Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/5785/22

Дата документу 20.12.2023 Справа № 334/5785/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5785/22 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В. Провадження №22-ц/807/2255/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чирва Людмила Анатоліївна, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чирва Людмила Анатоліївна, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 30 грудня 2022 року, обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .. Батько позивача мав рідну сестру ОСОБА_6 , яка є його тіткою. Батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті у тітки найближчим родичем залишився позивач, оскільки вона не мала чоловіка та власних дітей. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої входить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в якій остання проживала до самої смерті та в ній і померла. Зазначена квартира належала спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2001 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_7 з одного боку ( продавці) та ОСОБА_6 з іншого боку (покупець), який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сердюк В.О. та зареєстровано в реєстрі за № 887, реєстраційне посвідчення № 259/37371 від 03.04.2001. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 листопада 2020 року у справі № 334/5154/20 позивачу визначено додатковий строк у три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті тітки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою приватного нотаріуса Чирвою Л.А. від 28 листопада 2022 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на зазначену квартиру, оскільки не надано документа, що підтверджує право власності на квартиру за спадкодавцем. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що 05 грудня 2019 року приватним нотаріусом Чепковою О.В. було посвідчено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 7040, за яким право власності на вищезазначену квартиру перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .. За для встановлення фактичних обставин даного правочину позивач звернувся до органів Національної поліції України внаслідок чого до ЄРДР були внесені відомості про реєстрацію кримінального провадження №12020080000000296 від 04 серпня 2020 року за фактом заволодіння шахрайським шляхом невстановленими особами квартирою. Ознайомившись з матеріалами кримінального провадження встановлено, що згідно з матеріалами нотаріального оформлення договору купівлі-продажу від 05 грудня 2019 року, для вчинення правочину з відчуження квартири ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нотаріусу було надано на підтвердження права власності оригінал договору купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, який укладено між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в договорі вказано, що він зареєстрований на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» на виконання біржового контракту № Н-2657/1 10.01.2002. Вказана реєстрація посвідчена за номером 259/37371, однак від 27.05.2002. Згідно з висновками експертів № 315/316/317-22 від 11 серпня 2022 року та № 941/942/943-22 від 07 грудня 2022 року Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, які були виконані в межах кримінального провадження встановлено, що підпис, який виконаний від імені ОСОБА_6 , виконаний не нею, а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису. Відтиск круглої печатки «Запорізька товарна біржа «Торг-інвест», розміщений в наданому на експертизу договорі купівлі-продажу вищезазначеної квартири, нанесений не круглою печаткою « Запорізька товарна біржа « Торг-Інвест», вільні зразки якої були представлені для порівняльного дослідження. Відтак, позивач є власником спадкового майна у вигляді квартири з часу відкриття спадщини. У зв`язку з цим відмова приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про права на спадщину на квартиру, оформлена відповідною постановою узгоджується зі змістом законодавства, зокрема Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що перешкоджає позивачу оформити та зареєструвати право власності на успадковану після смерті тітки квартиру. Договір купівлі-продажу від 31 березня 2001 року містить на собі реєстраційне посвідчення № 259/37371 від 03 квітня 2001 року. Аналогічне за номером реєстраційне посвідчення містить на собі й договір купівлі-продажу від 10 січня 2002 року. В 2002 році квартира АДРЕСА_2 не піддавалась державній реєстрації в будь яких книгах реєстрації по даному об`єкту. Договір купівлі-продажу від 10 січня 2002 року не був зареєстрований в встановленому законом порядку, що вказує на його нікчемність. Таким чином, в подальшому вказана квартира була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за відсутності для того правових підстав, що вказує на те, що договір між ними від 05 грудня 2019 року є нікчемним та не тягне за собою настання правових наслідків у вигляді настання, зміни чи припинення майнових прав на спірну квартиру. На підставі вищевикладеного просив суд визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2023 року з урахуванням ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 980 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 41 копійка. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , представник, адвокат Кузьмінов Дмитро Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, тобто ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, бо спірну квартиру набував у власність на підставі відплатного договору купівлі-продажу, сплативши вартість квартири продавцю ОСОБА_3 .. Будь-які обтяження на квартиру зареєстровані не були, що дозволило провести угоду нотаріусом, який при посвідченні договору перевіряє наявність обтяжень. Відповідач не знав та не міг знати, що квартира вибула із власності ОСОБА_6 за відсутності її волі. Тобто заявник вважає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а його добросовісність виключає можливість витребувати із його власності спірну квартиру. Проте, суд не перевірив добросовісність набувача майна. Суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/13 ц, від 04 липня 2023 року у справі 3 233/4365/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 900/976/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, від 08 березня 2023 року у справі № 522/16163/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що договір купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 є нікчемним або недійсним, так як доказів його не укладення сторонами матеріали справи не містять, а так само позивачем не спростовано факт реєстрації цього договору ТОВ «ЗМБТІ». Що стосується підпису ОСОБА_6 на договорі від 10 січня 2002 року, то суд безпідставно прийняв копії експертизи з кримінальної справи, які не можуть бути доказом у цій справі, а експертиза у цій справі судом або на замовлення сторін не проводилась. На клопотання відповідача про подання позивачем оригіналу долучених до позову доказів, останнім суду надано не було, що є підставою для відмови у позові. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Щасливий О.Р. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чирва Людмила Анатоліївна, ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального закону до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності вищезазначених третіх осіб. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сукупність наявних та перевірених доказів свідчить, що договір купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, укладений на товарній біржі «Торг-Інвест» на виконання біржового контракту № Н-2657/1 10.01.2002 вказана реєстрація посвідчена за номером 259/37371, однак від 27.05.2002, між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є нікчемним, а права та обов`язки за таким правочином ОСОБА_3 не набуті, оскільки договір не був підписаний продавцем ОСОБА_6 , був укладений на товарній біржі, тобто з недотриманням форми договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, не був належним чином зареєстрований. Оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якою була ОСОБА_6 увійшла до складу спадкової маси після її смерті, а позивач є єдиним спадкоємцем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заком. Встановивши, що вибуття квартири з володіння ОСОБА_6 відбулося поза її волею на підставі нікчемного договору, тому суд застосував до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребував спірну квартиру з володіння останнього набувача - ОСОБА_1 на користь законного власника ОСОБА_2 . З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився позивач ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10 березня 1966 року. Його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1 а.с.18). Відповідно до наданих Державним архівом Запорізької області Запорізькою обласною державною адміністрацією документів від 01 червня 2020 року за № 01-32/17-1145, факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підтверджується архівними витягами записів актів про народження № 1274 та 3224 (т.1 а.с.20-24). Відповідно до копії Свідоцтва про смерть серії і- НОМЕР_2 , виданого повторно 11 червня 2020 року Олександрівським районним у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , відповідний актовий запис № 5215 (т.1 а.с.24). На підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сердюк В.О., зареєстрованого в реєстрі за № 887, ОСОБА_6 була власником спірної квартири ( АДРЕСА_1 ). Згідно з копії Договору купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, який зареєстровано на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» на виконання біржового контракту № Н-2657/1 10.01.2002 року реєстраційне посвідчення за номером 259/37371 від 27 травня 2002 року, ОСОБА_6 була відчужена на користь ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_2 (т.1 а.с.34). Відповідно до реєстраційних записів № 37371 на будинок АДРЕСА_3 з реєстрових книг ТОВ «ЗМБТІ» в книзі № 259 відображено реєстрацію квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності № 961/257/909 від 04 липня 1994 року, в книзі № 122 відображено запис про реєстрацію квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2021 року. Реєстрація квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_3 відсутня ( т. 1 67- 91). Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю за № 11389 від 19 листопада 2019 року, адресована приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Чепковій О.В., якій направило копію правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_2 , з матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно, а саме: договір купівлі-продажу, зареєстрований на Запорізькій Товарній Біржі «Трог-Інвест» 10 січня 2002 року р№Н-2657/1 (т.1 а.с.35). Відповідно до копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно 05 червня 2020 року Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , актовий запис №973 (т.1 а.