Постанова 4803 № 210/2259/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3946/20 Справа № 210/2259/19 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Чубіна А.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі-Комунальне підприємство «Кривбасводоканал», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, відповідача Комунального підприємства «Кривбасводоканал» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року, ухваленого суддею Ступак С.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 24 січня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - Гузєв І.Г. звернувся до суду з позовомдо Комунального підприємства «Кривбасводоканал», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди завданої смертю особи на виробництві. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 від нещасного випадку, який трапився при виконання трудових обов`язків, загинув батько позивача - ОСОБА_3 . Смерть настала внаслідок механічної асфіксії при утопленні в каналізаційних водах у каналізаційному колодязі №8 каналізаційної мережі №1. Після смерті батька позивач переносить тяжкі моральні страждання, оскільки на час смерті батька йому виповнилося одинадцять років, що завдало сильного емоційного та психічного потрясіння, яке відчуває до теперішнього часу, він залишився без батьківського піклування та підтримки, все дитинство минуло з почуттям туги та жалю за батьком тощо. Вважає, що відповідачами йому завдано моральної шкоди, тому звернувся до суду з цим позовом. Просив суд стягнути з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його батька - 417300,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кривбасводоканал», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди завданої смертю особи на виробництві задоволені частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Кривбасводоканал», код ЄДРПОУ 03341316, місце знаходження: місто Кривий Ріг, вулиця Єсеніна, 6а, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , суму моральної шкоди завданої внаслідок смерті батька на виробництві, у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства «Кривбасводоканал», код ЄДРПОУ 03341316, місце знаходження: місто Кривий Ріг, вулиця Єсеніна, 6а, на користь держави судовий збір 2000 (дві тисячі) гривень. В апеляційній представник позивача ОСОБА_1 - Гузев І.Г. , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про зміну рішення суду та збільшення розміру стягнутої шкоди до заявлених у позові вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує на те, що судом не враховано в достатній мірі тяжкість моральних страждань позивача, вважає визначений розмір моральної шкоди заниженим та просить збільшити його до 417 300 грн. Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» (надалі - КП «Кривбасводоканал»), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В мотивування доводів апеляційної скарги, відповідач наголошує на тому, що КП «Кривбасводоканал» не є належним відповідачем по справі, оскільки, відповідно до п. «е» ч.1 ст.21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції станом на 22.02.2001 обовязок по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоровя або в разі його смерті, лежить саме на Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, правонаступником якого є Фонд соціального страхування України, що узгоджується із правовим висновком, висловленим ВП ВС у рішенні від 20.11.2019 по справі №210/3177/17. Скаржник зазначає, що судом не враховано обставини нещасного випадку, що потерпілий ОСОБА_3 на робочому місці при виконанні посадових обов`язків вживав алкогольні напої, що встановлено висновком експертизи, чим порушив трудову дисципліну, що свідчить про його вину в нещасному випадку. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача Суботіна Г.Г., який підтримав доводи поданої апеляційної скарги відповідача, просив їх задовольнити та скасувати оскаржуване судове рішенні в повному обсязі з викладених у скарзі підстав та заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги представника позивача Гузєва І.Г. , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 (а.с.30). Сторонами не заперечується факт, що ОСОБА_3 працював у Комунальному підприємстві «Кривбасводоканал» слюсарем мережі водовідведення (а.с.10). Відповідно до Акту № б/н (форма Н-1) про нещасний випадок від 10.08.2001 року, який стався наробництві, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 14 год. 30 хв. до 15 год., виконуючи трудові обов`язки у КП «Кривбасводоканал», здійснював усунення закупорки каналізаційної мережі. Смерть настала внаслідок механічної асфіксії при утопленні в каналізаційних водах у каналізаційному колодязі №8 каналізаційної мережі №1 - 25.07.2001 року (а.с.9,10-18). В Акті про нещасний випадок п.7,9 від 10.08.2001 року визначено причини нещасного випадку незастосування засобів індивідуального захисту ( при їх наявності), порушення трудової та виробничої дисципліни, перебування потерпілого у стані алкогольного сп`яніння (а.с.16). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 41 рік, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що смерть ОСОБА_3 сталася в результаті нещасного випадку при виконанні ним трудових обов`язків, у зв`язку із чим обґрунтовано поклав обов`язок відшкодувати позивачу, як сину потерпілого шкоду, на підставі ст.440-1 ЦК УРСР на КП «Кривбасводоканал». Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин, ІНФОРМАЦІЯ_2 можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду, передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №

472. Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст.456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п.8 Правил. Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5). Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року. При цьому, відповідно до статті 441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно зі статтею 450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов`язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, відповідно до частини 2 статті 456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. При цьому, до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до статті 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди). Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів заподіяння позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв`язку із смертю батька встановлений в судовому засіданні, позивач внаслідок втрати батька переживає нервові потрясіння пов`язані з його смертю та з втратою його турботи і підтримки. За змістом статті 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди сину загиблого, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові № 6-156цс14 від 24 грудня 2014 року. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою близької людини. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходив з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, а також з того, що з часу смерті батька позивача пройшло 18 років, з урахуванням того, що потерпілого також було визнано винним у настанні нещасного випадку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з врахуванням конкретних обставин по справі, моральних страждань ОСОБА_1 , який втратив батька та залишився без його турботи і піклування та матеріальної підтримки. Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не доведено наявність моральних страждань. Смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Так, внаслідок смерті батька позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку зі смертю близької людини. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, який залишився без батька, характер психологічної травми, яку він отримав у зв`язку зі смертю батька, встановлену вину потерпілого, перебування його на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, конкретні обставини по справі, наслідки, що наступили, вважає що визначений розмір моральної шкоди в сумі 200 000 грн. відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин підстав для задоволення апеляційних скарг сторін та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги сторін слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст.367, 369, 374, 375, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - Гузева Ігоря Григоровича , та Комунального підприємства «Кривбасводоканал», залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст судового рішення складено 01 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: