Постанова 4818 № 642/3013/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/3013/21 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г. Провадження № 22-ц/818/1506/23 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: надання послуг ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 28 липня 2021 року, по цивільній справі №759/22977/20, за позовом КП "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячої води, в с т а н о в и в: У травні 2021 року представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просивсуд стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з теплопостачання та гарячої водиза період з 01.03.2013 по 31.03.2021 в сумі 102003,66 грн., а також 3 % річних в сумі 2411,03 грн., інфляційних втрат в сумі 5617,87 грн. та судовий збір в сумі 2270, 00 грн. Позов мотивовано тим, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , код ЖЕД 7775, о/р НОМЕР_1 , і є абонентами КП «Харківські теплові мережі». Однак, в порушення приписів чинного законодавства свого обов`язку щодо проведення оплати за комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідачі належним чином не здійснюють, внаслідок чого у них перед позивачем утворилась вказана заборгованість. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 28 липня 2021 року було задоволено позовні вимоги. Стягнутосолідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»заборгованість за послуги теплопостачання та гарячої води за період з 01.03.2013 по 31.03.2021 у розмірі 102003 грн. 66 коп. Стягнутосолідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за період з 01.03.2013 по 31.03.2021 інфляційні витрати у розмірі 5617 грн.. 87 коп., 3% річних від простроченої суми у розмірі 2411 грн. 03 коп. Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2270 грн. 00 коп., по 567,50 грн. з кожного. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачі подали апеляційну скаргу, у якій просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі із застосуванням строку позовної давності та через необгрунтованість позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не звернув увагу на те, що вони не проживає за адресою реєстрації, є внутрішньо-переміщеними особами, надають до скарги копії довідок, згідно до яких, зареєстровані за наступними адресами: ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 АДРЕСА_3 , з 08.04.2022; ОСОБА_3 - АДРЕСА_4 , з 27.04.2022; ОСОБА_1 - АДРЕСА_5 , з 05.05.2022 року, а тому не отримували копію ухвали про відкриття провадження у справі, не знали про перебування на розгляді у суді справи, а отже не могли скористатися своїми процесуальними правами, в тому числі на подання клопотання про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим звертається із таким клопотанням до суду апеляційної інстанції. Зазначили, що даний позов подано підприємством до суду 21 травня 2021 року, тому до вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2021 року необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у їх задоволенні. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача не погоджується з наданими апелянтами доводами та не визнає наведені ними у відзиві заперечення на позовні вимоги підприємства з наступних підстав. Вказав, що у відповідності до ч.4 ст.319, ст.322 ЦК України усі співвласники зобов`язані утримувати належне їм майно та нести витрати, необхідні для збереження майна та вживати всіх заходів, пов`язаних із забезпеченням належного стану майна. Вказані норми встановлюють презумпцію обов`язку власника нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (Постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц). Таким чином, обов`язок утримання житлових приміщень, в тому числі оплату послуг з центрального опалення та постачання гарячої води покладається на власників майна незалежно від місця проживання власника. Враховуючи вищевикладене, плата за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_6 , нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України ч.1 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875, а згодом ЗУ № 2189-VIII від 09.11.2017 року). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У зв`язку з набранням чинності постанов Кабінету Міністрів України про затвердження Типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії та Типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води (від 08.09.2021 № 1022 та № 1023) на сайті КП «Харківські теплові мережі» https://hts.kharkov.ua/ було оприлюднено публічний Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та публічний Індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води. Згадані договори є публічними договорами приєднання, а відповідно особливістю даного виду договорів є те, що його умови не підлягають узгодженню зі стороною, що приєднується, тобто споживачем. Розрахунок суми боргу або переплат формується програмним забезпеченням, встановленим у КП «Харківських теплових мережах» в автоматичному режимі, на підставі наявних об`єктивних даних, що формуються за звітній період у відповідності з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року № 315 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28.12.2018 року за № 1502/32954, яка є у вільному доступі в мережі Документ сформований в системі «Електронний суд» 19.12.2023 3 інтернет. На офіційному сайті Харківської обласної військової адміністрації у вільному доступі є всі розпорядження Харківського міського голови про початок і закінчення опалювального сезону починаючи з 2010 року по теперішній часю Відповідно до частин 1,3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладання відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Послуги з опалення квартири та постачання гарячої води не відносяться до тих, які надаються виключно мешканцям житла, а одночасно забезпечують утримання житла в належному стані, тож усі співвласники в даному випадку є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою. Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України № 1875 споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України ч.1 ст.32 Закону № 1875). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житловокомунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно Відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням периоду платежа по особовому рахунку № НОМЕР_1 квартири АДРЕСА_6 , яка додана до матеріалів справи № 642/3013/21, Відповідач здійснював переодичне часткове погашення заборгованості протягом 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 років. У відповідності до ч.1 ст. 264 ЦК України : «…Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку». Таким чином, норма ч. 1 згаданої статті встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості з оплати ЖКП переривається у разі часткового погашення боржником відповідної заборгованості. Таким чином, період з 01.03.2013 року по 31.03.2021 року не є пропущеним, оскільки Відповідач періодично вчиняв дії, що свідчасть про визнання ним боргу та вчиняв дії, направлені на виконання обов"язків по утриманню свого власного майна. Крім того, враховуючи те, що на всій території України запроваджено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, та те, що під час дії карантину строки, визначені ст. 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, період заборгованості з 12.03.2017 року по 30.06.2023 року не входить у строки позовної давності. Законом України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби» від 30.03. 2020 року № 540-IX внесено зміни до законодавчих актів, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії цього карантину». Правова позиція щодо застосування статті 257 ЦК України та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21. Документ сформований в системі «Електронний суд» 19.12.2023. Таким чином, вважає позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачі не виконують свого обов`язку по оплаті наданих їм послуг, наявні підстави для стягнення з них заборгованості. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 21 квітня 2021 року в квартирі АДРЕСА_6 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 (а.с.5). Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Харкові та надає послуги з теплопостачання в будинку АДРЕСА_7 . Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався. У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачам рахунки на оплату послуг теплопостачання, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов`язки по своєчасному внесенню в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2021 року утворилася заборгованість в розмірі 102003 грн. 66 коп. Також, Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» нараховано 5617 грн. 87 коп. інфляційних втрат та 2411 грн 03 коп. три процента річних. Апеляційна скарга відповідачів мотивована тим, що їх не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв`язку з чим вони були позбавлені можливості звернутися до суду першої інстанції, зокрема, із заявою про застосування строку позовної давності. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою судді Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. В матеріалах справи міститься повернута до суду першої інстанції копія позову з доданими документами та ухвали про відкриття провадження у справі, адресована відповідачам була вручена 05.07.2021 (а.с.15), а копія рішення не була вручена та конверт повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що суд апеляційної інстанції врахував про вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі (а.с.20-21). Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачі знали про наявність в суд першої інстанції про розгляд цієї справи у порядку спрощеного провадження, без виклику у судове засідання, а тому їх доводи про те, що вони не отримували судових повісток у даному випадку є безпідставні. За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV) з подальшими змінами, (далі - Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII). Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Положеннями частин першої, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім наведених вище положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України. Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання»у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Як вбачається з вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» з 01 березня 2013 року по 31 березня 2021 року надавались відповідачам послуги з теплопостачання, які повинні оплатити надані послуги. З відомості нарахування та оплати за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2021 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 102003 грн.66 коп. Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» також нараховано 5617 грн 87 коп. інфляційних втрат за час прострочення та 2411 грн. 03 коп. три процента річних від простроченої суми, на що підприємством також надано відповідні розрахунки. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості, відповідачами до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги з теплопостачання. Згідно із статтею 7 Закону Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі Закон № 2189) споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. При цьому вказана норма Закону України не стосується послуги з постачання теплової енергії, оскільки навіть при відсутності споживача у приміщенні, його домівка (житлове приміщення чи квартира) опалювалися (послуга з постачання теплової енергії надавалася); Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з теплопостачання, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідачі фактично отримували житлово-комунальні послуги, тому позовні вимоги є обґрунтованими, а доводи скарги є безпідставними. Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до вказаних норм матеріального права задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» в повному обсязі. Щодо заявленого відповідачами в суді апеляційної інстанції клопотання про застосування строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного. В апеляційній скарзі відповідачі вказували на пропущення позивачем позовної давності та неповідомлення їх судом першої інстанції про розгляд справи. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування строку позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції. Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21). Як вбачається із матеріалів справи, 28 липня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження суд першої інстанції без повідомлення учасників справи ухвалив рішення у даній справі. З огляду на отримання копії позову та ухвали про відкриття провадження у справі, про що свідчить зворотна розписка від 05.07.2021 (а.с. 15), відповідачі знали про її розгляд в суді першої інстанції, а тому відповідно до ст.ст. 12, 81, 83 ЦПК України мали процесуальний обов`язок та процесуальну можливість подати відповідну заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції. Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , стали ВПО вже після вказаної дати отримання процесуальних документів від суду - з квітня-травня 2022 року, тому цей аргумент скарги є безпідставний. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19). Установивши, що відповідачі належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2021 року у них утворилась заборгованість, суд відповідно до наданого позивачем розрахунку, який відповідачами не спростований, за відсутності вчасно поданої відповідної заяви про застосування наслідків сплвиву позовної давності, та згідно вказаних норм матеріального права правильно стягнув всю суму заборгованості. Крім того, колегія суддів погоджується з наведеними у відзиві на апеляційну скаргу доводами щодо зупинення спливу строку позовної давності внаслідок запровадження карантину. Правова позиція щодо застосування статті 257 ЦК України та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21. Документ сформований в системі «Електронний суд» 19.12.2023 8 Таким чином, вважаємо позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі Таким чином доводи скарги висновків суду не спростували. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 20 грудня 2023 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В.Бурлака. Ю.М.Мальований.