Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/2883/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5987/22 Справа № 212/2883/22 Суддя у 1-й інстанції - Борис О.Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 212/2883/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами,апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 липня 2022 року,- ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - АТ «Кривбасзалізрудком»), про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах. Висновком МСЕК від 20.05.1996 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 70 % з 20 травня 1996 року по 01 червня 1997 року, з наступним переоглядом 01 травня 1997 року. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 28.07.1998 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності 70% та визнано особою з інвалідністю другої групи, з 01.06.1998 року по 01.06.1999 року, з наступним переоглядом 01 травня 1999 року. При повторних переоглядах у 2000-2005 роках відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 24.06.2005 року, позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 70% та другу групу інвалідності на безстроковий термін. Позивач вважає причиною отриманого професійного захворювання тривалу роботу у відповідача в шкідливих умовах праці, тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 240 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з втратою професійної працездатності - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 215 000 гривень 00 копійок, без врахування податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 2150,00 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманого хронічного захворювання та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що внаслідок хронічного захворювання, він позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання. Вказує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди не навів у оскаржуваному рішенні відповідні мотиви. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає, що відповідач не є правонаступником тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда». Зазначає, що наказом ВО «Кривбасруда» № 387 від 13.11.1987 року створено в структурі Об`єднання самостійне госпрозрахункове підприємство - Спеціалізований шахтобудівельний трест «Кривбасшахтобуд». З огляду на це, відповідач вважає, що СШТ «Кривбасшахтобуд» є самостійною юридичною особою та підприємство, яке входило до ВО «Кривбасруда», яке здійснювало лише керівництво цим підприємством, виконуючи функції вищого органу. Крім того, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції не обґрунтовано, він завищений, не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та судовій практиці у аналогічних справах. Зазначає, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга позивача - залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 14.03.1975 року по 01.03.1976 року працював на посаді слюсара-монтажника гірника 4 розряду, з 01.02.1976 року по 20.05.1996 року на посаді підземного слюсара-монтажника з повним робочим днем в підземних умовах ВО «Кривбасруда», «Кривбасшахтобуд», правонаступником яких є АТ «КЗРК» (а.с.6-11). 20 травня 1996 року складено Акт розслідування професійного захворювання, згідно якого ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія зі стійким вираженим больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями. Професійне захворювання виникло за обставин тривалого часу праці в умовах наявних шкідливих виробничих факторів (а.с. 12). Висновком МСЕК від 20.05.1996 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 70 % з 20 травня 1996 року по 01 червня 1997 рок, з наступним переоглядом 01 травня 1997 року. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 28.07.1998 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності 70% та визнано особою з інвалідністю другої групи, з 01.06.1998 року по 01.06.1999 року, з наступним переоглядом 01 травня 1999 року. При повторних переоглядах у 2000-2005 роках відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 24.06.2005 року, позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 70% та другу групу інвалідності на безстроковий термін. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок отримання ним професійного захворювання. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 173, 153 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1996 рік, й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, що потягла за собою втрату професійної працездатності. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами), в редакції станом на 1996 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил, в редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин сторін, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України, дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6500 гривен, тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 32500,00 грн., а максимальний - 1300000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 20 травня 1996 року ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія зі стійким вираженим больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями. Професійне захворювання виникло за обставин тривалого часу праці в умовах наявних шкідливих виробничих факторів (а.с. 12). Отже, ШБУ треста «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є відповідач АТ «Кривбасзалізрудком», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 70% та його визнано особою з інвалідністю другої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я відсутнє. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Кривбасзалізрудком», про те, що відповідач не є правонаступником тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», з посиланням на Наказ ВО «Кривбасруда» № 387 від 13.11.1987 року, відповідно до якого, створено в структурі Об`єднання самостійне госпрозрахункове підприємство - Спеціалізований шахтобудівельний трест «Кривбасшахтобуд» та про те, що СШТ «Кривбасшахтобуд» є самостійною юридичною особою та підприємство, яке входило до ВО «Кривбасруда», яке здійснювало лише керівництво цим підприємством, виконуючи функції вищого органу, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач 14.03.1975 року був прийнятий на роботу в РУ імені Комінтерну Об`єднання «Кривбасруда» (а.с. 8). 31.12.1987 року позивач звільнений з РУ імені Комінтерну Виробничого Об`єднання «Кривбасруда» у порядку переведення в трест «Кривбасшахтобуд», у зв`язку з ліквідацією РУ імені Комінтерну, зазначені записи у трудовій книжці позивача завірені відтиском печатки відділу кадрів тресту «Кривбасшахтобуд ВО «Кривбасруда» ( а.с. 8-9). 20 травня 1996 року складено Акт розслідування професійного захворювання, складений на підприємстві ВО «Кривбасруда» трест «Кривбасшахтобуд», згідно якого ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія зі стійким вираженим больовим синдромом та статико-динамічними порушеннями. Професійне захворювання виникло за обставин тривалого часу праці в умовах наявних шкідливих виробничих факторів (а.с. 12). Згідно з ч.ч.1, 2 ст.37, ч.1 ст.466 Цивільного кодексу Української РСР із змінами і доповненнями (який діяв з 01.01.1964 року до 01.01.2004 року), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію. В разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї в зв`язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров`я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII із змінами і доповненнями, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов`язків товариства переходить до його правонаступників. Аналогічні положення закріплено й ч.ч. 1, 7 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року N 887-XII, який діяв до 01.01.2004 року. Отже, законодавством України чітко врегульовано порядок реорганізації підприємств та визначення їх правонаступників у разі проведення такої реорганізації. У 1973 році - трести «Дзержинськруда» і «Ленінруда», згідно з постановою Ради Міністрів УРСР (від 24.04.1973 року), скасовано. На їх базі створене промислове об`єднання з підземного видобутку залізних руд «Кривбасруда». До нього увійшли наступні Рудоуправління: імені Ілліча, Дзержинського, Кірова, Карла Лібкнехта, Комінтерну, Фрунзе, ХХ партз`їзду, Рози Люксембург, Леніна, «Першотравневе», «Інгулець». 01.07.1975 року - Промислове Об`єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за № 194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 р. за № 430) реорганізовано у Виробниче Об`єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць. Наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 Виробниче Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на Державне Підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене Державне Підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне Підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків реорганізованого державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно зі спільним наказом Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу Державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акціонерної компанії «Укррудпром», шляхом реорганізації, перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком». Наведене свідчить про те, що відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» є належним відповідачем ліквідованого РУ ім. Комінтерну Об`єднання «Кривбасруда» та тресту «Кривбасшахтострой ВО «Кривбасруда», яке було самостійним госпрозрахунковим підприємством, оскільки вони спростовуються наведеними вище та не спростовані належними і допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Кривбасзалізрудком», про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 70% та його визнано особою з інвалідністю другої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він періодично проходить лікування, у зв`язку з професійним захворюванням, постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров`я неможливе. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, тривалості праці позивача в шкідливих умовах, що перевищували нормативи на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності та визнання його особою з інвалідністю другої групи, безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (215 000,00 грн.) є завищеним та не відповідає принципам розумності, виваженості і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача, принципу розумності, виваженості та справедливості. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 215 000,00 грн. до 160 000,00 грн. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійного захворювання на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави та зменшує цей розмір з 2150,00 грн. до 1600,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь позивача ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 215 000,00 гривень до 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави змінити, зменшивши цей розмір з 2150 гривень 00 копійок до 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 вересня 2022 року. Головуючий: Судді: