Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/16747/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16747/16 Суддя першої інстанції: Донець В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Єгорової Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на проголошене о 10 годині 07 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року, повний текст якого складено 02 червня 2021 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2016 року №160-1305. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, лише за умови використання земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявності у підприємця статусу платника єдиного податку другої групи останній звільнений від обов`язку сплати єдиного податку, по-друге, застосування показників технічної документації за 2011 рік є протиправним щодо 2016 року. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано відсутності у матеріалах справи доказів отримання ФОП ОСОБА_1 доходу від використання саме земельної ділянки у власній господарській діяльності як обов`язкової умови для ненарахування податку на землю. Крім того, наголошує на правильності здійснених розрахунків податку та зауважує, що додана Позивачем довідка з технічної документації про нормативно-грошову оцінку частини земельної ділянки датована пізніше часу винесення податкового повідомлення-рішення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, цією ж ухвалою замінено ДПІ у Печерському районі на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві). У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, земельна ділянка об`єктивно не може використовуватися для цілей, відмінних від цілей використання приміщення, адже розташована під багатоповерховим жилим будинком, що свідчить про безпідставність нарахування земельного податку, по-друге, розрахунок податку проведено без урахуванням показників нормативно-грошової оцінки частини земельної ділянки, по-третє, безвідносно до дати отримання довідки про нормативно-грошову оцінку відомості у ній мають співпадати, по-четверте, Відповідачем нараховано земельний податок без урахування того, що жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 входить до групи з трьох житлових будинків, а відтак обрахунок пропорційної частки прибудинкової території з усіх цих будинків є безпідставним, по-п`яте, обставини неправомірності розрахунку податку на землю щодо Позивача встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 року у справі №826/15004/17. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 №038112 від 04.01.2000 року (а.с. 13), а також платником єдиного податку ІІ групи з 01.01.2012 року згідно свідоцтва платника єдиного податку серії А №414187 від 11.05.2012 року (а.с. 14). ДПІ у Печерському районі направлено ФОП ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.04.2016 року №160-1305 (а.с. 8), яким останній визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 50 289,81 грн. Крім того, рішенням суду першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.03.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., ОСОБА_1 отримала у власність нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15). На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 269, 270, 271, 274, 286, 287 Податкового кодексу України, ст. ст. 120,125,126 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 15, 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на ненадання Відповідачем обґрунтування правомірності здійснення розрахунків належної до сплати суми земельного податку. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Згідно пп. пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Приписи пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України визначають, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пунктом 287.8 статті 287 ПК України передбачено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У свою чергу у частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. У розумінні наведених вище норм обов`язок із сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності). Згідно пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда/приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Тобто, в розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 24.11.2015 року, який неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.08.2021 року у справі №826/17235/16, від 05.02.2021 року у справі №826/16051/16, від 21.05.2020 року у справі №826/10983/18, від 09.04.2019 року у справі №826/12960/16, від 15.02.2019 року у справі №826/9948/16. Отже, на переконання судової колегії, використання ФОП ОСОБА_1 належних їй на праві приватної власності нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 не може ототожнюватися з використанням нею частини земельної ділянки пропорційно до площі приміщень у власній господарській діяльності, що свідчить про наявність в останньої обов`язку із сплати земельного податку. Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо неправомірності здійснених Відповідачем розрахунків належної до сплати Позивачем суми земельного податку, судова колегії з урахуванням доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає за необхідне зазначити таке. Формування розміру орендної плати земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 року №213 (далі - Методика №213), а також відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук, від 27.01.2006 року №18/15/21/11 (далі - Порядок №18/15/21/11), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до Розділу І Методики № 213 нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Згідно п. 3.3 Порядку №18/15/21/11 нормативна грошова оцінка одного квадратного метру земельної ділянки населених пунктів визначається за спеціальною формулою: В х Нп Цн = х Кф х Км, (8) Нк де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території в розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6%); Нк - норма капіталізації (3%); Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки, Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (далі - Кф), ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності, та становить: - землі підприємств, що здійснюють операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам Кф=2,5. Враховуючи наведене, орендна плата та земельний податок сплачується користувачем земельної ділянки щорічно з дня виникнення права користування земельною ділянкою, та у разі припинення права користування земельною ділянкою орендна плата та земельний податок сплачується користувачем за фактичний період перебування землі у користуванні, розмір орендної плати та ставка земельного податку визначається у відсотках від грошової оцінки земельної ділянки, яка у свою чергу залежить також від коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф). Згідно п. 2.1 затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою: Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де: Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях: Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони: Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах; Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50); Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель». Як вбачається з матеріалів справи, за твердженням контролюючого органу нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,007380 га, становить 1 676 326,83 грн. = 73,80 х 3 384,25 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433, де: - 3 384,25 грн. - грошова оцінка за 1 кв. м; - 73,80 кв. м - площа земельної ділянки під нежитловими приміщеннями; - 2,5 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки; - 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт. Указані коефіцієнти, як свідчать матеріали справи, Відповідачем використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (із змінами) та з урахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року №489 (із змінами та доповненнями); - 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 року № 6-28-0 22-215/2-15; - 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016 року. Ставка земельного податку у 2016 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 зі змінами та доповненнями та становить - 3 %. Відповідно, як стверджує ГУ ДПС у м. Києві, сума земельного податку за 2016 рік, розрахованого Позивачу за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, становить: 1 676 326,83 x 3 % = 50 289,81 грн. Указаний висновок також випливає й із змісту розрахунку платежів по сплаті земельного податку на 2016 рік землекористувача ОСОБА_1 за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 61). Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно витягу з технічної документації від 11.11.2011 року №291 №Ю-33441/2011 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки площею 73,80 кв. м, розмір останньої складає 773 959,91 грн. (а.с. 60). У свою чергу, згідно довідки №Н-00551/2016 від 06.09.2016 року, нормативна грошова оцінка частини земельної ділянки площею 75,87 кв. м складає 1 436 121,46 грн. (а.с. 114). Будь-яких документів, що свідчать про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 73,80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, складає 1 676 326,83 грн., матеріали справи не містять. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що, як було зазначено вище, узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50). Зміст наведених у додатку 3 до рішення Київської міської ради 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони з урахуванням положень додатку 2 до розділу 4 Порядку №18/15/21/11 дає підстави для висновку, що відомості про розмір локального коефіцієнта повинні визначатися на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Разом з тим, застосовуючи при визначенні податкового зобов`язання локальний коефіцієнт 1,5, що складає максимальний передбачений чинним законодавством розмір, ДПІ у Печерському районі жодним чином не обґрунтовує такі висновки з посиланням на належні та допустимі докази. Натомість, як вбачається зі змісту довідки Департаменту земельних ресурсів від 06.09.2016 року №Н-00551/2016, узагальнюючий локальний коефіцієнт земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Києві складає 1,25. Застосування ж контролюючим органом коефіцієнта 1,5, як свідчать матеріали справи, зумовлене використанням відомостей витягу з технічної документації №Ю-33441/2011 від 11.11.2011 року, в якому узагальнюючий локальний коефіцієнт обчислений на підставі рішення Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877, у той час як у 2016 році такий коефіцієнт мав обраховуватися згідно рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року №23/23. За таких обставин судова приходить до висновку про ненадання Відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 07.04.2016 року №160-1305, що є підставою для визнання його протиправним та скасування. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №826/14191/16, від 05.02.2021 року у справі №826/16051/16 та від 26.04.2021 року у справі №806/996/16. Щодо доводів ФОП ОСОБА_1 про те, що межі прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_1 не визначені, а тому ДПІ у Печерському районі неправильно визначило розмір податку на землю через відсутність інформації щодо порядку обрахунку площі земельної ділянки, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що указаний податок нараховувався щодо адреси АДРЕСА_2 . Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова Н.М. Єгорова Повний текст постанови складено « 06» жовтня 2021 року.