Постанова 4855 № 640/3803/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3803/19 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року (повний текст виготовлено 30 листопада 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45749-1305, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд безпідставно вважав помилковим розрахунок суми належного до сплати позивачем земельного податку, оскільки він проведений у відповідності до вимог чинного законодавства з використанням відомостей нормативно-грошової оцінки. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала. У суді першої інстанції її позиція обґрунтовувалася неналежністю ОСОБА_1 до платників земельного податку з огляду на неоформлення права на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 серпня 2013 року №8632869 за ОСОБА_1 08 серпня 2013 року зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна «нежиле приміщення (літера «А») загальною площею 115,10 кв.м.» за адресою: АДРЕСА_1 ; підстава набуття права власності - договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1880 від 11 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З. Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також витягу з Реєстру платників єдиного податку від 09 листопада 2016 року №899/10-13-13-01 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець (РНОКПП НОМЕР_1 ) та з 01 липня 2016 року перебуває на прощеній системі оподаткування за 3-ю групою та ставкою платника єдиного податку. Згідно з Переліком видів господарської діяльності першої та другої груп згідно з КВЕД ДК009:2010 (КВЕД - 2005) ФОП ОСОБА_1 здійснює наступні види діяльності: 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; 46.90 Неспеціалізованого оптова торгівля; 73.11 Рекламні агентства. Матеріали справи свідчать, що 28 квітня 2017 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №45749-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у сумі 11 506,68 грн. Не погодившись із вказаним індивідуальним актом, позивач звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач як власник нежилого приміщення у багатоквартирному будинку є платником земельного податку безвідносно до реєстрації за ним права на відповідну земельну ділянку і перебування його на спрощеній системі оподаткування не звільняє від такого обов`язку за відсутності доказів використання саме земельної ділянки у господарській діяльності. Водночас, суд вказав на неправильності обчислення контролюючим органом податкового зобов`язання, оскільки згідно з витягом з технічної документації грошова оцінка земельної ділянки складає 1 662,80 грн/кв. м, у той час як відповідачем вона визначена у розмірі 2 690,92 грн/кв. м. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Згідно з пп.269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Приписи пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України визначають, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пунктом 287.8 статті 287 ПК України передбачено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У свою чергу у частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. За результатами аналізу наведених вище правових норма судова колегія приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Отже ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким ГУ ДФС у м. Києві оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов`язок із сплати земельного податку виник у Позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна позиція висловлювалася Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24 листопада 2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02 грудня 2015 року у справі №826/3130/15, а також Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №160/16601/20. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у розумінні наведених вище норм обов`язок із сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності). Згідно пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда/приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Тобто, в розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 24 листопада 2015 року, який неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 лютого 2023 року у справі №160/16529/21, від 13 серпня 2021 року у справі №826/17235/16, від 05 лютого 2021 року у справі №826/16051/16, від 21 травня 2020 року у справі №826/10983/18, від 09 квітня 2019 року у справі №826/12960/16, від 15 лютого 2019 року у справі №826/9948/16. Отже, на переконання судової колегії, використання ФОП ОСОБА_1 належного їй на праві приватної власності нежилого приміщення (літера «А») за адресою: АДРЕСА_1 , не може ототожнюватися з використанням нею частини земельної ділянки пропорційно до площі приміщення у власній господарській діяльності, що свідчить про наявність в останньої обов`язку із сплати земельного податку. Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо неправомірності здійснених відповідачем розрахунків належної до сплати позивачем суми земельного податку, судова колегії з урахуванням доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке. Формування розміру орендної плати земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213 (далі - Методика №213), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до Розділу І Методики № 213 нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Згідно п. 2.1 затвердженого рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою: Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де: Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях: Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони: Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах; Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50); Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель». Як вбачається з матеріалів справи, за твердженням контролюючого органу обчислення земельного податку за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,007513 га, здійснювалося наступним чином: 75,13 х 2 690,92 х 2 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1, де: - 2 690,92 грн - грошова оцінка за 1 кв. м; - 75,13 кв. м - площа земельної ділянки (згідно витягу з технічної документації Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» від 13 грудня 2010 року №1551); - 2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки; - 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт. Указані коефіцієнти, як свідчать матеріали справи, відповідачем використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (із змінами) та з урахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року №489 (із змінами та доповненнями); - 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Держземагенства від 14 січня 2015 року № 6-28-0 22-215/2-15; - 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11 січня 2016 року; - 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-17. Ставка земельного податку у 2017 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 зі змінами та доповненнями та становить 1 %. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно наданого листом Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» від 13 грудня 2010 року №1551 витягу з технічної документації №Н-00978/2010 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки площею за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 26, площею 75,13 кв. м, базова вартість 1 кв. м землі складає 1 662,80 (а.с. 64). У свою чергу будь-яких документів, що свідчать про те, що вартість 1 кв. м землі за вказаною адресою складає 2 690,92 грн матеріали справи не містять. З приводу посилання в апеляційній скарзі, що згідно з рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» вартість 1 кв. м території економіко-планувальної зони №49 складає 2 690,92 грн, а відтак відповідачем правомірно обчислювався земельний податок з цієї суми, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 286.1 ст. 286 ПК України). Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Призначенням державного земельного кадастру відповідно до ст. 194 ЗК України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: - витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; - довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; - викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); - копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Відомості з Державного земельного кадастру, внесені або перенесені до нього з Державного реєстру земель після 1 січня 2013 року, надаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у формах, зазначених у абзацах другому - п`ятому частини першої цієї статті, також адміністраторами центрів надання адміністративних послуг та уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевого самоврядування. Користування відомостями з Державного земельного кадастру також може здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання. Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування. Порядок доступу нотаріусів до Державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно, з урахування рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», відповідачем надано не було. З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що ГУ ДПС у м. Києві як суб`єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов`язок щодо подання детального, розгорнутого, викладеного у хронологічній послідовності розрахунку податкового зобов`язання, зазначеного в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення. Отже, контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов`язку доказування правомірності своїх дій у випадку заперечення проти позову. Наведеним, поряд з іншим, спростовується посилання апелянта на те, що розрахунок грошового зобов`язання проведений у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що, як було зазначено вище, узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50). Зміст наведених у додатку 3 до рішення Київської міської ради 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони з урахуванням положень Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пункті, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489, дає підстави для висновку, що відомості про розмір локального коефіцієнта повинні визначатися на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Разом з тим, застосовуючи при визначенні податкового зобов`язання локальний коефіцієнт 1,5, що складає максимальний передбачений чинним законодавством розмір, ГУ ДПС у м. Києві жодним чином не обґрунтовує такі висновки з посиланням на належні та допустимі докази. Натомість, як вбачається із змісту витягу з додатка 3 до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23, узагальнюючий локальний коефіцієнт земельної ділянки по вул. Велика Житомирська, 26 у м. Києві складає 1,27 (1,04 х 1,05 х 1,04 х 1,08). Застосування ж контролюючим органом коефіцієнта 1,5, як свідчать матеріали справи, зумовлене використанням відомостей витягу з технічної документації №Н-00978/2010 від 13 грудня 2010 року, в якому узагальнюючий локальний коефіцієнт обчислений на підставі рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877, у той час як у 2017 році такий коефіцієнт мав обраховуватися згідно з рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23. За таких обставин суд доходить висновку про ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 28 квітня 2017 року №45749-1305, що, як правильно зазначив суд першої інстанції, є підставою для визнання його протиправним та скасування. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №826/14191/16, від 05 лютого 2021 року у справі №826/16051/16 та від 26 квітня 2021 року у справі №806/996/16. За таких обставин, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню Текст постанови складено 15 січня 2024 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма