їх спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відмовляється її повертати і не дозволяє матері бачитись з дитиною. ОСОБА_1 пояснив, що не перешкоджає зустрічам дитини з матір`ю, але на даний час дитина прихворіла і це відомо матері, тому допоки буде лікуватись, проживатиме з ним, а.с.

16. Як зазначено у Висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 04.10.2022 р. за № 648/23/01-12 зважуючи на рішення комісії та результати проробленої роботи органом опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, вважає доцільним повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та підтверджує відсутність небезпеки для життя та здоров`я дитини, а.с. 80-82. Начальник служби у справах дітей Мукачівської міської ради в особі Степанової О.Р. надіслав суду першої інстанції лист, зміст якого зводиться до такого, ОСОБА_6 вважає, що повернення дитини за місцем проживання матері, може негативно позначитись на психологічному та емоційному стані дитини, а.с.

168. На запит батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було здійснено 08.12.2022 року психологічну консультацію стосовно актуального психологічного стану дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно Консультаційного заключення психолога ОСОБА_7 , актуальний емоційний стан дитини не викликає занепокоєння і може бути оцінений як стабільний, а.с. 188-190. За змістом абзацу першого частини першої статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини з огляду на її фізичний та психічний розвиток. Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щододітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з нихта на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієїстатті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19). Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них. Як уже зазначала колегія суддів, після припинення спільного проживання сторін, постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.06.2019 у справі №303/1556/17 залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є АДРЕСА_4 , а.с. 6, 6 (на звороті). Однак на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали фактично без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 де позивачка і на зараз проживає з сім`єю. У зв`язку із тим, що починаючи із березня місяця 2022 року ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 з якою проживала малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самовільно змінив місце проживання дитини на АДРЕСА_5 та добровільно повернути доньку матері за місцем її фактичного проживання відмовляється, у зв`язку із цим колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивачки та інтересів дитини в порядку, визначеному статтею 162 СК України і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогамстатей 15, 16 ЦК України. Оскільки місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постановою апеляційного суду визначено з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 то відтак, апеляційний суд дійшов висновку стосовно того, що правових підстав для самовільної зміни місця проживання дитини у ОСОБА_1 не було. Примусова та самовільна зміна ОСОБА_1 місця проживання спільної дитини свідчить про недобросовісність його дій, які порушують права як ОСОБА_2 , так і малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самовільна зміна її місця проживання чи викрадення. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінились так, що повернення суперечить її інтересам. Колегія суддів наголошує на тім, що матеріали справи не містять доказів того, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров`ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток, оскільки таких доказів ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції. А ті обставини, з якими ОСОБА_1 пов`язує заперечення спірних правовідносин, мали місце ще до пред`явлення ОСОБА_2 даного позову та не дивлячись на це ОСОБА_1 не звертався у суд з позовом про зміну місця проживання дитини разом з ним, а більше того, до березня місяця 2022 року виконував рішення органу опіки та піклування стосовно встановлення графіку приймання участі у вихованні дитини та здійснення з нею спілкування за твердженням позивачки. Як вбачається з вимог частин другої статті 163 СК України, батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. За наведених обставин, вимога про відібрання малолітньої дитини від батька ОСОБА_1 та передачу її матері ОСОБА_2 є законною та обґрунтованою. Ураховуючи особливо чутливий характер спірних правовідносин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для відібрання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька та її повернення матері, оскільки це виходить з інтересів самої дитини, яка після припинення сторонами у справі спільно проживати, проживала разом із матір`ю. Дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції підставно постановив рішення про відібрання дитини у ОСОБА_1 та повернення її за місцем проживання ОСОБА_2 , оскільки повернення дитини у звичне для неї оточення до моменту неправомірної зміни місця проживання батьком, відповідає інтересам дитини. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на абзац другий частини першої статті 162 СК України у зв`язку із тим, що змінились обставини, які пов`язані з попереднім місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визначені постановою Закарпатського апеляційного суду від 06.06.2019 у справі №303/1556/17 за адресою: АДРЕСА_3 . А звернувшись із позовом про відібрання дитини ОСОБА_2 своєю адресою вже зазначила АДРЕСА_1 , яку рішенням суду не визначалось. Аналіз змісту статті 161 СК України вказує на те, що орган опіки та піклування або суд може вирішувати спір між батьками, що проживають окремо, які не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. При вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги обставини, які мають істотне значення, а саме: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, тощо. При цьому, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. З наведеного слідує, що законодавець правове значення приділяє тій обставині з ким із батьків, які проживають окремо за наявності між ними спору щодо місця проживання малолітньої дитини, повинна проживати малолітня дитина і чи спроможні батьки при цьому забезпечити інтереси малолітньої дитини, а не самій адресі фактичного місця проживання одного із батьків з яким буде проживати малолітня дитина за рішенням органу опіки та піклування або суду. Тож, таке посилання ОСОБА_1 не ґрунтується на вимозі закону, а звідси не можу бути взятим до уваги як належне. Стосовно зазначення ОСОБА_1 та посилання представника Мукачівської міської ради, що батьком створено належні умови для виховання та розвитку дитини, яка має з ним міцний емоційний зв`язок, навчається у загальноосвітній школі, відвідує додаткові заняття, набула нових друзів, то такі доводи в контексті заявленої позовної вимоги є неналежними. А долучений до матеріалів справи консультативний висновок психолога не можна визнати таким, що стверджує про наявність обставин, які створюють небезпеку для життя та здоров`я малолітньої дитини, а тим більше, що такий складено за відсутності розмови з матір`ю дитини, що вказує на його необ`єктивність. Відтак, умови утримання та виховання малолітньої дочки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не має вирішального значення, позаяк норма статті 162 СК України покликана захистити права того з батьків, з ким на підставі відповідного рішення суду визначено місце проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. За цих обставин такі доводи ОСОБА_1 не може прийняти до уваги, оскільки такі у спірних правовідносинах не впливають на заявлені вимоги. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі теж посилається на норму абзацу другого частини першої статті 162 СК України в частині того, що малолітня дитина не може бути повернута тоді, коли обставини змінилися так, що повернення за попереднім місцем проживання суперечить її інтересам. Зазначений довід ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що судом не встановлено, а ОСОБА_2 не доведено, що батько неповнолітньої дитини без згоди матері змінив місце проживання їх спільної малолітньої дочки, а дія постанови апеляційного суду вже реалізована і така не може бути правовою підставою для відібрання дитини. Судом не враховано, що батько створив належні умови для виховання та розвитку дитини, яка має з ним міцний емоційний зв`язок та її емоційний стан стабілізувався, та батько здатний забезпечити потреби дитини. Такі заперечення ОСОБА_1 базувались на тих доказах, які були надані суду першої інстанції, та нових доказів до апеляційної скарги не було долучено. Та разом з цим, у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21), у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Європейський Суд з прав людини зокрема в рішенні у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain, заява N 12952/87, від 23 червня 1993 року, пункт 63) ЄСПЛ зауважив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх. Та в рішенні у справі "Вержбицький проти Польщі" (Wierzbicki v. Poland, заява N 24541/94, від 18 червня 2002 року, пункт 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі "Домбо Бехер проти Нідерландів" (Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява N 14448/88, пункт 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію, включаючи докази, з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище щодо опонента. Колегія суддів зауважує, що при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 будь-якого клопотання чи обґрунтування поважності причин неподання доказів (висновку психолога ОСОБА_8 щодо психодіагностичного обстеження від 28.07.2023 року; висновку психолога ОСОБА_9 щодо психодіагностичного обстеження від 01.08.2023 року та висновку комісійної судово-психологічної експертизи від 26.10.2023 року, складеного експертами: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) до суду першої інстанції, а тим більше до апеляційної скарги від 14 березня 2023 року ОСОБА_1 не подано. Крім цього, в абзаці вісім пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» наголошено на тім, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Водночас, докази, які ОСОБА_1 просив долучити до матеріалів справи є новими, які були здобуті вже у ході апеляційного розгляду, тому не пов`язані з тими обставинами на яких наголошує пленум Верховного Суду України. А згідно частини четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Одночасно, наявним у справі висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 04.10.2022 року підтверджено, що повернення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_2 не створює небезпеки для життя та здоров`я дитини. Втім, ОСОБА_1 не довів, що повернення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_2 , створюватиме обставини здійснення жорстокого поводження з нею, експлуатування дитини, тримання дитини в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, які за наявності таких свідчили б про те, що обставини змінилися так, що повернення за попереднім місцем проживання дитини суперечить її інтересам. Зважуючи на встановлені обставини справи, та враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, колегія суддів наголошує на тім, що такі докази не тільки не були подані суду першої інстанції, а і не були долучені до апеляційної скарги, яка не містить жодного клопотання про долучення нових доказів до матеріалів справи, та як наслідок апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку з приводу того, що такі докази не можуть бути долучені до матеріалів справи. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, тому не мають правового значення у спірних правовідносинах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява N 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відтак, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статті 367, пункту 1 частини 1 статті 374, статей 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кислий Андрій Матвійович, залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 лютого 2023 року, залишити без змін. Постанова ухвалена в порядку ч. 6 ст. 259 ЦПК України набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 26 січня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: