Ухвала КЦС ВС № 953/19261/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2024 року м. Київ справа № 953/19261/20 провадження № 61-299ск24 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в якому просив стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 939 500,00 грн, як відшкодування шкоди, заподіяної органами досудового розслідування внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, з яких моральна шкода - 500 000,00 грн, матеріальна шкода (витрати на юридичну допомогу) - 439 500,00 грн. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 333 703,23 грн. Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначений позивачем розмір моральної шкоди та витрат на правничу допомогу є завищеним, тому позов підлягає частковому задоволенню. Постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2023 року в частині стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 439 500,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що сума витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, надана адвокатом Кундіусом І. В. позивачу ОСОБА_1 становить 439 500,00 грн, яка і підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , виходячи із положень статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», яким, серед іншого, передбачено відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. 02 січня 2024 року Харківська обласна прокуратура засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у зазначеній вище справі. В касаційні скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20, від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21, від 12 липня 2022 року у справі № 903/261/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд установив, що 07 грудня 2015 року у кримінальному провадженні № 32014220000000134 від 20 червня 2014 року ОСОБА_1 вручено повідомлення підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України. Згідно з повідомленням про підозру директор ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» ОСОБА_1 умисно завищив валові витрати ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 1 893 002,85 грн за 2014 рік, та як наслідок ненадходження вказаної суми податку на прибуток до бюджету, умисно завищив податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 2 266 501,00 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на 2 266 501,00 грн, та як наслідок ненадходження вказаної суми податку до бюджету. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2015 року клопотання старшого слідчого другого відділу кримінальних розслідувань Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області Ярошенка С. В. по кримінальному провадженню № 32014220000000134 від 20 червня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно ОСОБА_1 - задоволено. Обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 (вісімдесяти) мінімальних заробітних плат в сумі 97 440,00 грн, які необхідно внести на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави. Роз`яснено підозрюваному ОСОБА_1 , який не тримається під вартою, що не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави він зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Покладено на ОСОБА_1 строком на 54 дні, тобто до 07 лютого 2015 року наступні обов`язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з міста Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; роз`яснено підозрюваному ОСОБА_1 , що застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). 23 лютого 2016 року прокурором відділу прокуратури Харківської області Фокіним С. О. затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 32014220000000134 від 20 червня 2014 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України. Вироком Київського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, визнано невинним та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , тобто кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України. В задоволенні цивільного позову прокурора відмовлено повністю. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді застави, вжиту ухвалою слідчого судді від 16 грудня 2015 року скасовано. Грошові кошти в сумі 97 440,00 грн, які сплачені 18 грудня 2015 року заставодавцем ОСОБА_2 в якості застави на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області за ОСОБА_1 повернуто заставодавцю ОСОБА_2 . Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року виправдувальний вирок Київського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2019 року залишено без змін, апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року вирок Київського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. У зв`язку з пред`явленням позивачу, як директору ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, керівники ТОВ «ГРОУТ», ТОВ «Торговий дім «Машсервіс», ТОВ «НВО Нафтогазова техніка», ТОВ «Гідропромнасоси», ТОВ «Київдніпро» припинили подальшу співпрацю з ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА», у зв`язку із створенням ризиків для їх ділової репутації, про що свідчать відповідні листи. 10 квітня 2017 року між адвокатом Кундіусом І. В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги. 12 квітня 2017 року між адвокатом Кундіусом І. В. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 10 квітня 2017 року, якою сторони узгодили, що в рамках дії договору про надання правової допомоги від 10 квітня 2017 року адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта у справі № 640/3526/16-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 32014220000000134 від 20 червня 2014 року за частиною третьою статті 212 КК України на всіх стадіях судового процесу до винесення остаточного рішення по справі, а також представляти інтереси ОСОБА_1 , як засудженого чи виправданого на стадії виконання судового рішення. Представляючи інтереси ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 32014220000000134 від 20 червня 2014 року, адвокат користується всіма правами та повноваженнями, визначеними чинним законодавством та умовами договору. Також визначено ставки адвоката, а саме 6 500,00 грн за годину, за завірення документів - 3 550,00 грн (за ставкою на справи середньої складності). 20 вересня 2020 року між адвокатом Кундіусом І. В. та ОСОБА_1 складено акт прийому-передачі наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 10 квітня 2017 року, а саме: участь в судовому засіданні в Київському районному суді міста Харкова: 22 вересня 2017 року - 1 година 6 500,00 грн; 12 жовтня 2017 року - 1 година 6 500,00 грн; 27 лютого 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 28 лютого 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 26 березня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 10 травня 2018 року - 4 години 26 000,00 грн; 07 червня 2018 року - 2 години 13 000,00 грн; 20 червня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 10 липня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 01 серпня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 09 жовтня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 15 листопада 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 30 листопада 2018 року - 2 години 13 000,00 грн; 03 грудня 2018 року - 2 година 13 000,00 грн; 05 грудня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 22 грудня 2018 року - 1 година 6 500,00 грн; 26 березня 2019 року - 1 година 6 500,00 грн; 01 квітня 2019 року - 1 година 6 500,00 грн; 02 квітня 2019 року - 2 години 13 000,00 грн; 17 квітня 2019 року - 2 години 13 000,00 грн; 22 квітня 2019 року - 1,5 годин 9 750,00 грн; ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 32014220000000134 від 20 червня 2014 року, правовий аналіз документів - 6,5 годин 42 250,00 грн; підготовка клопотання до Київського районного суду міста Харкова про призначення повторної судової економічної експертизи - 2 години 13 000,00 грн; підготовка скарг на прокурорів у кримінальному провадженні до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Харківської області - 2 години 13 000,00 грн; підготовка судових дебатів (письмово) до Київського районного суду міста Харкова - 11 годин 71 500,00 грн; підготовка письмових заперечень на апеляційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду міста Харкова - 4 години 26 000,00 грн; участь у судовому засіданні в Харківському апеляційному суді: 12 листопада 2019 року - 2 години 13 000,00 грн; 19 грудня 2019 року - 1 година 6 500,00 грн; 30 січня 2020 року - 3 години 19 500,00 грн; підготовка письмових заперечень на касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду міста Харкова та ухвалу Харківського апеляційного суду - 2,5 години 16 250,00 грн; участь в судовому засіданні в Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду - 3 години 19 500,00 грн; компенсація за відрядження до міста Києва для участі в судовому засіданні в Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду - 7 250,00 грн. Всього 439 500,00 грн. Вказана сума також визначена і в рахунку - фактурі № 1-АП від 25 вересня 2020 року. Відповідно до меморіальних ордерів № 3940637SB від 28 вересня 2020 року та № 3946016SB від 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 сплатив 200 000,00 грн та 239 500,00 грн відповідно за послуги за договором про надання правової допомоги за рахунком № 1-АП від 25 вересня 2020 року. У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону). Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав. Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування. Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. При цьому за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що: «Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення). Абзацом третім пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону. Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18). При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21)». Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) та який був врахований апеляційним судом. Враховуючи викладене, апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі та дійшов правильного висновку про стягнення з держави Україна на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 439 500,00 грн. Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та

позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров