Постанова 4818 № 645/1905/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 645/1905/23 Номер провадження 22-ц/818/2320/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О.В., представника відповідачки адвоката Кайдашова В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року в складі судді Шарко О. П. по справі № 645/1905/23 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який спадкоємці отримали у спадщину,- В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які були замінені на належних відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, який спадкоємці отримали у спадщину. Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11225587000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит траншами на загальну суму 88 485,00 доларів США у формі поновлювальної кредитної лінії шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника. Строк повернення кредиту до 25 вересня 2017 року. У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за указаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки від 28 вересня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останньому на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада 2003 року. Позичальник припинив виконувати свої зобов`язання з повернення кредиту з 25 лютого 2014 року та сплати процентів з 28 вересня 2012 року, внаслідок чого станом на 04 березня 2014 року виникла прострочена заборгованість. 13 березня 2014 року банк направив боржникам вимогу про усунення порушень і дострокове повернення кредиту та нарахованих станом на 04 березня 2014 року процентів загалом у розмірі 24 973,72 доларів США, однак вони її не виконали. У квітні 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_6 про стягнення заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості у розмірі 25 814,95 доларів США, що існувала станом на 15 квітня 2014 року. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 814,95 доларів США. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у розмірі 25 814,95 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «УкрСиббанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням ПАТ «УкрСиббанк» усіх повноважень продавця. У задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ПАТ «УкрСиббанк» не надало суду належні та допустимі докази щодо дійсного розміру заборгованості за кредитним договором. Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу банку задоволено частково, заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року скасовані. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. При цьому, Верховний Суд установив, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у ОСОБА_3 станом на 15 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 25 814,95 доларів США. Позивач зазначив, що станом на 01 травня 2023 року залишається непогашеною заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11225587000 від 28 вересня 2007 року у розмірі 26 814,68 доларів США, з яких: 20 867,83 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 563,13 доларів США - заборгованість за процентами, 1383,72 доларів США - 3% річних. Враховуючи, що порушення умов кредитного договору триває, банк має право на захист свої прав шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості у вказаному розмірі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що банку стало відомо у січні 2021 року. 22 лютого 2021 року банк направив до нотаріальної контори вимогу до спадкоємців. Відповідачі, як спадкоємці, не здійснюють дій щодо оформлення у власність нерухомості та не виконали вимогу щодо погашення боргу, тому банк має право вимагати звернення стягнення на спадкове майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належала померлому ОСОБА_5 та є предметом іпотеки, в межах вартості вказаної квартири. Просило в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11225587000 від 28 вересня 2007 року у розмірі 26 814,68 доларів США, з яких: 20 867,83 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 563,13 доларів США - заборгованість за процентами, 1383,72 доларів США - 3% річних, звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ОСОБА_5 і прийнята у спадщину ОСОБА_1 у розмірі 2/3 частини та ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частини, вирішити питання щодо судових витрат. Заочним рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» задоволено. В рахунок погашення на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11225587000 від 28 вересня 2007 року у розмірі 26 814,68 доларів США, з яких: 20 867,83 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 563,13 доларів США - заборгованість за процентами, 1383,72 доларів США - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, звернуто стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності зареєстрована за померлим ОСОБА_5 , та прийнята у спадщину ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 . Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Зупинено виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» судовий збір у розмірі 7354,32 грн з кожної. Заочне рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з наявністю заборгованості за кредитним договором, яка не погашена, банк має право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідачки успадкували. 16 грудня 2025 року адвокат Кайдашов В.С., представник ОСОБА_1 , подав заяву про перегляд заочного рішення, яку ухвалою суду від 29 грудня 2025 року залишено без задоволення. На вказане заочне рішення через систему «Електронний суд» 07 січня 2026 року адвокат Кайдашов В.С. - представник ОСОБА_1 , до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати заочне рішення суду та постановити судове рішення про залишення позову без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що суду не надано доказів здійснення оплати новим кредитором за відступлення йому права вимоги за кредитним договором, що свідчить про відсутність в такого нового кредитора права вимоги до відповідачів. Заборгованість обрахована станом на 01 травня 2023 року, тоді як кредитор змінив строк виконання зобов`язання ще у 2014 році, направивши вимоги про погашення заборгованості та звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості. З огляду на те, що відповідачка не мала змоги взяти участь в розгляді справи по суті, зважаючи що строк позовної давності перервався під час звернення позивача до суду у межах справи № 645/3524/14-ц, просила застосувати позовну давність до всіх вимог позивача. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та відповідачка ОСОБА_2 не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 25 червня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» отримано в електронному кабінеті 23 травня 2026 року (а.с. 173, т. 2); ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 176177, т. 2), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 171, т. 2). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Кайдашова В.С., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11225587000 (а.с. 21-28 том 1). Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) частками на загальну суму 88 485,00 доларів США у формі поновлювальної кредитної лінії шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника, а саме: 03 жовтня 2007 року на суму 10 000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0607953021), 15 листопада 2007 року 11 500,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0609454953), 21 грудня 2007 року 33 000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0610801061), 06 березня 2008 року 7000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0603188138), 26 березня 2008 року 5000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0603616124), 22 квітня 2008 року 4000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0605027225), 23 травня 2008 року 4000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0606479457), 26 червня 2008 року 7000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0608017892), 10 липня 2008 року 5000,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0609178960), 07 серпня 2008 року 1985,00 доларів США (згідно меморіального ордеру №0610546816) (а.с. 66-75 том 1). Позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 25 вересня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.1.1 , 1.2 кредитного договору). За користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів позичальник зобов`язався сплатити проценти у розмірі 12.9% річних (п.1.3.1 кредитного договору). Сторони домовилися, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у раз настання будь-якої із обставин, передбачених ч. 1 пункту 5.2. договору. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком Позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов Договору (п. 1.3.3 кредитного договору). У випадку настання обставин, встановлених підпунком «а» пункту 5.2 (порушення позичальником кредитної дисципліни (зокрема неналежного виконання умов цього договору та або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором) - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до п.1.3.1 договору (п.1.5 додаткової угоди №1 від 28 вересня 2007 року до договору). Листом № 58557 від 19 лютого 2008 року банк повідомив позичальника про застосування підвищеної процентної ставки. Так, у разі порушення позичальником умов кредитної дисципліни, зокрема неналежного виконання умов кредитного договору, Банк з дати виникнення простроченої суми основного боргу, нараховуватиме на прострочену суму основного боргу підвищені проценти, а саме в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу (а.с. 32-33 том 1). Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за указаним кредитним договором між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки №145830 від 28 вересня 2007 року. Також у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за указаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки від 28 вересня 2007 року, за яким в іпотеку банку передано нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останньому на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада 2003 року (а.с. 29-31 том 1). У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань у нього утворилась заборгованість, та банк направив ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вимоги від 13 березня 2014 року про усунення порушень кредитного договору та у разі не погашення вказаної простроченої заборгованості - про дострокове повернення кредиту та нарахованих станом на 04 березня 2014 року процентів всього у розмірі 24 973,72 доларів США (а.с. 34-36 том 1). У квітні 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_5 , з метою погашення заборгованості у розмірі 25 814,95 доларів США, що існувала станом на 15 квітня 2014 року (а.с. 37-42 том 1). Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 814,95 доларів США, з яких: 20 867,83 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 563,13 доларів США - заборгованість за процентами; 10,72 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 373,27 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у розмірі 25 814,95 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «УкрСиббанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням ПАТ «УкрСиббанк» усіх повноважень продавця. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав законної сили 07 червня 2014 року. У задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ПАТ «УкрСиббанк» не надало суду належні та допустимі докази щодо дійсного розміру заборгованості за кредитним договором (а.с. 43-45 том 1). Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 645/3524/14-ц заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року скасовані. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (а.с. 46-51 том 1). Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору (статті 6, 627 ЦК України). При цьому, Верховний Суд встановив, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у ОСОБА_3 станом на 15 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 25 814,95 доларів США, що встановлено у суді першої інстанції на підставі належним чином оцінених наданих банком доказів і не спростованих відповідачем. 27 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду відмовлено в ухваленні додаткового рішення у справі № 645/3524/14-ц (а.с. 52-54 том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що кредитору стало відомо з листа Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 21 січня 2021 року (а.с. 55 том 1). Після смерті ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 341П/2020, з якої вбачається, що спадкоємцями за заповітом від 28 квітня 2014 року, які прийняли спадщину, є онуки померлого: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка успадкувала 2/3 частини квартири, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка успадкувала 1/3 частину квартири. Дружина спадкодавця - ОСОБА_4 від прийняття обов`язкової частки у спадщині відмовилась та заявила, що іпотечна квартира є особистою приватною власністю померлого ОСОБА_5 . Сини спадкодавця ОСОБА_7 , ОСОБА_3 право на обов`язкову частку у спадщині не мають, про що подали до нотаріальної контори відповідні заяви від 07 липня 2020 року та від 24 липня 2020 року. Станом на час відкриття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були неповнолітніми, заяв про відмову від спадщини за заповітом не подали, а відтак є такими, що прийняли спадщину у відповідних частинах (а.с. 140-160 том 1). 22 лютого 2021 року банк направив до Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців ОСОБА_5 , яка переслана до Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори, де зареєстрована 10 березня 2021 року (а.с. 56-57 том 1) Станом на 01 травня 2023 року залишається непогашеною заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11225587000 від 28 вересня 2007 року у розмірі 26 814,68 доларів США, з яких: 20 867,83 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 563,13 доларів США - заборгованість за процентами, 1383,72 доларів США - 3% річних за період з 02 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року, що підтверджується випискою за кредитним договором та довідкою про заборгованість, з яких вбачається відсутність погашень за кредитним договором з 2014 року по 2023 рік (а.с. 61-65, 76-84 том 1). 26 лютого 2025 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» укладено договір факторингу № 286 та договір про відступлення прав вимоги № 3 за договорами забезпечення до договору факторингу № 286 від 26 лютого 2025 року. Відповідно до реєстру боржників до зазначеного договору банк відступив ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11526325000 від 28 вересня 2007 року, що був укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , а також право вимоги за договором іпотеки, що був укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 від 28 вересня 2007 року (а.с. 43-51, 54-55 том 2). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. З огляду на статтю 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або інша особа - майновий поручитель. Отже, законодавець розрізняє статус іпотекодавця залежно від його зв`язку з основним зобов`язанням: якщо іпотекодавець є зобов`язаною особою за основним правовідношенням, то він є боржником, у разі якщо ж іпотекодавець передав нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем, то він є майновим поручителем. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 668/3285/15-ц (провадження № 61-15989св18) зазначено, що «за змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, в тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється». Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті. При цьому, отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21, провадження № 14-132цс24 дійшла висновку, що положення статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьої особи [відмінної від особи іпотекодавця]. Натомість ці правовідносини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку». Обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном. У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов`язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов`язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов`язаннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 338/1769/15-ц (провадження № 61-26128св18), від 09 червня 2021 року у справі № 283/1988/16-ц (провадження № 61-1189св20), від 21 липня 2021 року у справі № 127/16575/19 (провадження № 61-5317св20). Як встановлено судом, позичальник не виконує умови кредитного договору від 28 вересня 2007 року, не повертає банку отримані у кредит кошти разом із нарахованими процентами, у зв`язку з чим у кредитора наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи ОСОБА_1 щодо помилкового розрахунку заборгованості, в рахунок погашення якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки, спростовуються матеріалами справи, зокрема, випискою за кредитним договором та довідкою про заборгованість, з яких вбачається, що сума боргу за тілом кредиту і процентами (20 867,83 доларів США та 4 563,13 доларів США) визначені станом на 2014 рік, коли банк змінив строк виконання зобов`язання, а не на 2023 рік, як зазначає ОСОБА_1 . Проценти за договором поза межами строку кредитування не нараховувались. На вказану суму боргу банком нараховані 3% річних у розмірі 1383,72 доларів США за період з 02 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року у порядку ст. 625 ЦК України. До того ж, у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 645/3524/14-ц за позовом банку про стягнення заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки Верховний Суд встановив, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у ОСОБА_3 станом на 15 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 25 814,95 доларів США. Посилання ОСОБА_1 на відсутність доказів оплати новим кредитором за відступлення права вимоги колегія суддів також відхиляє, оскільки п. 4.1 договору факторингу № 286 від 26 лютого 2025 року передбачено, що право власності на права вимоги вважається таким, що перейшло від клієнта фактору, та право вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав вимог у фактора виникає з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги, а не з моменту оплати (а.с. 43 зворот том 2). Вказаний акт підписано 26 лютого 2025 року (а.с. 42 том 2). Разом з тим, у заяві про перегляд заочного рішення суду та апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на сплив строку позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), зазначено про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Оскільки у справі, що переглядається, відсутні відомості про належне повідомлення відповідачок про розгляд справи, колегія суддів вважає за можливе прийняти заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, викладену у заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Частинами 2-3 статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Указаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18), від 15 вересня 2021 року у справі № 752/14500/19 (провадження № 61-554св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19 (провадження № 61-1845св22). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Отже, у разі пред`явлення особою позову перебіг позовної давності переривається саме в день пред`явлення такого позову і починається заново з наступного за ним дня. У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. У пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19). Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2014 року банк направив позичальнику ОСОБА_3 , поручителю ОСОБА_6 та майновому поручителю ОСОБА_5 вимоги про погашення заборгованості, чим змінив строк виконання основного зобов`язання. Звернувшись до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки 29 квітня 2014 року банк перервав строк позовної давності, а тому позовна давність спливла 29 квітня 2017 року. Разом з тим, розгляд справи № 645/3524/14-ц тривав значний час і завершився лише ухваленням постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року про відмову у задоволенні позову. Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 755/9893/22, провадження № 61-16160св23. До того ж, перебування у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є підставою для залишення позову без розгляду згідно п. 4 частини 1 статті 257 ЦПК України. Тобто, з квітня 2014 року по 04 вересня 2019 року банк мав правомірні очікування, що його право буде захищене судовим рішенням у справі № 645/3524/14-ц, тому неподання ним позову у цей період викликано поважними причинами. Водночас, з позовом у цій справі банк звернувся лише у травні 2023 року та поважних причин пропуску строку звернення до суду у період з 05 вересня 2019 року по 11 травня 2023 року не навів. Розглядаючи заяву про застосування строку позовної давності, апеляційний суд керується наступним. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У той же час пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України № 691-ІХ від 16 червня 2020 року «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»). У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню при вирішення даного спору. Врахувуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 29 квітня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні, з огляду на що вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, який спадкоємці отримали у спадщину підлягають задоволенню. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кайдашова В.С. залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина