Постанова Закарпатський апеляційний суд № 303/6973/23

Справа № 303/6973/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 вересня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г. за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 січня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Мирошниченком Ю.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб: Мукачівської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про захист від втручання у приватне життя шляхом усунення перешкод встановив: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб: Мукачівської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном. Позов мотивовано тим, що вона проживає в будинку АДРЕСА_1 . Будинок складається з трьох квартир. Вона є співвласницею квартири АДРЕСА_2 належить відповідачці, квартира АДРЕСА_3 ОСОБА_5 . На фасадах квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , а також на стовпі напроти квартири АДРЕСА_5 без її згоди та без дозволу міської ради встановлені камери відеоспостереження з функцією запису звуку, які постійно фіксують спільне подвір`я, її будинок, що за своєю природою є втручання в її особисте життя. До того ж її чоловік є військовослужбовцем і його прибуття до квартири та час відбуття на службу також фіксується незаконно встановленими камерами. Яким чином можуть розпорядитися зібраною інформацією в результаті запису звуку та зображення не відомо. ОСОБА_1 вважає, що зазначені дії відповідачки порушують правила добросусідства, право її власності та право на особисте життя. З цих підстав позивач просила суд зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у здійсненні права користування, володіння, розпорядження нерухомим майном, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати чотири відеокамери, три з яких встановлені на фасаді квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 і одна на стовпі біля будинку. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк О.С., подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховані фактичних обставин справи та безпідставно відмовлено в задоволенні позову. Зазначає, що не допускається збирання зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом. Встановлені відповідачем відеокамери охоплюють вхід до будинку позивача та вікна її будинку. Ведеться запис та зберігання відео-, аудіо матеріалів. Позивачка та члени її сім`ї цілодобово перебувають під наглядом сторонніх осіб. Подробиці її приватного життя, приватні розмови проведені на подвір`ї, інформація про відвідувачів та гостей родини позивача стали доступні стороннім особам. Однак, судом першої інстанції не взято до уваги надані позивач аргументи та не взято до уваги фактичні обставини справи, вимоги закону та практику розгляду справи судами. Вказує, що для встановлення відеокамер відповідач повинна була отримати дозвіл на встановлення таких від усіх співвласників земельної ділянки. При цьому просить взяти до уваги висновок експерта від 02.03.2024 та висновок спеціаліста від 04.04.2024. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи та вірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому заперечує щодо врахування висновку експерта та спеціаліста, оскільки такі не були подані до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відхиляючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела неправомірність встановлення відеокамер та що при цьому здійснюється втручання в її особисте життя, а також членів її сім`ї. Дослідивши наявні у справі матеріали та вимоги норм матеріального права, колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції у цілому не являється правомірним з огляду на наступні доводи. Так, у ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що сторони приживають у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 в якому знаходяться три квартири, що розташований на земельній ділянці, яка належать їхнім власникам на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_1 є співвласницею квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_6 є ОСОБА_5 . Зазначені квартири є самостійними окремими об`єктами права власності. Рішенням 54 сесії 5-го скликання Мукачівської міської ради від 23.12.2009 р. за № 1139 передано земельну ділянку площею 0,10 га., що по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Зазначене право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га. за кадастровим номером 2110400000:01:004:0263, яка розташована по АДРЕСА_1 стверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, який у 2010 році видано ОСОБА_6 . Переглядаючи оскаржене судове рішення, колегія суддів покликається на наступні обставини, якими обґрунтовуються заявлені вимоги. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України. За загальним правилом наведеним у частині 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. А за змістом частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Спірні правовідносини, які виникли між учасника справи, стосуються встановлення камер відеоспостереження на внутрішній стіні у дворі спільного (загального) користування, а саме на стіні квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_7 та на електричній опорі (стовпі) при в`їзді у двір. Для правильного вирішення спору суду першої інстанції необхідно було вирішити питання про дотримання при встановленні камер відеоспостереження гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема чи було втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя позивачки, якщо так, то чи було таке втручання проведено згідно із законом, чи переслідувало одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (частина перша статті 19 ЦК України). