Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/10374/25

Справа № 127/10374/25 Провадження № 22-ц/801/768/2026 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 рокуСправа № 127/10374/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Голоти Л. О., Оніщука В. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л. Ф. в залі суду м. Вінниця, повне судове рішення складено 21 січня 2026 року, у цивільній справі № 127/10374/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: процесуального керівника прокурора Харківської обласної прокуратури Касяненко Антоніни Іванівни про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю, встановив: Короткий зміст вимог У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: процесуального керівника прокурора Харківської обласної прокуратури Касяненко Антоніни Іванівни про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30.01.2020 розпочато кримінальне провадження № 4202000000000172 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України щодо неправомірних дій слідчого Котельникова Р. М. та прокурора Жорняка М. С. під час досудового розслідування у кримінальному провадженні 42013220090000136. Провадження, станом на дату звернення до суду з цим позовом, тривало понад 50 місяців, неодноразово закривалося та відновлювалося. Постанови слідчих про закриття кримінального провадження неодноразово скасовувалися слідчими суддями як незаконні та необґрунтовані. Остаточне процесуальне рішення у кримінальному провадженні не ухвалене. Позивач вважає, що слідчими не проведено необхідних слідчих та процесуальних дій, не усунено недоліків, прямо зазначених в ухвалах слідчих суддів, повторно виносилися аналогічні постанови, які вже визнавалися судами незаконними, не розглядалися подані позивачем клопотання, не виконувалися ухвали слідчих суддів, які набрали законної сили. Позивач вважає, що прокурор, як процесуальний керівник, не забезпечив належного процесуального нагляду, не припинив порушення розумних строків досудового розслідування, не забезпечив виконання ухвал слідчих суддів, не скасовував незаконні постанови слідчого, фактично самоусунувся від виконання повноважень, обмежившись формальною участю. Також стверджує, що досудове розслідування здійснювалося з порушенням вимог щодо розумних строків, тривалість провадження не була зумовлена його складністю, тривале провадження призвело до стану правової невизначеності. Вказує, що підставою відшкодування шкоди у цій справі є не факт скасування процесуальних рішень, а численні факти навмисно допущеної тривалої бездіяльності прокурора Касяненко А. І. та надмірна тривалість досудового розслідування. За таких обставин його права, як потерпілого, не були поновлені, він був змушений неодноразово звертатися до суду зі скаргами, зазнав моральних страждань, пов`язаних із тривалою невизначеністю, погіршився стан його здоров`я, а він є інвалідом ІІ групи, був позбавлений відчуття правової стабільності та ефективного доступу до правосуддя. У зв`язку з наведеним вважає, що держава в особі органів досудового розслідування та прокуратури допустила протиправну тривалу бездіяльність, така бездіяльність спричинила йому моральну шкоду в розмірі 560 000 грн, яку просить стягнути з Державного бюджету України на його користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що під час розгляду справи не встановлено порушення прав позивача відповідачем, відповідно відсутній й причинно-наслідковий зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а тому підстави для стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди відсутні. За таких обставин місцевий суд дійшов до висновку, що в даному випадку, відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з Державного бюджету України моральної шкоди в сумі 560 000 гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, в розумінні статей 77-79, 80 ЦПК України, для задоволення позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 у лютому 2026 року подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права без урахування положень частини четвертої статті 263 ЦПК України та висновків про застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/4423/17, та вимог статті 6 Конвенцій про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен мас право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За наслідками розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Копаничук С. Г., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. 27 лютого 2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід суддів Копаничук С. Г. та Голоти Л. О., обґрунтована тим, що у заявника є сумніви щодо неупередженості і об`єктивності суддів під час розгляду справи. 03 березня 2026 року ухвалою Вінницького апеляційного суду заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Відведено суддю Копаничук С. Г. від участі у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2026 року. У зв`язку із задоволенням заяви про відвід у цій частині справу передано для повторного автоматизованого розподілу з метою визначення судді-доповідача у порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України. Питання про відвід судді Голоти Л. О. передано на вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, та визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України. 05 березня 2026 року ухвалою Вінницького апеляційного суду відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Вінницького апеляційного суду Голоти Л. О. у цивільній справі за вказаним позовом. 06 березня 2026 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2026 року справу призначено до розгляду 24 березня 2026 року о 11 год 20 хв. 24 березня 2026 року ухвалою Вінницького апеляційного суду відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Войтка Ю. Б. у цій справі, її розгляд відкладено на 31 березня 2026 року о 13 год 00 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви. При цьому апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не врахував вимоги статті 9, частини другої статті 28, статті 36, частини першої статті 92 КПК України. Зокрема зазначає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем та третьою особою, і які нібито не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із неправомірною бездіяльністю відповідача і третьої особи, є необґрунтованими, так як відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі відшкодовується незалежно від вини, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. У таких правовідносинах презюмується і факт завдання йому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення йому моральної шкоди відповідачем та обов`язок саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі № 6-1435цс17. Зауважує, що висновки суду першої інстанції про те, що ним нібито не доведено завдання моральної шкоди, нібито не надано доказів протиправності діянь відповідача і третьої особи, є необґрунтованими та спростовуються: численними ухвалами слідчих суддів, якими встановлено порушення його конституційних та процесуальних прав внаслідок протиправної тривалої бездіяльності слідчого і прокурора; численними виписками, зокрема із медичної карти стаціонарного хворого № 1879 від 20 вересня 2017 року, в якій йому протипоказані психо-емоційні навантаження у зв`язку із черепно-мозковою травмою; тим, що він є людиною похилого віку, тяжко хворий та є інвалідом 2-ї групи. Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують наявність шкоди, заподіяної бездіяльністю і причинно-наслідковий зв`язок між ними, так як неправомірні та систематичні дії відповідача і третьої особи безумовно негативно впливають на його моральний стан та призводять до душевних страждань. Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які були наведені у відзиві відповідача, на переконання апелянта, є хибними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними у цій справі; у них встановлені різні фактичні обставини та підстави звернення до суду. Також суд першої інстанції не врахував практику Європейського Суду з прав людини, якою передбачено, що порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. На виконання вимог статті 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали, проте відзив на апеляційну скаргу надійшов до суду з порушенням встановлених судом процесуальних строків, у зв`язку з чим відзив Харківської обласної прокуратури на апеляційну скаргу залишений без розгляду. Позиція учасників справи у судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, з підстав наведених у ній, просив її задовольнити. Представник відповідача Харківської обласної прокуратури, третьої особи прокурора Харківської обласної прокуратури Касяненко А. І. прокурор Колівошко С. М. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Фактичні обставини, встановлені судом У справі встановлено, що 30.01.2020 було розпочато кримінальне провадження № 4202000000000172 за ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України щодо неправомірних дій слідчого Котельникова Р. М. та прокурора Жорняка М. С. у кримінальному провадженні 42013220090000136 (а.с.7-9). Постановою слідчого Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Момот В. О. від 06.04.2020 у кримінальному провадженні № 4202000000000172 від 28.01.2020 відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим (а.с.11). Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 01.06.2020 скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Момот В. О. від 06.04.2020 у кримінальному провадженні № 4202000000000172 від 28.01.2020 про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, зобов`язано слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 4202000000000172 від 28.01.2020, розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2020 про визнання потерпілим з дотриманням вимог статті 55 КПК України (справа № 554/3511/20, провадження 1-кс/554/5686/2020) (а.c.12). 06.06.2020 ОСОБА_1 повторно звернувся з клопотанням про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 4202000000000172 від 28.01.2020. 15.06.2020 постановою слідчого першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_2 відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42020000000000172 від 28.01.2020 ОСОБА_1 (а.с.13-14). 18.08.2020 ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/3511/2020 (Гольник Л. В.) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задоволено. Зобов`язано слідчого СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження №42020000000000172 від 28.01.2020, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.06.2020 в порядку ст. 220 КПК України про визнання потерпілим. 11.09.2020 ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави скаргу ОСОБА_1 було задоволено, скасовано постанову від 15.06.2020 про відмову у визнанні його потерпілим (а.с.15). 19.11.2020 ОСОБА_1 було вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого (а.с.16). Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2019 скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Харківської області від 20.02.2019 про закриття кримінального провадження № 42013220090000136 від 10.09.2013 скасовано. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.07.2019 скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Харківської області від 20.05.2019 про закриття кримінального провадження № 42013220090000136 від 10.09.2013 скасовано. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.11.2019 скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Харківської області від 29.08.2019 про закриття кримінального провадження № 42013220090000136 від 10.09.2013 скасовано. 17.03.2021 проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4202000000000172 доручено слідчому начальнику другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві (з дислокацією у м. Харкові) старшому слідчому Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 03.09.2021 відмовлено у задоволені скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Другого СВ (з дислокацією у м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтаві від 26.07.2021 про закриття кримінального провадження № 42020000000000172 від 30.01.2020 (а.с.22). Харківський апеляційний суд своєю ухвалою від 25.11.2021 ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 03.09.2021 року скасував та постановити нову, якою задовольнив скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого Другого СВ (з дислокацією у м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтаві від 26.07.2021 про закриття кримінального провадження № 42020000000000172 від 30.01.2020 та скасував постанову слідчого Другого СВ (з дислокацією у м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтаві від 26.07.2021 про закриття кримінального провадження № 42020000000000172 від 30.01.2020 (а.с.23-25). 18.01.2022 Червонозаводський районний суд м. Харкова, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Харківської обласної прокуратури Касяненко А. І. та зобов`язав останнього розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.11.2021 та 13.12.2021 в порядку та строки, встановлені ст. 220 КПК України. 08.09.2022 старший слідчий другого слідчого відділу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Либань А. М. виніс постанову, якою закрив кримінальне провадження № 4202000000000172 за ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України щодо неправомірних дій слідчого Котельнікова Р. М. та прокурора Жорняка М. С. в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в їх діях (а.с.26-30). 07.08.2023 Ленінський районний суд м. Харкова своєю ухвалою скасував вищевказану постанову з тих підстав, що слідчим не виконано усіх вказівок, визначених в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25.11.2021 (а.с.36). 12.08.2025 Салтівський районний суд м. Харкова своєю ухвалою скасував постанову слідчого Другого СВ (з дислокацією у м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтаві Либаня А. М. від 03.08.2024 про закриття кримінального провадження № 4202000000000172 від 30.01.2020 за ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України (а.с.125). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положеннями статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Так, згідно з вимогами статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення. Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізувала у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22. Зокрема, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Таким чином, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Європейський суд з прав людини неодноразова вказував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17). Верховний Суд зауважує, що правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17. Отже під час оцінки доводів про надмірну тривалість досудового розслідування суд повинен встановити, чи мала місце бездіяльність або затримка, що виходить за межі розумного строку у розумінні статті 6 Конвенції, та чи була вона спричинена неналежною організацією або недбалістю органів досудового розслідування. Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв`язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за статтями 1173, 1174 або 1176 ЦК України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, обґрунтовував свої вимоги про відшкодування моральної шкоди надмірною тривалістю кримінального провадження № 4202000000000172 від 30.01.2020 і відсутністю належного нагляду за додержанням законності з боку процесуального керівника - прокурора Касяненко А. І., яка не вжила належних заходів для відновлення його прав як потерпілого. Проте такі обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки оскарження Ісмайловим В. Ш. бездіяльності слідчих ТУ ДБР, а також винесених ними постанов, є механізмом реалізації його права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування та додержанням прав особи в кримінальному провадженні. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 червня 2019 року, справа № 461/2914/17, провадження № 61-34227св18, від 30 березня 2022 року, справа № 638/1923/20, провадження № 61-13701св21, від 29 березня 2023 року, справа № 638/13345/18, провадження № 61-10873св21, від 17 квітня 2023 року, справа № 751/3968/22, провадження № 61-3209св23. Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачами вимог статті 28 КПК України, згідно якої під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а також на тривалу бездіяльність прокурора. У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 констатовано, що поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо. Статтею 303 КПК України передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження. Аналіз положень частини першої статті 303 КПК України дає підстави для висновку, що оскаржити до слідчого судді бездіяльність слідчого або прокурора, що полягає у нездійсненні процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк, можливо лише за наявності зв`язку між обов`язком слідчого або прокурора вчинити визначені КПК України дії та строком, у межах якого зазначена особа зобов`язана їх вчинити. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Відповідно до пунктів 9-1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником. Відповідно до частин першої, другої статті 308 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування. Прокурор вищого рівня зобов`язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов`язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду. Частиною другою статті 303 визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Посилання позивача на бездіяльність органів досудового слідства, як підставу для задоволення його позовних вимог щодо стягнення морального відшкодування, не підтверджені належними доказами, а саме, судовими рішеннями, постановленими компетентним судом, адже безпосередньо цивільний суд не вправі вирішувати питання про правомірність дій досудового слідства згідно з положеннями цивільного процесуального закону. При цьому позивач не надав відповідних доказів на доведення тих обставин, що йому завдано моральну шкоду в результаті хвилювань й переживань, спричинених порушенням його права на неупереджене, своєчасне, справедливе досудове розслідування, а сам факт скасування слідчим суддею процесуальних рішень слідчого у кримінальному провадженні № 4202000000000172 не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Судом першої інстанції не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні №4202000000000172 та завданням позивачу моральної шкоди, як і не встановлено спричинення позивачу моральної шкоди тривалістю здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та бездіяльності в діях прокурора ОСОБА_3 . Тривалий строк досудового розслідування обумовлений процесуальними особливостями, складністю справи та необхідністю виконання численних судових рішень, і жодним чином не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та про підставу для покладення на державу відповідальності за завдання моральної шкоди. Отже сам факт тривалості розслідування не є доказом протиправної бездіяльності прокурора і не може бути підставою для стягнення моральної шкоди. З матеріалів справи встановлено, що дії позивача спрямовані на забезпечення своїх процесуальних прав, зокрема права на своєчасне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, право бути визнаним потерпілим у кримінальному провадженні, право на належне повідомлення про підозру фігурантам, а також право на ефективне досудове розслідування. Оскарження дій чи бездіяльності службових осіб прокуратури до суду є механізмом реалізації принципу верховенства права, за яким усі державні органи та особи підпорядковуються закону, а контроль за дотриманням прав і свобод людини здійснюється відповідно до встановлених процедур державою Україна, що є відповідачем у даній справі. За таких обставин, звернення ОСОБА_1 до суду є природною складовою правового механізму контролю за дотриманням процесуальних норм, але не може автоматично свідчити про завдання моральної шкоди. Доказами завдання моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку могли б бути висновки спеціалістів, експертів тощо, які безпосередньо підтверджують негативні наслідки для позивача. Надані ж позивачем виписки з медичних карток та консультативні висновки не підтверджують настання таких наслідків саме через тривалість досудового розслідування. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надана позивачем медична документація, а саме: висновок № 228/104 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на професійній основі від 01.11.2024; виписка із медичної карти амбулаторного хворого від 17.03.2025; виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 1879 неврологічного відділення від 20.09.2017, не підтверджує настання негативних наслідків для нього та спричинення йому моральної шкоди саме оскаржуваними діями і бездіяльністю Харківської обласної прокуратури, а також погіршення стану його здоров`я у зв`язку з цим. Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами прокуратури Харківської області у кримінальному провадженні, натомість судом не встановлено, а у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже, заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача та третьої особи моральної шкоди. З огляду на викладене, висновки місцевого суду щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких він міг зазнати у зв`язку з процесуальними рішеннями Харківської обласної прокуратури є правильними. Посилання апеляційної скарги скарги на те, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і стягнення моральної шкоди у зв`язку з діями та бездіяльністю органів прокурати суперечать правовим висновкам Верховного Суду у вказаній категорії справ є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ не є тотожними та ідентичними, а, як зазначалося вище, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судом не встановлено. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, оскаржуване рішення суду ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Рішення суду першої інстанції є умотивованим, обґрунтованим щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: Л. О. Голота В. В. Оніщук