Постанова Харківський апеляційний суд № 645/3537/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/3537/23 Головуючий суддя І інстанції Шевченко Г. С. Провадження № 22-ц/818/229/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: надання послуг ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2024 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Тичкової О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2023 року, у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У липні 2023 р. представник позивача КП «ХТМ» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за централізоване опалення та гарячу воду за період з 01.12.2010 по 31.02.2022 в розмірі 69793,08 грн., а також просив стягнути сплачений судовий збір. Позовна заява мотивована тим, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказав, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІ від 09.11.2017 року та "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №

630. Відповідач як власник квартири у вищевказаному житловому будинку отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, однак не виконує обов`язку щодо сплати у повному обсязі грошових коштів за отримані послуги, чим порушує умови договору та вимоги чинного законодавства України у сфері надання житлово - комунальних послуг. Квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення та постачання гарячої води. Ці послуги йому надавались та споживались. З приводу їх відсутності чи неналежної якості він не звертався, проте оплату не здійснював. На підставі вищевикладеного, КП «ХТМ» просило стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.12.2010 по 31.01.2022 в розмірі 69793,08 грн. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2023 року позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.12.2010 року по 31.01.2022 року у розмірі 69 793,08 грн. 08 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684 гривень 00 копійок. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.10.2023 у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 відмовлено Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити КП «ХТМ» у задоволенні позову. Стягнути з КП «ХТМ» на користь ОСОБА_1 витрати повязані із сплаченим судовим збором 4026 грн та сплаченого гонорару адвокату у сумі 6400 грн.00 коп. Просив застосувати строк позовної давності. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та порушено норми процесуального права, не надано оцінку всім обставинам, що мають значення для справи. Суд не врахував, що він не перебуває у відносинах з КП «ХТМ», не укладав з ним жодних договорів, ніколи не споживав їхніх послуг, не проживав у квартирі АДРЕСА_2 . Вказав, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ним з 20.10.2016 року, а позивач нарахував йому заборгованість з 01.12.2010 року по 31.01.2022 року у розмірі 69 793,08 грн. 08 коп. До набуття права власності він не користувався цієї квартирою і досі нею не користується, оскільки він є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 . Вимога позивача про сплату боргів попередніх власників квартири про постачання до неї послуг позивача є завідомо протиправною та злочинною. Попередніми власниками квартири у рівних частках є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 29.03.2010. Зазначив, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 17.04.2018 № 523/9076/16-ц та іншої судової практики, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Вказав, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами свої позовні вимоги. Всі розрахунки позивача засновані у відомостях та тарифах, які є вигаданими позивачем. Зазначив, що оскільки не був належно повідомленим про розгляд справи, то вправі заявити про застосування позовної давності, позивач пропустив трирічний строк звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за надані послуги. Просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6400,00 грн за подання апеляційної скарги та судовий збір 4026,00 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду скасувати. Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема: 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Заочним рішенням суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач як власник квартири зобов`язаний оплатити заборгованість з оплати комунальних послуг. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду. Доводи скарги про те, що суд належним чином не повідомив відповідача про розгляд цієї справи знайшли своє підтвердження. Так, ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року було відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом, розгляд справи призначений до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено до розгляду на 11-00 годину 09 серпня 2023. Встановлений відповідачу строк для подання відзиву, який має відповідати вимогам ст.ст. 178, 191 ЦПК України 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду(а.с. 10). Згідно відмітки на поштовому конверті копія згаданої ухвали судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року, позовної заяви з додатками судом не були вручені відповідачу ОСОБА_1 , оскільки адресат був відсутній за вказаною на поштовому конверті адресою (а.с. 15,16). У справі також відсутні відомості, що суд повторно надсилав згадані документи (копію позову з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі) на адресу відповідачу до ухвалення рішення по суті розглянутого судом спору, яке є предметом апеляційної скарги, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції. У ч. 6 ст. 272 ЦПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У статті 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. З огляду на те, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про розгляд цієї справи та не вручив копії позову з додатками та ухвали про відкриття провадження у справі, покладання на відповідача обов`язку отримувати процесуальні документи від суду є непропорційним процесуальним тягарем, та не відповідає принципам змагальності та рівності сторін, а також правової визначеності, яка є елементом принципу верховенства права ст.ст. 10-12 ЦПК України. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вищевказані вимоги та у поєднанні з положеннями ч. 6 ст. 272 ЦПК України щодо порядку повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд цієї справи судом та надсиланням згаданих процесуальних документів, - порушив процесуальні права відповідача знати про судовий розгляд та зміст позовних вимог, подати свої аргументи проти позову та докази на їх підтвердження, які з цих підстав та відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України щодо забезпечення пріоритетного виконання завдання цивільного судочинства - має бути поновлене в суді апеляційної інстанції, зокрема шляхом скасування рішення суду з передбачених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України безумовних підстав, та перегляду справи відповідно до доводів скарги на підставі наявних у справі документів та розгляду по суті заявленого клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності. Колегія суддів у цьому питанні враховує правові висновки, які були висловлені у аналогічній правовій ситуації у постанові ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14, провадження № 14-59цс18. Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Внаслідок невиконання відповідачем належним чином зобов`язання щодо оплати послуг з теплопостачання, суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованості. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.07.2023 р, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП "Харківські теплові мережі". За положеннями статей 319, 322 ЦК Українивласність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статей 67, 68 ЖК Українинаймачі (власники) квартир зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Статтею 509 Цивільного кодексу Українивстановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач (індивідуальний споживач) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 683/2743/15-ц, провадження № 61-33787св18; від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19. Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Частиною 6 статті 19 вказаного закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Пунктом 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, чинних на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги у строки, встановлені договором. Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржника покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати сплати грошей за надані послуги. Як вбачається з Відомості нарахувань та сплати за теплову енергію, відповідач є споживачем послуг теплової енергії шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . За період з 01.12.2010 року по 31.01.2022 року відповідач має заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 69793,08 грн. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів за комунальні послуги незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено законом. В ухвалі ВССУ від 20 листопада 2013 року по справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа. Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов`язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (стаття 156 ЖК України). Згідно з ст.67 ЖК Україниплата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до ст.68 ЖК Україниплата за надання цих послуг повинна надаватися не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. Щодо доводів скарги відповідача, що розрахунок не містить належного підтвердження нарахованої суму заборгованості, є необґрунтованим та не може бути прийнятий судом як доказ, колегія суддів зазначає наступне. За вимогами п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.10.2006 встановлені тарифи на виробництво, постачання теплової енергії та послуги з центрального опалення і гарячого водопостачання, в яких не закладені витрати по оплаті судового збору витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при поданні позовної заяви до суду, що ставить підприємство КП «ХТМ» в тяжке матеріальне становище. Позивач надає послуги з центрального опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги" №1875 від 24.06.2004 р. та "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 (надалі Правила), регулюють відносини між виконавцем послуг (КП"ХТМ") та споживачами, які отримують ці послуги. Згідно до п. 18 Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вносяться споживачем відповідно до показань засобів обліку води та теплової енергії, та - до затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання нормативів (норм) споживання. Враховуючи те, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку позивача, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового стягнення заборгованості за надані послуги. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості ОСОБА_1 до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачу, матеріали справи не містять Частиною 1 статті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 78 ЦПК Українипередбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідач з дати набуття у власність фактично отримував послуги позивача, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими. Відповідачем, як у заяві про перегляд заочного рішення суду так і в апеляційній скарзі подана заява про застосування наслідків пропуску строків позовної давності. Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідачів, що не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення указаних учасників справи про розгляд справи. Зазначене є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19). У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування строку позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції. Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21). Оскільки відповідач не був обізнаний про наявність такого спору, не отримував копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі та призначення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів вважає, що заява про застосування позовної давності має бути прийнята та розглянута судом апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконував свої обов`язки з оплати послуг теплопостачання, які фактично були надані КП «Харківські теплові мережі». Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з теплопостачання є обґрунтованим, однак судова колегія не погоджується з розміром стягнення, оскільки судом була стягнута сума поза межами строку позовної давності, з урахуванням його продовження на час карантину. Щодо часткове визнання боргу відповідачем в межах трирічного строку та доводів КП «Харківські теплові мережі» викладених у відзиві на апеляційну скаргу про застосування продовження строку позовної давності в зв`язку із ведення карантину на всій території України судова колегія зазначає наступне. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину неоднаразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України. При цьому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року № 540-IX було внесено зміни до законодавчих актів та зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон України набрав чинності 02.04.2020, до суду позивач звернувся 03 травня 2023 року, під час дії карантину, який був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі Постанови КМУ від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Внаслідок дії цього Закону України усі вимоги, за якими припинився (сплив) трирічний строк загальної позовної давності під час дії карантину були продовжені. Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У спірних правовідносинах обов`язок споживача - відповідача у справі сплатити за надані позивачем послуги визначений ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - щомісяця, а тому заборгованість, яка існувала в межах трирічного строку позовної давності на день набрання чинності згаданого Закону України № 540-IX, 02.04.2020, тобто по зобов`язанням зі строком виконання з 02.04.2017, вважається такою, що позовна давність щодо них не спливла. Отже заборгованість відповідача згідно наданого позивачем розрахунку має враховуватися за період з квітня 2017 по січень 2022 року, який апелянтом об`єктивно нічим не спростований, 45467,66 грн. Виходячи з вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню. Відповідачем не надано доказів на спростування розрахунку заборгованості, тому колегія суддів бере їх за основу свого рішення. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 не був власником квартири та не відповідав внаслідок цього за оплату наданих послуг КП «ХТМ» поза встановленими судом апеляційної інстанції межами матеріали справи не містять. Відсутність підписаного сторонами договору за змістом вказаної норми ст. 11 ЦК України не звільняє відповідача від обов`язку сплати фактично отриманих послуг. Наявність спору між ОСОБА_1 та попередніми власниками квартири щодо права власності та користування квартирою не свідчить про те, що у період з квітня 2017 року по січень 2022 року він не користувався наданими відповідачем послугами, які він, як власник квартири на той час, мав сплачувати. Посилання ОСОБА_1 на те, що він є власником квартири з 20.10.2016 та не проживає досі там, і не має обов`язку з утримання такого майна та оплати комунальних послуг, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного. У спірний період, за який позивач просив стягнути заборгованість (квітень 2017 року січень 2022 року), ОСОБА_1 був власником зазначеної квартири згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про скасування державної реєстрації її права власності не внесено у встановленому законом порядку. Відповідно, на момент утворення заборгованості та розгляду судом даного спору право власності відповідача не є припиненим, тому він є власником зазначеної квартири та має нести обов`язок з її утримання, зокрема, оплати комунальних послуг. Позивач не спростував обґрунтованість відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання та підігрів води, доводи скарги про те, що вказана квартира не облаштована центральним опаленням належними і допустимими у розумінні ст. 76 ЦПК України доказами не спростована (а.с. 5). Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у апеляційній інстанції, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить стягнути витрати понесені на професійну правничу допомогу у сумі 6400,00 грн. Згідно Договору №01-19/09-23 ОСОБА_4 як адвокат з однієї сторони, уклав цей договір з ОСОБА_1 та зобов`язався надати клієнту правову допомогу в ході розгляду справи № 645/3537/23 у Фрунзенському районному суді м.Харкова. Відповідно до п.1.1 та згідно 3.2 договору розмір вартості послуг за домовленістю сторін складає 1280,00 грн за 1 годину роботи. З акту приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 17 жовтня 2023 року вбачається, що за складання в Харківський апеляційний суд апеляційної скарги на заочне рішення Фрунзенського районного суду від 05.09.2023 по справі №645/3537/23 та примірників апеляційної скарги й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі. ОСОБА_1 сплатив 6400,00 грн за 5 годин роботи адвоката. Розподіляючи витрати, які відповідач понес на професійну правничу допомогу, колегія суддів зауважує на те, що наявний в матеріалах справи детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, за змістом принкципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, який є елементом принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності складання апеляційної скарги, яка по суті є аналогічною заяві про перегляд заочного рішення, та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6400,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Так, з матеріалів справи вбачається, що КП «Харківські теплові мережі», звертаючись до суду з позовом, сплатило 2684,00 грн судового збору (а.с.1). Позовні вимоги задоволено на 45467,66 /69793,08 = 65,14 %. Таким чином, з відповідача необхідно стягнути на користь КП «Харківські теплові мережі» 2684,00 х 65,14 %. = 1748,35 грн., за подачу позивачем позову до суду. Проте апеляційна скарга відповідача також підлягає частковому задоволенню, а саме: на 34,86 %, тому з КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 грн х 34,86 % = 1403,46 грн. Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 344,89 грн (1748,35-1403,46 грн). Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу за подання апеляційної скарги судова колегія вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, у загальному розмірі 6400,00 х 34,86 % = 2 231,04 грн, оскільки справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, а доводи апеляційної скарги стосуються лише розміру заборгованості, судового збору та вартості наданої правничої допомоги. Тому такий розмір відповідає обсягу та складності виконаної адвокатом роботи, складності справи та принципу розумності та справедливості. Зважаючи на вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, виходячи із розміру задоволених апеляційних вимог, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 2 231,04 грн витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2023 року- - скасувати. Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити частково. Стягнути на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання з період за період з квітня 2017 року по січень 2022 року в сумі 45467,66 (сорок п`ять тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 66 коп. В іншій частині позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання залишити без задоволення. Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 у порядку відшкодування витрат про надання правової допомоги у розмірі 2 231,04 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 у порядку відшкодування судових витрат, сплачений за подачу апеляційної скарги у розмірі 344 грн.89 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, і може бути оскаржена протягом 30 днів після отримання її повного тексту лише у визначних п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України випадках. Повний текст судового рішення складений 12 січня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В.Бурлака. О.Ю.Тичкова.