Постанова 4813 № 521/7335/21

Номер провадження: 22-ц/813/2010/24 Справа № 521/7335/21 Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.01.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: Національна поліція України, Одеська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Національної поліції України,Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року у складі судді Мирончук Н.В., встановив: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна через відповідні органи державної влади про відшкодування шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. У позовній заяві посилалася на те, що 24 квітня 2020 року в м. Одесі по вул. Крайня, 12 патрульними поліцейськими було вилучено автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 . Патрульні поліцейські без достатніх підстав вважали, що нібито номер кузова, зазначений у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , не співпадає з номером, який у наявності на кузові автомобілю: НОМЕР_3 , тобто, в номері, який є у наявності на кузові, за версією слідчого, відсутні чотири літери JT4J. За даним фактом слідчим Хмельницького ВП Малиновського ВП м. Одеси ГУ НП в Одеській області було внесено відомості до ЄРДР за №12020161470000476 та розпочато кримінальне провадження. Слідчий звернувся до слідчого судді Малиновського районного судум. Одеси із клопотанням про арешт майна - автомобілю «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 . Клопотання було обґрунтовано тим, що номер кузова, зазначений у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , не співпадає з номером, який у наявності на кузові автомобілю: НОМЕР_3 , тобто, в номері, який є у наявності на кузові, за версією слідчого, відсутні чотири літери JT4J. 30 квітня 2020 року слідчий суддя Старіков О.О. ухвалив задовольнити клопотання слідчого у справі №521/6583/20, провадження №І-кс/521/2194/20, наклавши арешт на автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , заборонивши власнику ОСОБА_1 розпоряджатися ним, обмеживши користування, а саме, керування ним. Під час розгляду цього клопотання, позивачем до суду було надано копію свідоцтва про реєстрацію автомобіля, фотозображення номеру, який нанесено на рамі автомобілю та було звернуто увагу на те, що у свідоцтві зазначено два номери кузова: НОМЕР_2 та НОМЕР_4 . Саме цей номер і знаходиться на рамі автомобілю: НОМЕР_4 . Тому позивач вважає, що були відсутні будь-які підстави для затримання автомобілю, і відповідно, відсутні підстави для обмеження у праві користування автомобілем. 25.05.2020 слідчий закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку із відсутністю в діях невстановлених осіб ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України. 30 червня 2020 року слідчий суддя Малиновського районного суду м. Одеси Непорада О. М. розглянувши клопотання представника позивачки про скасування арешту зазначеного автомобілю, закрив провадження у зв`язку із тим, що таке клопотання має розглядатись за правилами цивільного судочинства. 24.09.2020 Малиновський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 до Малиновського ВП м. Одеси ГУ НП в Одеській області, усунув їй перешкоди у користуванні власністю, шляхом скасування арешту на автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , яким власнику ОСОБА_1 заборонено розпорядження ним, а саме, керування, накладеного слідчим суддею Малиновського районного суду м. Одеси Старіковим О. О. ухвалою, від 30.04.2020, по справі № 521/6583/20). Вказане рішення набрало законної сили 09.11.2020. Таким чином, з 23 квітня по 09 листопада 2020 року позивач була протиправно позбавлена права користування власним автомобілем. Незаконними були дії таких правоохоронних органів: патрульної поліції, працівники якої завідомо безпідставно затримали автомобіль; слідчого відділу Хмельницького ВП Малиновського ВП м. Одеси ГУ НП в Одеській області, слідча якого звернулась до суду із клопотанням про арешт автомобілю із поміщенням на штрафмайданчик; прокуратури м. Одеси, прокурор якої підтримував завідомо безпідставне клопотання, завдано моральної шкоди у вигляді позбавлення права користування власним автомобілем протягом більш ніж п`ять місяців. Внаслідок чого позивач була вимушена користуватись загальноміським транспортом, що вимагало змінити звичайний спосіб життя на незручний. До скасування зазначеного арешту власник була зобов`язана виконувати заборону слідчого судді та відмовитись від користування своїм автомобілем, оскільки за умисне невиконання судового рішення передбачена кримінальна відповідальність. Без скасування накладеного слідчим суддею арешту власник не має права користуватися належним їй майном, що порушує ст. 1 Першого Додаткового протоколу до Конвенції - «право на мирне володіння майном» та збільшує розмір майнової і моральної шкоди, нанесеної незаконними діями органів досудового слідства та суду, яку на думку позивача, має відшкодувати держава в особі казначейства. Навмисне невиконання ухвали суду про заборону позивачу керування автомобілем до скасування такої заборони тягне кримінальну відповідальність. Таким чином, наявність арешту на зазначений автомобіль за ініціативою слідчого створює перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання автомобілем. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює у 20 000 грн. також просила стягнути витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 20 000 грн. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 27 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення шкоди задоволені. Стягнуто за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 20000,00 грн. Стягнуто за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в сумі - 20000 грн. Стягнуто за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України на користь держави, судовий збір в сумі - 908 грн. На рішення суду подані апеляційні скарги. В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду, в задоволенні позову відмовити. Скарга обґрунтована тим, що позивач на обґрунтування позову посилається на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, але за його нормами право на відшкодування шкоди передбачено у разі встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного накладення арешту на майно. Так, кримінальне провадження №12020161470000476 зареєстровано 24.04.2020 СВ Хмельницького відділення поліції Малиновського відділу поліції в м.Одесі ГУНП в Одеській області за ст. 290 КК України за фактом виявлення поліцейським автомобіля в якому не співпадали номер кузова/рами транспортного засобу із зазначеним у свідоцтві про реєстрацію тз, після проведення огляду на місці одразу внесені відомості до ЄДРС у відповідності до вимог ч.1 ст. 214 КПК України. Частина 3 ст. 214 КПК України зобов`язує слідчого внести відомості до ЄРДР невідкладно, а частина 1 ст. 237 КПК України дозволяє слідчому, прокурору проводити огляд місцевості, приміщення, речей з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При цьому дозволяється вилучення лише речей і документів , які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Транспортний засіб вилучено в порядку ч.4ст.237 КПК України, прокурор був зобов`язаний звернутися з клопотанням про його арешт, арешт накладено в межах закону та з метою проведення експертизи та запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна. За результатами трасологічної експертизи ідентифікаційний номер на автомобілі змінам не піддавався, 25.05.2020 закрито кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1ст.284 КПК України, тому слідчі та процесуальні дії проведені у відповідності до вимог КПК України. Окрім того, позивачем не надано обвинувальний вирок суду чи інше судове рішення, яким встановлено незаконність накладення арешту на майно, не підтверджено будь-якими ухвалами слідчого в межах кримінального провадження незаконність дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення по кримінальному провадженню, яке в подальшому не приносить очікуваного слідчим результату, не тягне за собою настання відповідальності з боку вказаного суб`єкта. Позивач фактично своєю позовною заявою просить надати оцінку матеріалам кримінального провадження та слідчим діям, хоча оцінка може надаватися виключно тим судом, який наділений законом повноваженнями здійснювати розгляд кримінального провадження. Для оскарження дій ти рішень посадових осіб органів досудового розслідування, особа має подавати відповідні скарги у порядку кримінального судочинства, а не цивільного. Факт незаконності дій не доведений, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Розмір витрат на правову допомогу є необґрунтованим а завищеним, тому також не може бути стягнутий на користь позивача. В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Одеській області просить скасувати рішення та відмовити в задоволенні позову. Вказує про те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що після закриття кримінального провадження не був скасований арешт, чим створено проблемну ситуацію для позивачки, оскільки позивач не була позбавлена права на повторне звернення з клопотанням про скасування арешту майна у порядку ст.174 КПК України, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба. Крім того, у запереченні на клопотання про накладення арешту ОСОБА_1 адресованого слідчому судді Старікову О.О., Зубова Т.І. просить накласти арешт на зазначений засіб, заборонивши тільки розпоряджатися ним, фактично погоджуючись з прийняттям рішення про накладення арешту на транспортний засіб. Процедура накладення арешту була законною. Також у постанові ВПВС від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 зазначено, що саме на слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні і він наділений повноваженнями наклади арешт на майно та скасовувати його. З дати закриття провадження 25.05.2020 про що позивач був повідомлений належним чином, ані позивач, ані його представник нічого не зробили щоб скасувати арешт, і тільки 30.06.2020 представник звернувся до слідчого про скасування арешту. Тільки 24.09.2020 Малиновський районний суд м.