Постанова 4819 № 648/1361/15-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 648/1361/15-ц Номер провадження 22ц 819/1733/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приходько Л.А. (суддя-доповідач) суддів: Базіль Л.В., Бездрабко В.О. , учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Загоруйко Геннадія Анатолійовича діючого від імені та в інтересах ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 червня 2015 року у складі головуючого судді Сімчук С.Б., ВСТАНОВИВ: 15 квітня 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 31 травня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 28 лютого 2015 року виникла заборгованість за договором, яка становить 33137,99 грн., та складається з заборгованості за кредитом 9966,20 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 21117,60 грн., а також штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксована частина) 500,00 грн., штрафу (процентна складова) 1554,19 грн. Посилаючись на викладені обставини позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» загальну суму заборгованості в сумі 33137,99 грн., та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат. Заочним рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 25 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 31 травня 2010 року в розмірі 33137,99 грн. заборгованості за кредитом та витрати по сплаті судового збору в розмірі 331,38 грн. Ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 червня 2015 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням адвокат Загоруйко Г.А., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ «ПриватБанк» у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що Банком не було роз`яснено відповідачу про те, що він отримує саме кредитну картку, за якою необхідно сплачувати проценти та будь-які штрафні санкції. Зазначивши, що за весь період користування банківською карткою (для розрахунків) відповідач вважав, що він користується кредитними коштами у льотний період та власними грошовими коштами, які йому перераховувались з інших банківських карток. Всі грошові кошти які отримував відповідач під час користування банківськими картками, були повернуті та самостійно списані банком з карткового рахунку. Крім того, скаржник зазначає те, що анкета-заява про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, підписана відповідачем не може вважатись договором в розумінні ст. 626 ЦК України, зміст анкети зводиться до того, що відповідач висловив лише бажання на отримання кредиту в розмірі 10000гр, що не може вважатись обопільною досягнутою між сторонами згодою на укладення кредитного договору. Будь-яких інших умов, в тому числі істотних, які є притаманні договору, в даній анкеті-заяві не вказані. Також відсутності й підстав для стягнення з відповідача нарахованих процентів та штрафних санкцій, оскільки відповідач такі умови з Банком не погоджував та не підписував. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» - Логвіновська А.А., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначивши, сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови, що підтверджується «Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3% (36% на рік), вказано розмір комісії та штрафів. У відповіді на відзив адвокат Загоруйко Г.А., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, про який відповідачем відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України заявлялось, у зв`язку з чим позивачу слід відмовити у задоволені позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 31 травня 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 1000,00грн. 31 травня 2010 року ОСОБА_1 підписав довідку №0413001300156781681 про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», з якої убачається ознайомлення позичальниці, крім іншого, з характеристикою кредиту, валютою картрахунку, пільговим періодом, базовою процентною ставкою в розмірі 3,0% на місяць, обов`язковим щомісячним платежем, пенею за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафом за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань (а.с. 11). З довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 17 червня 2008 року за карткою № НОМЕР_1 із встановленням кредитного ліміту у 500 грн. В подальшому кредитний ліміт було поступово збільшено до 10000,00 грн. (а.с. 9). З розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку чітко прослідковується, що відповідач активно користувався кредитними коштами(а.с. 7-8). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 31 травня 2010 року був укладений кредитний договір за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 10000.00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказаний висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні відносини. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення з позичальника нарахованих процентів та штрафних санкцій, оскільки сторонами не обумовлено у встановленому законом порядку розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкції спростовуються обставинами встановленими судом першої інстанції. Зокрема Довідкою про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», яка підписана 31 травня 2010 року ОСОБА_1 , та з якої вбачається, що укладаючи кредитний договір з Банком позичальник був обізнаний про розмір процентної ставки за користування кредитом, про строки погашення кредитної заборгованості та про штрафи за порушення строків платежів. З розрахунку заборгованості, наданої банком вбачається, що за період з 04 червня 2010 року по 28 березня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 33137.99грн, яка складається з заборгованості за кредитом 9966,20 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 21117,60 грн., а також штрафу (фіксована частина) 500,00 грн., штрафу (процентна складова) 1554,19 грн. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги погодився з наданим Банком розрахунком, не звернув уваги на те, що Банком застосовувалася підвищена процентна ставка у розмірі 72% на рік на залишок простроченої заборгованості. Проте матеріали справи не містять відомостей про обізнаність позичальника про такі умови кредитування. Довідка про умови кредитування, підписана ОСОБА_1 таких умов договору не містить. У заяві про перегляд заочного рішення у даній справі від 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Загоруйко Г.А., вказував, що заборгованість стягнута за відсотками з пропуском позовної давності, а також що позичальник не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що направлені на адресу ОСОБА_1 , зазначену позивачем, судові повістки поверталися без вручення з відміткою, що адресат за даною адресою не проживає. В апеляційні скарзі адвокат Загоруйко Г.А., діючи від імені та в інтересах відповідача, повторно заявив про застосування позовної давності, вказавши, що ОСОБА_1 не був обізнаний про дату, час та місце розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц ( провадження № 14-59цс18). Отже встановивши, що ОСОБА_1 не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, колегія суддів вважає за можливе вирішення його заяви про застосування позовної давності апеляційним судом. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Як вбачається з матеріалів справи строк безпосередньо укладеного між сторонами кредитного договору від 31 травня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Відповідно до вимог вимоги частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Отже підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення суми кредиту відсутні. Умовами договору, викладеними у Довідці про умови кредитування, підписаної позичальником, визначено, що погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами, що включають плату за користування кредитними коштами у звітний період до 25 числа місяця, наступного за звітним. Отже початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів, а саме плату за користування кредитними коштами (процентами) за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем заборгованість за нарахованими щомісячними платежами за користування кредитними коштами (процентами) виникла з 12 квітня 2011 року. Позивач звернувся до суду з позовом 15 квітня 2015 року, тобто після спливу позовної давності до щомісячних платежів нарахованих поза межами трирічного строку. Отже позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом нарахованих до 15 квітня 2012 року заявлені з пропуском позовної давності. А отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Здійснюючи розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами в межах позовної давності , яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі кредитного договору б/н від 31 травня 2010 колегія суддів виходить наступної формули: залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)*36(річна ставка)/100* кількість днів, за які нарахована заборгованість за відсотками / 360 днів. У математичному вираженні розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі кредитного договору б/н від 31 травня 2010 року за період з 15 квітня 2012 року по 28 лютого 2015 року становить: 9966,2 грн. * 36 / 100 *1095 дні / 360 днів = 10912, 98грн. За вказаний період будь-які платежі на погашення заборгованості по кредиту позичальником не здійснювалися. Враховуючи наведене рішення суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом слід зменшити з 21117.60грн до 10912.98грн. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Зі змісту договору укладеному між сторонами, враховуючи довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», підписану Чугуновим О.В., сторони погодили порядок обчислення штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту. Так, штраф за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів становить 500 гривень + 5% від суми позову. Отже розмір штрафу (процентна складова) також підлягає зменшенню, відповідно до умов договору з 1554.19грн. до 1007.95грн. (( 9966.2 +10912.98)*5%=1007.95) Таким чином, визначена судом першої інстанції загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитом підлягає зменшенню з 33137,99 грн. до 22387.13грн. (заборгованість за кредитом 9966.20грн. + заборгованість по процентам за користування кредитом 10912.98грн. + штрафи: 500грн. та 1007.95грн.) Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість з 33137,99 грн. до 22387.13 грн. Відповідно до положень ч.1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, згідно з вимогами ч.13 цієї ж статті, відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 331,38грн. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково (на 67,6%) стягненню з відповідача на користь Банка підлягають судові витрати у розмірі 223,95грн. При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 497,07грн. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково (на 32.4%) стягненню з Банка на користь відповідача підлягають судові витрати у розмірі 161.05грн. На підтвердження понесених відповідачем судових витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до орієнтовного розрахунку судових витрат, суду не надано докази на підтвердження надання відповідачу цих послуг, відповідно до умов договору про надання правової допомоги (п.4.6). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе покласти на відповідача сплатити позивачу різницю у судових витратах покладених на сторони. У зв`язку з чим рішення суду в частині стягнення судових витрат змінити, зменшивши суму стягнення з 331.38грн. до 62.90грн. ( 223.95 - 161.05=62.90) Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Загоруйко Геннадія Анатолійовича діючого від імені та в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 червня 2015 року змінити, зменшивши стягнену з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом б/н від 31 травня 2010 року з 33137,99 грн. до 22387.13 грн. та витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви з 331,38 грн. до 62.90грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.А. Приходько Судді: Л.В. Базіль В.О. Бездрабко