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 8 проголошує право на повагу до приватного і сімейного життя. Згідно із статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Зокрема частиною першою статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. За загальним правом, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина перша статті 302 ЦК України). Так частиною другою статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення. Відповідно до частин першої та третьої статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. Зазначені положення цивільного законодавства спрямовані на захист особистих немайнових прав особи, зокрема особистого, сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб. Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegroвід28 листопада 2017 року, § 44). Хоча мета статті 8 Конвенції переважно полягає у тому, щоб захистити осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, окрім цього первинно негативного зобов`язання, можуть існувати і позитивні зобов`язання, невід`ємні від дійсної поваги до приватного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на гарантування поваги до приватного життя навіть у сфері стосунків між приватними особами (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 6339/05 Evans v. The United Kingdom від 07 березня 2006 року, § 75). У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття приватного життя є широким і не може бути визначене вичерпно. Приватне життя охоплюється територіальною, комунікативною, інформаційною та тілесною приватністю. Територіальна приватність встановлює правила втручання в особистий простір особи, наприклад житло або інше володіння даної особи. Загалом цей вид приватності встановлює правову межу для захисту свого життя або іншого володіння, забороняє проведення в ньому огляду або обшуку, крім випадків, коли наявне на це вмотивоване рішення суду, або інших випадків передбачених Кримінально-процесуальним Кодексом України. Про це Європейський суд з прав людини прями зазначив у рішенні «Костелло Робертс проти Об`єднаного Королівства» (Costello Roberts v. U.K.) від 25 березня 1993 року. Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. За обставинами справи на внутрішній стіні багатоквартирного будинку в дворі спільного користування встановлено три відеокамери і одна відеокамера встановлена на вулиці на електроопорі. Відповідно до частини другої статті 42 ЗК України - земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У зв`язку із цим, порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками, частина третя статті 42 ЗК України. Зазначена норма наказує співвласникам земельної ділянки на якій знаходиться багатоквартирний будинок, здійснювати використання такої земельної ділянки є у спосіб визначений співвласниками. З цього вбачається, що лише за сумісного вирішення усіх співвласників, останні вправі використовувати таку земельну ділянку в той чи інший спосіб. Звідси, встановлення у дворі спільного користування на внутрішній стіні багатоквартирного будинку одним із співвласників такої земельної ділянки без згоди інших співвласників земельної ділянки камер відеоспостереження є неправомірним. Зі змісту пояснення ОСОБА_9 від 06.07.2022 р. наданого ст. Дільничному офіцеру поліції сектору ДОП ВП Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_10 вбачається, що він проживає зі своєю сім`єю в АДРЕСА_8 та десь 23.02.2022 року запросив відповідних фахівців для встановлення відеоспостереження у дворі загального користування на стіні будинку та зовні на електроопорі, щоб дивитись за автомобілем який залишає на вулиці. Заявив, що зібрану інформацію не виставляє у мережі інтернет та не передає третім особам. Власницею квартири АДРЕСА_9 являється ОСОБА_2 та з її згоди ОСОБА_9 замовив у відповідних фахівців встановлення загалом чотирьох камер, які здійснюють збір певної інформації, яка може використовуватись у той чи інших спосіб на розсуд ОСОБА_2 . Зазначене не доводить тієї обставини, що ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_1 згоду на постійне цілодобове здійснення відеоспостереження двору та земельної ділянки, що перебувають у спільній сумісній власності, її квартири та що при цьому буде здійснюватись збір і зберігання цієї інформації. Такі дії відповідачки не можуть вважатися належною правовою основою для втручання в приватне життя позивачки. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що як норми міжнародного права, так і національне законодавство не допускають проведення однією особою відеоспостереження та збору відомостей про іншу особу за відсутності її згоди, з певними виключеннями (наприклад, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (частина перша статті 307 ЦК України). Оскільки право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, то встановлення камер для здійснення відеоспостереження подвір`я без належної згоди, яким повсякденно користується позивачка з членами своєї сім`я, з метою забезпечення схоронності майна відповідачки, не може вважатися пропорційним втручанням в приватне життя позивачки. В аспекті пропорційності втручання колегія суддів ураховує призначення подвір`я загального користування, яке забезпечує прохід позивачки до її квартири та до господарських будівель, яким остання користується повсякденно, а також те, що забезпечення схоронності особистого майна відповідачки можливе без втручання у приватне життя позивачки, зокрема шляхом встановлення камер відеоспостереження у власній квартирі. При цьому ОСОБА_2 не довели існування обґрунтованого ризику зникнення, викрадення її власного майна. Апеляційному суду ОСОБА_1 надала підтверджуючі докази того, що її чоловік ОСОБА_11 є діючим військовослужбовцем, що стверджується посвідченням УБД та відпускним квитком. Зокрема він є військовослужбовцем ССО ЗСУ за що нагороджений неодноразово відповідними нагородами від держави. Враховуючи дану обставину, відеоспостереження за багатоквартирним будинком в якому проживає дане подружжя є неправомірним. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що внаслідок встановлення ОСОБА_2 камер відеоспостереження в місцях загального користування (подвір`ї), без згоди ОСОБА_1 , яка правомірно користуються таким як співвласник, мало місце втручання у її право на повагу до приватного і сімейного життя, яке з урахуванням наведених вище обставин не можна визнати пропорційним. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався також на те, що надані позивачкою фотознімки не дають змоги встановити в яку саме сторону та під яким кутом нахилу направлені ці камери, та яким є граничний кут їхнього огляду. На спростування таких висновків суду першої інстанції, ОСОБА_1 долучила до апеляційної скарги висновок експерта з проведеного будівельно-технічного дослідження від 02.03.2024 р. за № Д05/24 та висновок спеціаліста з дослідження електронних кінознімальних пристроїв від 04.04.2024 р. за №

3. Колегія суддів зазначає, що згідно з частинами першоючетвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. У частині першій статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Подання таких доказів ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що такі докази нею подано на спростування висновків суду першої інстанції в частині розміщення відеокамер та їх технічних характеристик. Зокрема, висновком експерта за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження від 02.03.2024 р. за № Д05/24 встановлено, що відеокамера під № 1 знаходиться на задньому фасаді будинку АДРЕСА_1 та направлена в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:004:0263. Відеокамера під № 2 знаходиться на балці фасаду квартири АДРЕСА_9 , яка фіксує прибудинкову територію між квартирами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , вхід на територію земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:004:0263, фасад будинку, вікна та вхідні двері квартири АДРЕСА_10 , земельну ділянку від квартири АДРЕСА_5 до виходу, частину паркану домогосподарства. Відеокамера під № 3 знаходиться на балці фасаду квартири АДРЕСА_9 та в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:004:0263, яка фіксує прибудинкову територію від квартири АДРЕСА_5 до квартири АДРЕСА_3 , земельну ділянку з кадастровим номером2110400000:01:004:0263 від місця розміщення у бік квартири АДРЕСА_3 . Відеокамера під № 4 знаходиться на електроопорі та паралельно фасаду будинку перед квартирою АДРЕСА_10 та в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:004:0263, яка фіксує паркан, вхід на територію земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:004:0263, частину прибудинкової території, яка прилягає до квартири АДРЕСА_9 та частину тротуару за межами домогосподарства перед входом на територію земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:004:0263. Висновком спеціаліста за кваліфікацією інженера - електромеханіка з дослідження електронних кінознімальних пристроїв від 04.04.2024 р. за № 3, встановлено, що камера під № 1 є марки TurboHD камера Hikvision DS-2CE76H0T-ITPFS (3.6 мм) купольна, що розміщена на фасаді квартири АДРЕСА_7 , кут огляду якої по горизонталі 81 градус. Камера під № 2 є марки TurboHD камера Hikvision DS-2CE76H0T-ITPFS (3.6 мм) купольна, що розміщена на фасаді квартири АДРЕСА_9 , яка має кут огляду по горизонталі 81 градус. Камера під № 3 є марки TurboHD камера Hikvision DS-2CE76H0T-ITPFS (3.6 мм) купольна, що розміщена на фасаді квартири АДРЕСА_9 , та кут огляду камери по горизонталі 81 градус. Камера під № 4 є марки TurboHD камера Hikvision DS-2CE16D3T-IT3F (3.6 мм), що розміщена на електроопорі, яка має кут огляду по горизонталі 82 градус. Враховуючи характеристики камер під №№ 1, 2, 3, 4, висновок експерта, наявні фото і відеозапис, та те, що до камер відеоспостереження під`єднані кабелі та блоки живлення, які централізовано проведено до квартири АДРЕСА_4 , то можна стверджувати, що вказані камери відеоспостереження обладнані можливістю збереження відео та звуку на зовнішні та внутрішні носії інформації. При цьому, дані камери мають можливість передавати інформацію по мережі інтернет, а отже, можуть зберігати відео та звук на хмарні носії. Зазначені висновок експерта та висновок спеціаліста спростовують висновок суду першої інстанції в тій частині, що надані позивачкою фотознімки не дають змоги встановити в який бік та під яким кутом нахилу направлені камери, та яким є їх граничний кут огляду. Дані висновки описали технічні характеристики, які вкладаються в оглядові параметри зафіксовані на долучених позивачкою фотознімках, які є доповненнями до наданих фотознімків. За цієї обставини, колегія суддів вважає, що зазначені висновки стверджують ті факти на які позивачка посилається в апеляційній скарзі, тому такі належить прийняти до розгляду, як такі, що з об`єктивних підстав не були подані до справи. Відтак, заперечення відповідачкою даних доказів, слід відхилити. Стосовно доводу, що не всі залучені відповідачі то з цієї обставини колегія суддів зазначає наступне. За обставинами справи ОСОБА_9 не здійснював встановлення відеокамер, а тільки звернувся до відповідних фахівців, які й встановили спірні відеокамери у тому числі й на квартирі АДРЕСА_4 , власником якої являється ОСОБА_2 , а не ОСОБА_9 . Оскільки власність зобов`язує то у даному випадку саме власник несе матеріально-правову відповідальність перед особою, права якої порушено. Відтак, саме власник несе відповідальність, а в даному випадку ОСОБА_2 за встановлення відповідними фахівцями спірних відеокамер, встановлення яких призвело до втручання у приватне життя позивачки. Щодо доводів відповідачки з приводу того, що відеокамера під № 1 знаходиться на задньому фасаді будинку де розміщена квартира АДРЕСА_7 , яка на праві власності належить ОСОБА_5 і така не була залучена як співвідповідач у справі. Таке посилання ОСОБА_2 не відповідає обставинам справи, тому не може бути обґрунтованим. Як вище зазначено, встановлювали відеокамери відповідні фахівці на замовлення ОСОБА_9 за згоди власника ОСОБА_2 . При цьому, колегія суддів не здобула доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 встановлювала також відеокамеру на задньому фасаді будинку де розміщена її квартира АДРЕСА_3 і такі відсутні в матеріалах справи, тому відсутні підстави для залучення такої до участі в справі. Тож дана особа не несе матеріально-правову відповідальність перед позивачкою. Представником ОСОБА_1 адвокатом Пересоляк О.С. подано апеляційному суду заяву з приводу того, що після подачі апеляційної скарги за заявою ОСОБА_1 до Закарпаттяобленерго, останнім було демонтовано відеокамеру під № 4 з електроопори за адресою будинку АДРЕСА_1 . Оскільки підприємством Закарпаттяобленерго самостійно за зверненням ОСОБА_1 демонтовано спірну відеокамеру то підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині відпали, тому така вимога не може бути задоволеною. Узагальнюючи наведене у сукупності з наявними матеріалами справи, апеляційний суд дійшов висновку стосовно того, що заявлені вимоги позивачки знайшли своє підтвердження. Тож, відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно вважав, що ОСОБА_2 внаслідок встановлення спірних відеокамер спостереження не вчинила дій, які здійснюють втручання у приватне життя позивачки. Відтак, такі висновки суду першої інстанції є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі доказами та доводами учасників справи. Окрім наведеного, колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. А тому, апеляційний суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відтак, апеляційний суд з огляду на викладене зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені в апеляційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору. Наведеного суд першої інстанції не врахував, та помилково дійшов висновку про відхилення позову. Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право позивача у спірних правовідносинах є порушеним, тому такі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за вищенаведених доводів, та у зв`язку із цим і доводи апеляційної скарги є частково підставними. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача. А звідси, судовий збір за подання апеляційної скарги у справі становить суму у розмірі 2684,00 гривні, а.с. 5,

218. Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, задовольнити частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Усунути ОСОБА_1 втручання у приватне життя з боку ОСОБА_2 шляхом здійснення демонтажу камер під №№ 2, 3 марки TurboHD камера Hikvision DS-2CE76H0T-ITPFS (3.6 мм) купольна, що розміщені на фасаді квартири АДРЕСА_9 ; та камери під № 1 марки TurboHD камера Hikvision DS-2CE76H0T-ITPFS (3.6 мм) купольна, що розміщена на фасаді квартири АДРЕСА_7 . У решті заявленої позовної вимоги, відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_11 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_12 судові витрати у розмірі 2 684,00 гривні судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 23 вересня 2024 року. Головуючий : Судді :