с.25). Отже, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є тіткою позивача ОСОБА_2 . Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 20 листопада 2019 року № 04-07/3/21584 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні (т.1 а.с.47). Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 листопада 2020 року у справі № 334/5154/20 визначений ОСОБА_2 додатковий строк у три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті його тітки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.40-41). 17 серпня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чирвою Л.А. відкрита спадкова справа № 66/2020 після смерті ОСОБА_6 (т.1 а.с.43). Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28 листопада 2022 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чирвою Л.А. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом по праву представлення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що нотаріусу не наданий документ, який посвідчує право власності на квартиру т.1 а.с.39). Згідно з інформаційною довідкою з ДРРП від 05 грудня 2019 року № 191755333 відсутні відомості про права власності на спірну квартиру. За інформаційною довідкою з ДРРП від 05 грудня 2019 року № 191755604 право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру відсутнє (т.1 а.с.48-52). 05 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7040, що підтверджується договором купівлі-продажу від 05 грудня 2019 року, заявами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від 05 грудня 2019 року, витягом із єдиної бази даних звітів про оцінку, звітом про оцінку майна від 20 листопада 2019 року, інформацією зі звіту про оцінку щодо об`єктів житлової нерухомості, довідкою про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку, квитанціями № 1799-5994-9987-0897, № 1799-5980-4846-3044, № 1451 від 05 грудня 2019 року (т.1 а.с.32-33, 44-46,53-59,64-65). Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 травня 2020 року № 210521536, від 26 серпня 2020 року № 221530923, від 07 грудня 2021 року № 288756247 та від 28 листопада 2022 року № 316200095 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7040, власником квартири АДРЕСА_2 , є відповідач ОСОБА_1 (т.1 а.с.26-27,37). Відповідно до копії Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 04 серпня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 12020080000000296 за частиною четвертою статті 190 КК України на підставі заяви ОСОБА_2 про те, що 05 грудня 2019 року, невстановлені особи, шахрайським шляхом заволоділи квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , чим спричинили йому збитки в особливо великому розмірі (т.1 а.с.28). В рамках вказаного кримінального провадження призначені і проведена почеркознавча експертиза з приводу належності підпису в договорі купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_4 померлій ОСОБА_6 , яким способом нанесені відбитки круглої печатки із написом на ній Запорізька товарна біржа «Торг-Інвест», чи нанесений відбиток круглої печатки із написом на ній Запорізька товарна біржа» « Торг Інвест», чи виконаний підпис в графі « Президент Запорізької товарної біржі « Торг Інвест» І.А. Войтоловський на договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року. З наданих до суду належним чином завірених слідчим копіями висновку експертів Запорізького відділення ДНДІСЕ № 315/316/317-22 від 11 серпня 2022 року та № 941/942/943-22 від 07 грудня 2022 року вбачається, що досліджувані підписи, розміщені в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів; підпис, який виконаний від імені ОСОБА_10 в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, виконаний не ОСОБА_10 , а іншою особою; підпис, який виконаний від імені ОСОБА_6 в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису; підпис, який виконаний від імені ОСОБА_3 , виконаний самим ОСОБА_3 ; відтиск круглої печатки «Запорізька товарна біржа «Торг-Інвест», розміщений в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, нанесений рельєфним кліше фарбувальною речовиною фіолетового кольору; відтиск круглої печатки «Запорізька товарна біржа «Торг-Інвест», розміщений в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, нанесений не круглою печаткою «Запорізька товарна біржа «Торг-Інвест», вільні зразки якої були представлені для порівняльного дослідження (т. 3 а.с. 97- 139). Згідно з експертним висновком про вартість від 17 листопада 2022 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_5 складає 348 421 гривень (т.2 а.с.39-36). Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших). Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)). У справі, яка переглядається апеляційним судом, ОСОБА_2 як спадкоємець померлої ОСОБА_6 , звернувся до суду з позовом, у якому просив - визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , витребувати вказану квартиру з володіння ОСОБА_11 на його користь. У позові посилалася на те, що його права порушені, оскільки належна йому з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 спірна квартира вибула з її володіння поза її волею через шахрайські дії невідомих осіб. Переглядаючи судове рішення та надаючи оцінку відповідним доводам апеляційної скарги , апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх укладання. Це саме положення стосується й підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справ про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності вимогам законодавства, чинного на час його укладення. Тобто, на правочини, укладені до моменту набрання чинності ЦК України, тобто до 01 січня 2004 року,поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема ЦК Української РСР 1963 року. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню законодавство, яке було чинним на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, тобто ЦК Української РСР 1963 року. Частиною першою статті 4 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, в тому числі, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (пункт 1 частини другої статті 4 ЦК УРСР 1963 року). Згідно зі статтею 41 ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР). Суд першої інстанції, встановив, що сторонами договору купівлі-продажу від 10 січня 2002 року, зареєстрованого на Товарній біржі «Торг-Інвест» на виконання біржового контракту № Н-2657/1 10.01.2002, реєстраційне посвідчення за номером 259/37371 27.05.2002 зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , а відтак, договір підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Однак цей договір викладений у простій письмовій формі і не підписаний продавцем. До того ж цей договір не було належним чином зареєстровано. При проведенні слідчих дій у рамках кримінального провадження № 12020080000000296 за фактом вчинення шахрайських дій щодо заволодіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_2 залучений як потерпілий, було призначено та проведено почеркознавчу експертизу щодо належності підпису в договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року померлій ОСОБА_6 ,15 серпня 2019 року Висновками експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 315/316/317-22 від 11 серпня 2022 року та № 941/942/943-22 від 07 грудня 2022 року встановлено, що рукописний текст та підпис у договорі купівлі-продажу від 10 січня 2002 року у графі «Продавець» виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису. З дослідженого в судовому засіданні копії книги реєстраційних записів № 37371 вбачається, що в 2002 році квартира АДРЕСА_4 не піддавалась державній реєстрації, ані в книзі № 259 по об`єкту 37371, ані в інших книгах по даному об`єкту. Більш того, взагалі відсутній запис від 27.05.2002, та в цілому по об`єкту 37371 не згадується ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір купівлі-продажу від 10.01.2002, зареєстрованого на Запорізькій товарній біржі «Торг Інвест» на виконання біржового контракту № Н-2657/1 10.01.2002 не пройшов державної реєстрації. Отже, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що вищезазначений договір від 10.01.2002 не містить підпису ОСОБА_6 , печатка та підпис президента товарної біржі є підробними, а отже договір є нікчемним. Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Вищезазначені обставини встановленні судом першої інстанції і їм надана належна оцінка, а доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі і на обгрунтованість висновків суду не впливають. У той же час необхідно звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 69 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається, визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки визнання недійним договору, недійсність якого була встановлена ЦК Української РСР, не вимагається, а захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, тому доводи апеляційної скарги про необхідність визнання договору купівлі-продажу квартири від 10 січня 2002 року недійсним є безпідставними та не заслуговують на увагу. У статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15. Однією з підстав витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у власність, не з їхньої волі іншим шляхом. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20). Суд першої інстанції, встановив, що позивач в установленому законом порядку прийняв спадщину, з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру, однак спірна квартира перейшла у володіння інших осіб на підстав договору купівлі-продажу, укладеного 01 січня 2002 року від імені попереднього власника - ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на підставі недійсного правочину. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_6 незаконним шляхом, поза її волею, що є підставою для її витребування у добросовісного набувача відповідно до пункту 3 частини першої статті388 ЦК України. У апеляційній скарзі заявник указує на те, що він є добросовісним набувачем, а витребування у нього квартири не відповідає принципу пропорційності. У Постанові Великої Палати Верховного від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зазначено, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 712/9803/20 дійшов висновку про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідач ОСОБА_1 не надав безспірних доказів фактичного користування спірною квартирою з 2019 року, доказів систематичної сплати комунальних платежів, утримання спірної квартири та безпосереднього проживання ним у квартирі, як в єдиному для нього житлі. Окрім зазначеного, ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , що доводить наявність у останнього житла. Апеляційний суд вважає, що за обставин справи, яка переглядається апеляційним судом, витребування квартири, яка вибула з володіння власника на підставі недійсного договору, на укладення якого власник не мав волевиявлення, є легітимним та пропорційним заходом, застосованим судом. У Постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у спраі № 308Є8629/19 зазначено, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником ( статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків ( стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач, пред`явивши відповідний позов. У Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 755/7193/21 зазначено, що особа, як добросовісний набувач не позбавлений можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підстаі статті 661 ЦК України, зокрема з вимогою про стягнення витрачених ним коштів на придбання спірного нерухомого майна з особи, яка не мала відповідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу. Отже, відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості на захист своїх прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України. Вказане також відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18 та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом обставини справи не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у практиці ЄСПЛ. Задоволення позову та витребування у відповідача спірної квартири не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідатиме справедливому балансу інтересів сторін. Посилання заявника в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/13 ц, від 04 липня 2023 року у справі 3 233/4365/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 900/976/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, від 08 березня 2023 року у справі № 522/16163/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17, є безпідставними, оскільки у зазначених постановах викладені висновки, які стосуються інших правовідносин, ніж ті які склалися у даній справі. Посилання заявника в апеляційній скарзі про недопустимість висновків експертів, про неналежне засвідчення їх копій, про не встановлення місцезнаходження оригіналу цих документів не заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми. Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє. Розглядаючи справу, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що висновки експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 315/316/317-22 від 11 серпня 2022 року та № 941/942/943-22 від 07 грудня 2022 року є належними та допустимими доказами у справі, експерти були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, позивачем зазначено де зберігаються їх оригінали, відповідач мав право їх витребувати, однак своїм правом не скористався. Зазначене узгоджується з правовими висновками, які містяться у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2921 року у справі № 759/15556/18, від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 де зазначено, що ухвалюючи рішення у справі місцевий суд правильно врахував, що висновок підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України. Колегія суддів враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, учасник справи не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи спірних договорів. В даному випадку, експерти були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Такий висновок, також узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 де зазначено, що вказані висновки експертизи в оригіналі зберігаються в матеріалах кримінального провадження, тому скаржник не був позбавлений можливості витребувати для дослідження у цій справі, а саме лише посилання на неналежне засвідчення копій висновків експерта без надання у їх спростування інших доказів не може бути підставою для не прийняття вказаних висновків судом апеляційної інстанції, як неналежних та недопустимих доказів у справі. Слід зауважити, що на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 22.11.2023, який на підставі п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом були направлені належним чином засвідченні слідчим СУ ГУНП в Запорізькій області копії висновків експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 315/316/317-22 від 11 серпня 2022 року та № 941/942/943-22 від 07 грудня 2022 року, оригінали яких містяться у матеріалах кримінального провадження №12020080000000296 від 04 серпня 2020 року( т. 3 а.с. 97-130). Відповідач ОСОБА_1 , у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи спірного договору, проте такого клопотання не заявляв ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до положень статей 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Право власності спадкоємця на спадкове майно може підлягати захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Враховуючи обставини справи, специфіку спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що визнання за спадкоємцем права власності на спірну квартири у порядку спадкування за законом слід визнати таким, що спрямоване на остаточне вирішення спору та ефективне поновлення прав позивача. До подібних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року справа № 761/46056/17 провадження № 61-6612св23. Колегія суддів, проаналізувавши зміст судового рішення з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову, поданого позивачем про визнання права власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом та витребування майна у добросовісного набувача та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин та на підставі поданих сторонами доказів. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обгрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник. З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 25 грудня 2023 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.