Одеси ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 . Отже, представник позивача винен в бездіяльності щодо не скасування арешту. Позивачем не надано доказів завдання їй моральної шкоди. Підставами шкоди є незаконні дії, але жодним рішенням незаконність дій не встановлена. В апеляційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнює органи Державної казначейської служби України, з державою України, та з особою, яка спричинила шкоду і покладає відповідальність за дії правоохоронних органів, що суперечить матеріалам справи та нормам чинного законодавства України. Вказує, що задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку і вирішив питання про права, інтереси та обов`язки Державної казначейської служби України, всупереч тому, що стороною у даній справі є ГУ ДКСУ в Одеській області, а не Державна казначейська служба України. Апелянт послався на норми Бюджетного Кодексу України та зазначив, що ДКСУ та її територіальні органи здійснюють казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлюють Державний бюджет України/Державу. Апелянт вказав, що органи ДКСУ є окремими учасниками цивільних відносин, не несуть відповідальності за дії органів державної влади, держави або інших суб`єктів, в тому числі правоохоронних органів та у разі наявності визначених чинним законодавством підстав здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів або боржників на підставі рішення суду у встановленому законодавством України порядку. Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. У даній справі належними відповідачами є органи поліції та прокуратури, діями/бездіяльністю яких, на думку позивача, їй завдано моральної шкоди. Залучення або ж не залучення ДКСУ чи її територіальних органів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №641/8857/17). Щодо відшкодування шкоди вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що відносно позивача було застосовано будь-яку з дій, визначених у ч. 1 ст. 1176 ЦК України, тому вказане положення не може бути застосовано до спірних правовідносин. За відсутності підстав для застосування вказаної норми, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті-така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими особами та службовими особами (ст. ст. 1173,1174 ЦК України). В апеляційній скарзі Національна поліція України просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову до Національної поліції України про стягнення шкоди відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Національна поліція України не є належним відповідачем у даній справі оскільки нею та її посадовими особами не затримувався транспортний засіб позивача. Національна поліція України та її посадові особи не є стороною обвинувачення у кримінальному провадженні, в рамках якого вилучався та арештовувався належний позивачу транспортний засіб. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Встановлено, що 23.04.2020 о 10.33 працівники поліції ОСОБА_2 та інші члени екіпажу «Океан 204» зупинили авто «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , з підстав виявлення ознак підробки документів на автомобіль (а.с.63-64 т.1). Слідчим Хмельницького ВП Малиновського ВП в м. Одесі Головного Управління національної поліції в Одеській області 23.04.2020 оглянуто автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 та складено протокол огляду автомобіля, в якому вказано про вилучення вказаного автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.98 т.1). В цей же день патрульними поліцейськими було вилучено автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 . Підставою для вилучення автомобілю стало те, що номер кузова, зазначений у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , не співпадає з номером, який у наявності на кузові автомобілю: НОМЕР_3 , тобто, в номері, який є на кузові, відсутні чотири літери JT4J. Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобілю, в ньому зазначено два номери кузова, рами: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.6 т.1). Вказане свідчить про те, що на вказаному транспортному засобі може бути встановлено: або номер кузова, рами: НОМЕР_2 , або НОМЕР_5 . Саме такий номер кузова, рами НОМЕР_3 і був встановлений на автомобілі (а.с.6 т.1). Вбачається, що за даним фактом слідчим Хмельницького ВП Малиновського ВП м. Одеси ГУ НП в Одеській області внесені відомості до ЄРДР за №12020161470000476 та розпочато кримінальне провадження (а.с. 97 т.1). 24.04.2020 слідчий звернувся до слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси з клопотанням про арешт майна - автомобіля «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , оскільки номер кузова, зазначений у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , не співпадає з номером, який у наявності на кузові автомобілю: НОМЕР_3 , тобто, в номері, який є у наявності на кузові, відсутні чотири літери JT4J (а.с.100 т.1). Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 30.04.2020 накладено арешт на автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , заборонено власнику ОСОБА_1 розпоряджатися ним, обмежено користування, а саме: керування ним (а.с.8-11т.1). 30.04.2020 постановою слідчого призначено судово-трасологічну експертизу за експертною спеціальністю 4.3 «Криміналістичне дослідження транспортних засобів» (а.с.101 т.1). За результатами трасологічної експертизи №66 КДТЗ від 21.05.2020, проведеної Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, експертом встановлено, що ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_6 та двигуна 2 НОМЕР_7 на досліджуваному автомобілі марки «Toyota Chaser», д/н НОМЕР_1 є первинними та змінам не піддавалися (а.с.102-104 т.1), тобто відсутня подія кримінального правопорушення. 25.05.2020 постановою слідчого кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діях невстановлених осіб ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України. В постанові слідчого вказано, що згідно з висновком експерта №224-П від 15.05.2020, бланк свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля, відповідає встановленому зразку, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_6 та двигуна 2 НОМЕР_7 на досліджуваному автомобілі марки «Toyota Chaser», д/н НОМЕР_1 є первинними та змінам не піддавалися (а.с.12 т.1). ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12020161470000476, підозра не пред`являлася, в якості підозрюваної вона не допитувалася. Незважаючи на закриття провадження, арешт, накладений 30.04.2020 на автомобіль позивача, ухвалою слідчого судді Старікова О.О., не було знято. В подальшому ОСОБА_1 звернулася з клопотанням про зняття арешту з автомобіля в рамках кримінального провадження, за яким було накладено арешт на вказаний автомобіль. 30.06.2020 слідчим суддею Малиновського районного суду м.Одеси Непорада О.М. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зняття арешту з автомобіля відмовлено, провадження закрито з підстав того, що, оскільки всупереч вимогам ч. 3 ст. 174 КПІК України, одночасно із винесенням постанови про закриття кримінального провадження не було вирішено питання про скасування арешту майна, слідчий суддя не наділений відповідними повноваженнями у межах вже закритого кримінального провадження та, враховуючи те, що припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, то вирішення питання про доцільність скасування такого арешту може бути вирішено лише судом цивільної юрисдикції, у відповідності до ч. 1 ст. 19 ЦПК України. ОСОБА_1 звернулася з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності до Малиновського районного суду. 24.09.2020 рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 до Малиновського ВП м. Одеси ГУ НП в Одеській області задоволено, усунені перешкоди в здійсненні права власності шляхом скасування арешту на автомобіль «Тойота Чейс», д/н НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , яким власнику ОСОБА_1 заборонено розпорядження ним, керувати, накладеного слідчим суддею Малиновського районного суду м. Одеси Старіковим О. О. ухвалою від 30 квітня 2020 року, у справі №521/6583/20). Рішення набрало законної сили 09.11.2020 (а.с.14-15 т.1). Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оператовно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд першої інстанції виходив з того, що: через бездіяльність правоохоронних органів арешт з автомобіля не був знятий, що вимусило позивачку звертатися за правовою допомогою та позиватися до суду та створило перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання своїм автомобілем; з 23 квітня по 09 листопада 2020 року, більше ніж п`ять місяців, діями представників правоохоронних органів, позивач була позбавлена права користування власним автомобілем, що змінило звичний для неї спосіб життя на незручний, вона вимушена була користуватись іншими, більш затратними, видами транспортних засобів. Апеляційний суд погоджується з висновком про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до положень статті 23 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті- така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на незаконний арешт автомобіля, зазначаючи про те, що незаконними були такі дії правоохоронних органів: патрульної поліції, працівники якої завідомо безпідставно затримали автомобіль; слідчого відділу Хмельницького ВП Малиновського ВП м.Одеси ГУНП в Одеській області, слідча якого звернулася з клопотанням про арешт автомобілю із розміщенням на штрафмайданчику; прокуратури м.Одеси, прокурор якої підтримав завідомо безпідставне клопотання. Отже, питання неправомірної бездіяльності осіб щодо невжиття заходів з своєчасного скасування арешту не було підставою позову, тому висновки суду в цій частині ухвалені поза межами позовних вимог. Враховуючи викладене, з мотивувальної частини рішення слід виключити висновки про те, що підставою для відшкодування моральної шкоди є невжитя відповідачами заходів зі скасування арешту з часу закриття провадження в справі. У зв`язку з такими обставнами апеляційним судом не надається оцінка доводам апеляційних скарг про те, що у відповідачів були відсутні повноваження на скасування арешту, що є компетенцією слідчого судді. Щодо доводів апеляційних скарг про відсутність підстав для застосування до виниклих відносин правил Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону). Аналіз Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави дійти висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України, можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Статтею 1 передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Статтею 2 передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Таким чином, право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди виникло внаслідок закриття кримінального провадження, в рамках якого був накладений арешт на майно, що є самостійною підставою для відшкодування та не потребує встановлення неправомірності дій осіб, з ініціативи яких такі дії вчинені. Шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Судова практика у справах, на які посилається Одеська обласна прокуратура, а саме: 686/7576/18; 686/10651/18; 686/20079/18;686/24243/18-ц; 686/22133/18; 686/17001/17 в яких заявники, заявляючи вимоги до органів державної влади про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як на підстави вказували на наявність процесуальних рішень, які були ними оскаржені, є нерелевантною, оскільки у даній справі відносини виникли на підставі норм вищезгаданого закону. Щодо доводів про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Суд першої інстанції правильно зазначив, що при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою. Встановлено судом та не спростовано відповідачами, що на протязі п`яти місяців ОСОБА_1 безпідставно була позбавлена можливості користування належним їй транспортним засобом, змінився її звичайний ритм життя. Для відновлення свого права вона вимушена була докладати зусиль, витрачати час, неодноразово звертатися до суду та нести витрати на правову допомогу, при тому, що первісно її поведінка не надавала сумнівів у її правомірності, підозра їй не пред`являлася. Більш того, обставини справи свідчать про те, що вчасний компетентний аналіз того, що в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу були зазначені два номери, які збігалися, а різниця полягала у наявності кількох додаткових цифр, надавав можливість уникнути негативних наслідків у вигляді арешту майна, безпідставного порушення кримінального провадження. Отже, визначений судом першої інстанції розмір шкоди - 20 000 грн. за таких обставин неможна вважати завищеним або таким, що свідчить про його невідповідність обставинам справи та носить компенсаційний характер, відповідає вимогам розумності та справедливості. Щодо апеляційних скарг Національної поліції України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Усталена судова практика вказує на те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі N910/23967/16 (провадження N 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є орган прокуратури, Головне управління Національної поліції в Одеській області. При цьому, слід погодитися з доводами апеляційної скарги Національної поліції України про те, що судом першої інстанції не розмежовано, якими діями Національної поліції України позивачу завдано моральної шкоди, при тому, що Національною поліцією України транспортний засіб не затримувався, вона не є стороною обвинувачення у кримінальному провадженні в рамках якого вилучався та арештовувався транспортний засіб. Разом із тим, рішенням суду моральну шкоду стягнуто з держави Україна, відтак відсутність вмотивованих висновків цій частині не призвело до неправильного вирішення справи по суті, тому з цих підстав рішення суду скасоване бути не може, підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач понесла витрати на правову допомогу, проте розмір їх має бути зменшеним, виходячи з обставин справи та на підставі заперечень відповідачів. Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частинами 1-4 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, позов, який надійшов до суду, підписано адвокатом Судаковим В.В. Додатки до позову також завірено адвокатом Судаковим В.В. До позову долучено: ордер адвоката Судакова В.В.; ксерокопію Договору про надання правової допомоги, укладений позивачем з адвокатом Судаковим В.В.; ксерокопію опису робіт; ксерокопію квитанції про сплату 20 000 грн. ОСОБА_1 . Також позивачем додано заперечення на клопотання слідчого, складене ОСОБА_3 від 30.04.2020, ухвала слідчого судді від 30.04.2020 з якої вбачається, що участь у розгляді питання щодо накладення арешту на автомобіль позивача приймав ОСОБА_3 . Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення витрат на правову допомогу, позивачем доведено існування витрат на оплату послуг адвоката, однак співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт є витрати в розмірі 10000 грн. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційні скарги Національної поліції України, Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну та резолютивну частину в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін. Позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) на відшкодування моральної шкоди 20000 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. Судові витрати віднести за рахунок держави. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди відмовити. Судові витрати Національної поліції України за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 грн., Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області в розмірі 1362 грн. компенсувати за рахунок держави в порядку визначеному законом. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.С. Комлева