Постанова 4803 № 212/7337/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3683/24 Справа № 212/7337/23 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Остапенко В.О., за участю секретаря Юрченко Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський Олександр Валентинович, та Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод», на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року, встановив: У вересні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» (далі по тексту ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є сином ОСОБА_2 , який працював формувальником машинної формовки на Криворізькому центральному рудоремонтному заводі Державного підприємства концерну «Укррудпром» Міністерства промисловості України, правонаступником якого є ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві. Відповідно Акту №4 від 04 квітня 1994 року про нещасний випадок та Акту форми Н-5 від 14 квітня 1994 спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався 04 квітня 1994 року об 11:50 годині на Криворізькому державному центральному рудоремонтному заводі концерну «Укррудпром» Міністерства промисловості України нещасний випадок на виробництві стався за наступними обставинами: відповідно до змінного завдання, виданого старшим майстром ОСОБА_3 , формувальник машинної формовки ОСОБА_2 виконував формовку броні конусу. ОСОБА_2 звернув увагу на те, що стрічний конвеєр ЛК - 43б потокової стрічки не працює та не виконується прибирання просипу формувальних складів та вирішив з`ясувати причину. Опустившись у підвал, пройшов по ланцюгу конвеєрів і виявив, що не працює стрічковий конвеєр ЛК -

43. Об 11:30 годині підійшов до формувальника машинної формовки ОСОБА_4 та сказав, що виявив пробуксовку стрічки на приводному барабані конвеєру та її треба усунути. ОСОБА_2 взяв кусок бітуму та повернувся до конвеєру ЛК -

43. Перед виходу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , який працював з ним в одній бригаді, попередив його, щоб він вимкнув привідний барабан конвеєру ЛК - 43, на що ОСОБА_2 відповів, що підкладе бітум акуратно та буде видно, коли стрічка запрацює. Пройшовши загорожу барабана, лівою рукою ОСОБА_2 став підкладати бітум між стрічкою та барабаном. В цей час виник захват руки. Голова ОСОБА_2 уперлась в загорожу, в результаті чого він був смертельно травмований. Причини нещасного випадку: 1. підсипка на приводний барабан сполучного матеріалу з ціллю усунення пробуксирування стрічки. Порушення п.5.10.16 «Загальних правил безпеки для підприємств та організацій металургійної промисловості»; п.п.1,2; 2.3; 3.6 «Інструкції з охорони праці формувальників ручної та машинної формовки формувальників потокових ліній» ИОТ-116-91; 2. низька промислова дисципліна працівників формувальної дільниці та недостатній контроль зі сторони осіб технічного нагляду за дотриманням обслуговуючим персоналом вимог правил безпеки та інструкцій. У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , позивач втратив рідну людину, втратив підтримку, виховання, турботу батька. Позивачу, коли не стало батька, було всього 8 років. З дитинства позивач відчував моральні страждання через відсутність батька, батьківської підтримки та поради, був позбавлений можливості пізнати батьківську підтримку, захист, йому прийшлося докладати додаткових зусиль для організації свого життя, навчатись самостійно виконувати чоловічу роботу. Оскільки смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивач вважає, що саме на відповідача покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. У зв`язку з зазначеним, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у 600 000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім`ї без утримання податків та інших обов`язкових платежів та витрати на правову допомогу в сумі 9 000 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 гривень без урахування податків та інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати правничої допомоги в сумі 920 гривень. Стягнуто з ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» у дохід держави судовій збір в сумі 2000 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., просить змінити рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, та збільшити її розмір до заявленого у позові, оскільки розмір морального відшкодування стягнутий оскаржуваним рішенням значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача, який втратив батька, не відповідає принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок загибелі батька, позивач, якому на той час було всього 8 років, відчув моральні страждання через відсутність батька, батьківської підтримки та поради. У зв`язку зі смертю батька, позивач був позбавлений можливості пізнати батьківську підтримку, захист, йому прийшлося докладати додаткових зусиль для організації його життя, навчатися самостійно виконувати чоловічу роботу. Відповідач ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволені позовних вимог позивача. У разі, якщо суд прийде до висновків про залишення рішення без змін, просить зменшити суму відшкодування моральної шкоди до 50 000 гривень з утриманням із суми моральної шкоди податків та інших обов`язкових платежів. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні спору суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що відповідно до п. 11.3 Акту встановлено, що нещасний випадок стався також з вини самого загиблого, який порушив вимоги інструкції з охорони праці. Також додатково до виплат передбачених діючим законодавством відповідачем відповідно до положень колективного договору була виплачена матеріальна допомога на поховання та проведена організація поховання ОСОБА_2 за рахунок підприємства. Комісія з розслідування нещасного випадку мала зустріч з сім`єю загиблого, розглянула питання соціальної і матеріальної допомоги, виплативши дітям загиблого одноразову допомогу згідно ст. 11 Закону України «Про охорону праці» та Колективного договору. Також відповідачем було надано до матеріалів справи докази про фінансовий стан підприємства, відповідно яких за результатами діяльності Товариством у 2023 році понесено збитків в сумі 14.08 млн грн. та за результатами діяльності у 2023 році прибуток складає 0 гривень. Вважає, що стягнення в якості відшкодування моральної шкоди з ПРАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» 200 000 гривень є необґрунтованим та суттєво завищеним. Також посилається, що суд першої інстанції безпідставно прийняв рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми. Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. З огляду на вказане, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме до спірних правовідносин не застосовано п. «а» п.п 164,2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ПРАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., та ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» підлягають частковому задоволенню за наступних підстав. Відповідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21 квітня 1986 року, яке видане Жовтневим відділом РАЦСу м. Кривого Рогу, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05 квітня 1994 року, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого РВК м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис №

548. Відповідно до Акту спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком №4 від 04 квітня 1994 року та Акту форми Н-5 від 14 квітня 1994 року спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався 04 квітня 1994 року об 11:50 годині на Криворізькому державному Центральному рудоремонтному заводі концерну «Укррудпром» Міністерства промисловості України нещасний випадок на виробництві стався за наступними обставинами: «Відповідно до змінного завдання, виданого старшим майстром ОСОБА_3 , формувальник машинної формовки ОСОБА_2 виконував формовку броні конусу. ОСОБА_2 звернув увагу на те, що стрічний конвеєр ЛК - 43б потокової стрічки не працює та не виконується прибирання просипу формувальних складів та вирішив з`ясувати причину. Опустившись у підвал, пройшов по ланцюгу конвеєрів і виявив, що не працює стрічковий конвеєр ЛК -

43. Об 11:30 годині підійшов до формувальника машинної формовки ОСОБА_4 та сказав, що виявив пробуксовку стрічки на приводному барабані конвеєру та її треба усунути. ОСОБА_2 взяв кусок бітуму та повернувся до конвеєру ЛК -

43. Перед виходу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , який працював з ним в одній бригаді, попередив його, щоб він вимкнув привідний барабан конвеєру ЛК - 43, на що ОСОБА_2 відповів, що підкладе бітум акуратно та буде видно, коли стрічка запрацює. Пройшовши загорожу барабана, лівою рукою ОСОБА_2 став підкладати бітум між стрічкою та барабаном. В цей час виник захват руки. Голова ОСОБА_2 уперлась в загорожу, в результаті чого він був смертельно травмований». Причини нещасного випадку: 1. підсипка на приводний барабан сполучного матеріалу з ціллю усунення пробуксирування стрічки. Порушення п. 5.10.16 «Загальних правил безпеки для підприємств та організацій металургійної промисловості»; п.п. 1,2; 2.3; 3.6 «Інструкції з охорони праці формувальників ручної та машинної формовки формувальників потокових ліній» ИОТ-116-91; 2. низька промислова дисципліна працівників формувальної дільниці та недостатній контроль зі сторони осіб технічного нагляду за дотриманням обслуговуючим персоналом вимог правил безпеки та інструкцій. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 , стався під час його роботи на підприємстві відповідача, тому його синові ОСОБА_1 має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі ст. 1167, 1168 ЦК України. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з відповідача ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» на користь позивача моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві. Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з мотивами, на підставі яких суд першої інстанції дійшов вищезазначеного висновку. Під час розгляду справи встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві настала ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання ним трудових обов`язків, тому його синові має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР в редакції 1963 року. Відповідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Події, які стали підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР в редакції 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні на підставі Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Підстави відповідальності ПРАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» за моральну шкоду, спричинену внаслідок загибелі ОСОБА_2 встановлені в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, а саме: Актом спеціального розслідування нещасного випадку від 14 квітня 1994 року та Актом № 4 про нещасний випадок від форми Н-1, яким встановлена вина посадових осіб підприємства відповідача, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці, що стало причиною нещасного випадку. (а.с. 12-14, 14-19). Крім того, відповідачем не заперечується, що одразу після загибелі ОСОБА_2 , було виплачена одноразова матеріальна допомога його сім`ї та надавалася інша допомога у зв`язку з похованням потерпілого, що підтверджує факт визнання відповідачем свого обов`язку відшкодувати шкоду, завдану сім`ї загиблого. Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки цій обставині колегією суддів апеляційного суду не приймаються, оскільки виплата грошової допомоги сім`ї не стосується відшкодування моральної шкоди та не впливає на визначення судом розміру її грошового відшкодування. Отже, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивач ОСОБА_1 , у зв`язку із втратою батька, переживає душевні та психологічні страждання, був позбавлений можливості отримувати від нього піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення його нормальних життєвих зв`язків та докладання з його боку додаткових зусиль для організації свого життя. Судом першої інстанції також встановлений й причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача - втрата життєвих зв`язків позивачем з рідною людиною. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 200 000 гривень, суд першої інстанції виходив того, що факт загибелі ОСОБА_2 беззаперечно свідчить про те, що його син, відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру. При цьому визначивши 200 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю батька, суд першої інстанції виходив з того, що вказана сума буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач пережив та переживає по теперішній час. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі у справі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У зв`язку з чим, доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди безпідставні. Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права - положень Податкового кодексу України в частині зазначення в оскаржуваному рішенні про стягнення суми у відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст. 165 ПК України). Підпункт14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею18та розділом IV цього Кодексу. Відповідно ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню. 21 червня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 гривень кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь кожного з позивачів по 100 000 гривень відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. У справі № 599/645/21 АТ «Українська залізниця» посилалося, в тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі № 599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина. Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку. За таких обставин, правові підстави для зміни формулювання висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини 4 вказаної статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної або резолютивної частини. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення, з дотриманням норм процесуального права однак, в мотивувальній частині помилково застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню у даній справі, рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Відповідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд в цілому погодився з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та дійшов висновку лише про зміну мотивувальної частини судового рішення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський Олександр Валентинович, та Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 22 травня 2024 року. Головуючий О.І. Корчиста