Постанова 4806 № 298/1336/21

Справа № 298/1336/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 червня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю. з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2022 року, ухвалене головуючою суддею Лютянською М.С., за позовом ОСОБА_2 до Дубриницької сільської ради Ужгородського району, третьої особи без самостійних вимог: ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Дубриницької сільської ради Ужгородського району, третьої особи ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішень. В обгрунтування позову зазначає, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером:2120883600:06:004:0003. Згідно Державного акту на право власності покійній матері ОСОБА_3 належала земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2120883601:03:004:0020. Позивачка зазначала, що по сусідству з нею за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , яка самовільно змінила межі належної їй земельної ділянки шляхом встановлення огорожі та збільшення земельної ділянки за рахунок її земель. Також позивачка вказувала на те, що на ОСОБА_1 оформлено частину належної їй земельної ділянки (кадастровим номером: 2120883600:06:004:0030) з порушенням порядку приватизації земельних ділянок. Так, оскільки самовільно встановлений ОСОБА_1 паркан, який створював їй перешкоду у користуванні її земельною ділянкою, знаходився на її земельній ділянці, то між нею та ОСОБА_1 виник спір щодо землекористування та встановлення меж. Позивачка зазначала, що згідно висновку експертного дослідження Закарпатського науково-дослідного експертно- криміналістичного центру від 22.09.2020 конфігурація земельних ділянок за кадастровими номерами 2120883601:03:004:0020 (що належить її покійній матері - ОСОБА_3 ) та 2120883600:06:004:0030 (що належить їй) не відповідає та не співпадає з конфігурацією земельної ділянки згідно наявної в матеріалах інвентаризаційної справи №3410 план-схеми та будівельного паспорту. Позивачка вказувала на те, що 26.01.2021, дізнавшись про те, що Дубриницькою сільською радою надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, вона звернулася до Дубриницької сільської ради та повідомила про наявність спору між нею та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим просила відтермінувати вирішення питання про передачу будь-комусь у власність спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2 до вирішення пору у суді. 08.02.2021, бажаючи скористатись правом на отримання земельної ділянки, вона звернулася до Дубриницько-Малоберезнянської ОТГ про виділення їй у власність 0,05 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 . Однак, в порушення вимог ч.1 ст.118 Земельного кодексу України, 16.03.2021 рішенням Дубриницької сільської ради їй було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і одночасно прийнято рішення про затвердження технічної документації та надання у власність земельної ділянки площею 0,0966 га за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Позивачка вважає, що рішення ради про відмову їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправним та не відповідає чинному законодавству та підлягає скасуванню. А приймаючи рішення про затвердження технічної документації та надання у власність земельної ділянки третій особі ОСОБА_1 , відповідач фактично позбавив її гарантованої законом можливості реалізувати право, передбачене ч.1 ст.118 Земельного кодексу України. Також під час виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_2 ОСОБА_4 не було її повідомлено про встановлення меж в натурі, чим грубо порушено вимоги Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі(на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, тому було порушено вимоги чинного законодавства та підготовлена на замовлення ОСОБА_1 технічна документація із землеустрою є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивачка зазначала, що земельною комісією 21.01.2021 року було проведено обстеження земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 за участю нібито зацікавлених осіб. Однак, в порушення вимог ст.159 ЗК України, її, як заінтересовану особу не було повідомлено про дату та час розгляду питання щодо встановлення межі між її ділянкою та ділянкою відповідача, що призвело до порушення її права на участь у прийнятті рішення, гарантованого ч.2 ст.159 ЗК України. Вказане та прийняте рішення земельної комісії створило для ОСОБА_1 фіктивну можливість для подальшої приватизації належної їй земельної ділянки. За вказаних обставин, позивачка вважає, що рішення №179 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 26 січня 2021 року про погодження межі гр. ОСОБА_1 , рішення №343 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області третьої сесії восьмого скликання від 16 березня 2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 та рішення №311 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 16 березня 2021 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 є незаконними, а тому просила їх скасувати. Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення №179 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 26 січня 2021 року про погодження межі гр. ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення №343 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області третьої сесії восьмого скликання від 16 березня 2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення №311 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 16 березня 2021 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав невірну оцінку спірним правовідносинам. Вказує, що 16.03.2021 рішенням Дубриницької сільської ради було прийнято рішення про затвердження технічної документації та надання у власність земельної ділянки площею 0,0966 га, яка розташована у АДРЕСА_1 . На підставі технічної документації по встановленню меж земельної ділянки, проведено державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер: 2120883600:06:004:0030. На даній земельній ділянці розташований житловий будинок з надвірними спорудами, їй належить гр. ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, №1255 21.12.2011. Скасувавши вказане прішення, було порушено право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядження приватною власністю. На думку ОСОБА_1 судом неправильно застосовано норми процесуального права, адже жодний нормативно-дравовий акт не передбачає можливості скасування права приватної власності з підстав невідповідності даних у документах виготовлених на замовлення особи. Такими діями було дорушено принцип недоторканості права власності, що безсумнівно є однією з підстав для скасування рішення суду. Щодо процедури встановлення (відновлення) меж, то зазначає, що формування її земельної ділянки, відбулося лише у 2021 році, натомість земельні ділянки суміжних землекористувачів ( ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ) були сформовані у 2010 та 2018 роках відповідно. У акті передачі межових знаків на зберігання від 29.06.2010р. вказано що межові знаки в кількості 13 шт., здані на зберігання власнику земельної ділянки - ОСОБА_5 (матері позивача), що свідчить про завершення процедури встановлення меж. При цьому ОСОБА_1 жодним чином не порушило право на землекористування ОСОБА_2 , адже відбувалося по фактичному використанню нею меж земельної ділянки. Оскільки, земельна ділянка належна ОСОБА_2 була сформована у 2018 році, і згідно ст. 179-1 ЗК України, їй було присвоєно кадастровий номер, і відомості про неї містилися в Державному земельному кадастрі понад 4 роки. Погодження меж жодним чином не впливало на права позивача. Більше того, актом №1 було встановлено існування сталих меж, зокрема огорожі, по всьому периметру суміжних земельних ділянок гр. ОСОБА_6 . Жодних заяв, звернень до комісії з вирішення земельних спорів Дубриницької сільської ради у період з 2018 року до моменту звернення до суду із позовною заявою, від гр. ОСОБА_6 не надходило, що свідчить про те, шо межового спору, між нею та гр. ОСОБА_7 не існувало. Щодо висновку експертного дослідження №15/3 ЕД від 22.09.2020, то вважає, що такий не слід брати до уваги. В такому зазначено, що конфігурації не відповідають попереднім документам, разом з тим зазначається, що враховуючи, що відомості про координати поворотних точок меж земельних ділянок визначених план-схемою інвентаризаційної справи №3410 та будівельного паспорту по дворогосподарству розташованого в АДРЕСА_1 відсутні, достеменно встановити їхні межі не можливо. Інвентаризаційна справа містить лише схему земельної ділянки, і не містить жодних вимірів, конфігурацій чи характеристик, які могли би бути використані під час проведення експертизи. Щодор скасування судом рішення №311 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 16.03.2021 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту емлеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 , то вказує, що судом не зято до уваги того, що такий спір слід вирішувати у порядку адміністративного судочинства. ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Так, третьою особою зазначено, що право власності ОСОБА_1 було припинено з підстав невідповідності даних (конфігурацій) земельних ділянок належних ОСОБА_2 у документах які виконувалися на її замовлення, і не мають сили нормативно-правових актів. Перш за все, звертає увагу, що документи, які виконувалися на замовлення позивача, а саме, висновок Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22.09.2020 року в силу своєї правової природи не є нормативно-правовим актом. Даний висновок був долучений виключно у якості письмового доказу з метою доведення фактів, на які посилається позивач. Зокрема, необхідність у його долучені до матеріалів позову зумовлена тим, що такий був доданим у якості графічного матеріалу до заяви позивача про виділення їй у власність 0,05 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Зважаючи на встановлення незаконності порядку набуття права власності третьою особою, належним способом захисту у даній цивільній справі є визнання незаконними та скасування рішень Дубриницької сільської ради, якими були порушені права позивача. Таким чином, доводи щодо того, що «жодний нормативно-правовий акт не передбачає можливості скасування права приватної власності з підстав невідповідності даних у документах виготовлених на замовлення особи зводяться виключно до неправильного тлумачення норм матеріального права. Щодо порушення процедури встановлення (відновлення) меж зазначає, що земельна ділянка належна ОСОБА_1 раніше фактично належала гр. ОСОБА_8 (оскільки на такій був розташований житловий будинок, який ОСОБА_1 успадкувала). Проте, у матеріалах справи відсутні будь які документально підтверджені докази щодо успадкування житлового будинку саме ОСОБА_1 . Відсутні також докази щодо законності користування земельною ділянкою в тих межах, які станом на сьогоднішній день є у її власності. На підтвердження незаконності надання земельної ділянки третій особі звертає увагу суду також на наступні обставини: 1) під час виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_2 третьою особою не було повідомлено позивача про встановлення меж в натурі, що е порушенням пункту 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376(далі за змістом -Інструкція), відповідно до якої закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється землевпорядною організацією у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноважених ними особою. 2) неповідомлення позивача обумовлене спором між позивачем та третьою особою про землекористування, про наявність якого було відомо відповідачу 3) згідно акту обстеження земельної ділянки від 21.01.2021 року, суміжними користувачами третьої особи є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Також в акті зазначено, що суміжні землевласники не погодили межі земельної ділянки з гр. ОСОБА_1 . Однак, не є зрозумілим яким чином земельна комісія встановила 21.01.2021 року, що ОСОБА_5 відмовилася погоджувати межі, оскільки ще у 2017 року вона померла. Дана обставина не оспорювалася у судовому засідання ні відповідачем, ні третьою особою. При цьому, приймаючи рішення про затвердження технічної документації та надання у власність земельної ділянки площею 0,0966 за адресою АДРЕСА_1 третій особі ОСОБА_1 , відповідач, фактично, позбавив позивача гарантованої законом можливості реалізувати право, передбачене ч.1 ст.118 Земельного кодексу України. 16.03.2021 року було прийнято рішення №311 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області III сесії VIII скликання від про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 . Одночасно, того ж дня було вирішено питання про надання у власність третій особі спірної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , оформлене рішенням №343 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області III сесії VIII скликання про затвердження технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 . Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15 у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта. Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка перебуває у власності третьої особи, то даний спір є цивільно-правовим, а відтак, доводи апеляційної скарги щодо необхідності оскарження рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою до Закарпатського окружного адміністративного суду - є помилковими. Третьою особою долучено до апеляційної скарги нові докази, зокрема, копію акта передачі межових знаків на зберігання від 29.06.2010 року, копію акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання, копію листа Державної служби України з питань Геодезії, картографії та кадастру №22-28-0.211-12818/2-20 від 04.12.2020 року. Проте, доказів щодо неможливості їх подання в суді першої інстанції третя особа не надала. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У ході перегляду справи апеляційним судом встановлено, що суміжним землекористувачем ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 . Актом земельної комісії Дубриницької сільської ради від 21.01.2021 року за № 1 після розгляду заяви ОСОБА_1 щодо погодження межі із суміжними землевласниками ОСОБА_5 і ОСОБА_2 за участі зацікавлених осіб, рекомендовано надати дозвіл ОСОБА_1 здійснити завершення виготовлення технічної документації із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без підпису суміжних землевласників ОСОБА_5 і ОСОБА_2 . Рішенням 2 сесії 7 скликання Дубриницької сільської ради Ужгородського району за № 179 від 26 січня 2021 року погоджено межу земельної ділянки ОСОБА_1 з ОСОБА_5 і ОСОБА_2 по історично складеній межі (огорожі). Та рішенням 3 сесії 8 скликання Дубриницької сільської ради Ужгородського району за № 343 від 16 березня 2022 року затверджено технічну документацію із землеустрою по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_2 площею 0,0966 га за кадастровим номером 2120883600:06:004:0030. Даним рішенням передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,0966 га в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку. Пред`являючи позовні вимоги до Дубриницької сільської ради Ужгородського району та третьої особи: ОСОБА_1 , позивачка ставить вимоги про скасування нормативно-правових актів, які слугували підставою для ОСОБА_1 в отриманні у власність земельної ділянки площею 0,0966 га за кадастровим номером 2120883600:06:004:0030 для для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, та частини 1 статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19). Колегією суддів встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування. Та при цьому, такі вимоги обґрунтовуються тим, що при передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, органом місцевого самоврядування було порушено процедуру погодження та передачі такої земельної ділянки у власність. Проте, при зверненні до суду, ОСОБА_2 визначено процесуальний статус ОСОБА_1 , як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору і це при тому, що саме з нею в позивачки наявні суперечки стосовно визначення межі між суміжними землекористувачами. Однако, процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору є менш значимим у порівнянні з процесуальним статусом відповідача, процесуальні права якого більші, тим більше, що згідно частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. У статусі третьої особи ОСОБА_1 позбавлена можливості скористатись ширшими правами, якими наділено відповідача як сторони процесу. Отже, без залучення сторони процесу, для якої таке рішення суду створює відповідні права та обов`язки, змінює правовідносини та призводить до нових наслідків, суд першої інстанції позбавлений був можливості давати процесуальну оцінку предмету та підставам поданого позову, а тим більше, ухвалювати судове рішення по суті такого спору. Без залучення ОСОБА_1 як належного співвідповідача у справі, на права та обов`язки якої впливатимуть висновки такого судового рішення, яка при цьому ж може бути залучена виключно за заявою позивача, суд вирішувати питання по суті спору не в змозі. На стадії апеляційного розгляду відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним та/або залучення сторони у статусі співвідповідача, та дана обставина є перешкодою для апеляційного суду щодо перевірки у повному об`ємі законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судом обставини справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції передчасно вирішив спір по суті без залучення у справі належних співвідповідачів. Ураховуючи наведені обставин та вищенаведені норми права, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову внаслідок пред`явлення позовних вимог до не усіх належних відповідачів, які не можуть по окремості нести матеріально-правову відповідальність у спірних правовідносинах. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відтак, вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, та відповідно рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача. Таким чином судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмір 1.362,00 грн (а.с. 130), підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Враховуючи викладене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2022 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_2 до Дубриницької сільської ради Ужгородського району, третьої особи без самостійних вимог: ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 судові витрати у сумі 1362,60 гривні, судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 07 липня 2023 року. Головуючий : Судді :