Постанова 4803 № 212/6350/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/888/24 Справа № 212/6350/23 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №212/6350/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року (суддя Ваврушак Н.М., повний текст судового рішення складено 28 вересня 2023 року), в с т а н о в и в: В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що чоловік позивачки ОСОБА_2 у період з 29 грудня 1979 року по 03 березня 1993 року працював підземним бурильником шпурів на шахті «Південна» РУ ім. XX партз`їзду підземним підривником 4-го розряду на шахті «Ювілейна» РУ «Суха Балка» (пра­вонаступник ПрАТ «Суха Балка»), де ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_2 помер. Позивачка зазначила, що через незабезпечення відповідачем безпечних умов праці вона втратила свого чоловіка. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому її душевні страждання будуть тривати і надалі. Моральна шкода полягає в тому, що у зв`язку із смертю чоловіка відбулися зміни в її житті. Після смерті чоловіка позивачку охопив душевний біль, розпач, страх від того, що чекає її попереду. Розуміння того, що вона залишається сама з двома дітьми викликало в неї великі душевні та моральні муки. Моральні страждання та переживання вона буде переносити і в майбутньому, до кінця своїх днів, оскільки так рано втратила рідну та близьку людину. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Тому, позивачка просила суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди в зв`язку із загибеллю чоловіка 670000,00 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництв,і задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої внаслідок смерті працівника на виробництві, у розмірі 250000,00 гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. З вказаним рішення не погодився відповідач ПрАТ «Суха Балка» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об`єктивним явищем. Нормативними актами з охорони праці передбачаються заходи для максимально можливої нейтралізації дії шкідливих чинників, але не встановлюється заборон на проведення робіт у шкідливих умовах праці. Виробнича діяльність підприємства, яке використовує працю робітників у шкідливих умовах праці не є протиправною за умови дотримання роботодавцем гарантій з прав працівників на охорону праці, встановлених статтями 5-8 Закону України «Про охорону праці». Оскільки ПрАТ «Суха Балка» не вчиняло будь-яких протиправних дій, які б знаходились у причинному зв`язку з ушкодженням здоров`я та заподіянню моральних страждань ОСОБА_1 , суд першої інстанції помилково зробив висновок про обов`язок підприємства відшкодовувати моральну шкоду позивачці. Вважає, що стягнута з сума моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості, справедливості та критеріям статті 23 ЦК України. Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , надала суду відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Представник відповідача ПрАТ «Суха Балка» у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа та про доставку повідомлення. Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення. Представник позивачки надав заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Згідно із частиною 3 статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 1980 року ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 (а.с. 9). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер у віці 34 роки, причина смерті: компресорна асфіксія від здавлювання грудної клітини живота, про що складено актовий запис № 364 від 04 березня 1993 року (а.с.11). Вказані обставини також підтверджуються актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 № 11 від 13 березня 1993 року. У пункті 11.2 акту зазначено причини нещасного випадку: «1. Незадовільна організація виконання робіт, реалізувалася в проходці гірничої виро­бки в складних гірничогеологічних умовах без розробки і здійснення заходів, що забезпечують безпеку.» (а.с.14-16). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка переносить моральні страждання, оскільки внаслідок смерті чоловіка, постійно перебуває у напруженому психічному стані, вона залишилася без любові зі сторони чоловіка та без чоловічої підтримки, оскільки смертю чоловіка позивачці завдано глибоких моральних страждань, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер та обсяг душевних страждань, в зв`язку зі смертю близької людини, наслідки викликані заподіяною шкодою - смерть близької людини, перенесені та діючі у теперішній час душевні страждання та переживання, тривалість перенесених страждань, зміни в житті, викликані смертю чоловіка, час, що пройшов з моменту смерті близької людини та до моменту звернення до суду, суд вважав за можливе стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю чоловіка, грошові кошти в сумі 250000,00 гривень. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно із частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце у 1997 році, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року. З наведеного вбачається, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки трудове каліцтво та професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави, передбачених статтями 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України, відповідно в пункті 5 постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Згідно із статтями 440, 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин), шкода, спричинена особі чи майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному об`ємі особою, яка завдала шкоди. Моральна шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. При цьому, відповідно до статті 441 ЦК УРСР організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно із статтею 450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) організації, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов`язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, відповідно до частини 2 статті 456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Згідно із частинами 1, 3 статті 13 Закону Укріїни «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці. Також, у відповідності до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності згідно статті 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються. Дана норма також регламентується пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31 березня 1995 року №

4. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України , моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Виходячи з аналізу наведених норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві. Рішенням Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки стаття 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та статті 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). З огляду на вищезазначене вбачається, що внаслідок незабезпечення відповідачем безпечних умов праці позивачка втратила чоловіка. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому її душевні страждання будуть тривати і надалі. Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII (зі змінами та доповненнями), які діяли на час виникнення правовідносин, передбачено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Статтею 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Згідно із статтею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 150 мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням статті 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України №6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачці заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою близької людини - чоловіка, смерть, якого настала внаслідок нещасного випадку на підприємстві відповідача. Також, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнає позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивачки, які вона переносить у зв`язку із втратою близької людини, смерть, якого настала внаслідок нещасного випадку на підприємстві відповідача. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Отже, аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 січня 2024 року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста