Постанова Харківський апеляційний суд № 953/12184/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 06 грудня 2023 року м. Харків справа № 953/12184/20 провадження № 22-ц/818/1781/23 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії Маміної О.В. Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Носової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів, В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму основного боргу у розмірі 25000 доларів США, а також стягнути судовий збір. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що 12.03.2010 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів, за яким відповідач отримав у борг грошову суму в розмірі 25000 доларів США. Вказаний факт підтверджується власноруч складеною розпискою від 12.03.2010, оригінал якої знаходиться в нього. Наявність у нього оригіналу боргової розписки підтверджує факт невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань. Оскільки конкретний строк повернення позики ними не був встановлений, то 11.02.2020 року відповідачу було направлено вимогу про повернення протягом 30 днів від дня отримання вимоги позики в розмірі 25000 доларів США. Вказана вимога була отримана відповідачем 12.04.2020 року. Крім того, 20.02.2020 відповідачу повторно була направлена зазначена вимога, яка була також ним отримана 22.02.2020. Однак, після спливу 30 днів з дня отримання вказаних вимог відповідач грошові кошти не повернув, а тому відповідач порушив вимоги договору позики грошових коштів, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики грошових коштів від 12.03.2010 року у розмірі 25000 доларів США грн. (що є еквівалентом станом за офіційним курсом НБУ станом на 03.07.2023 - 914 250 грн.) Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6921,69 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що представник відповідача 03.07.2023 року надав до суду заяву про перенесення судового засідання, призначеного на 03.07.2023 року у зв`язку із зайнятістю його в іншій судовій справі № 730/452/23 в цей час, суд першої інстанції не зважаючи на це ухвалив рішення, позбавивши відповідача та його представника надати власні пояснення (заперечення) по даній справі, що вказує на не повноту дослідження усіх обставин у справі, не об`єктивність, та іншу зацікавленість суду першої інстанції при ухваленні рішення у справі. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вимог ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Зазначає, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Враховуючи, те що відповідач ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати пояснення та надати показання свідків, що насправді він не одержував грошові кошти від позивача ОСОБА_3 , насправді грошові кошти були отримані іншою особою, і ОСОБА_3 знав про це і був присутнім при передачі цих грошових коштів цій особі (яка шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3 ) про, що було подано підтверджуючі документи про порушення кримінальної справи за ч. 4 ст. 190 КК України, які є в матеріалах справи і яким суд першої інстанції не дав належної оцінки, які свідчать про шахрайські дії з боку цієї особи стосовно ОСОБА_1 та як наслідок втрати цих грошових коштів ОСОБА_3 , які ОСОБА_4 так і не одержав у борг. Зазначає, що судом першої інстанції помилково, не враховано, що грошові кошти ОСОБА_1 насправді від ОСОБА_3 не отримував, а вони були передані іншій особі, а ОСОБА_5 недобросовісно через деякий час умовив ОСОБА_1 написати вищевказану розписку від 12.03.2010 на суму 25000 доларів США. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2010 між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) була укладена угода у вигляді розписки, за якою відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 25000 доларів США. Факт укладення договору (у вигляді розписки) 12.03.2010 відповідачем не оспорювався. Позивач в обґрунтування позову стверджував, що 11.02.2020 та 20.02.2020 звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак відповідач до теперішнього часу борг у повному обсязі позивачу не повернув. Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_6 зазначив, що відповідач свій обов`язок з повернення грошових коштів не виконав, отже просив стягнути суму боргу у розмірі 25000 доларів США. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми боргу є законною, обґрунтованою та підлягаючою задоволенню. Доказів на спростування зазначеного відповідачем протягом розгляду справи не надано. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 200/1897/15-ц (провадження № 61-11851св20), зазначено, що «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов». Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61- 30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Таким чином, наявність оригіналів розписок у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Відповідач заперечував факт підписання розписки від 12.03.2010 року. Між тим, згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи №21402 від 08.12.2021, яка була проведена за клопотанням відповідача, «підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від його імені від 12.03.2010року, розташований під текстом, праворуч від рукописного запису «12.03.2010г.» - виконаний ОСОБА_1 . Рукописний текст розписки від імені ОСОБА_1 від 12.03.2010, який починається і, відповідно, закінчується словами: « ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , … тысяч долларов США в долг. 12.03.2010г.» - виконаний ОСОБА_1 . Відповідач пояснив, що став жертвою шахрая, який запропонував йому вкласти гроші під високі проценти. ОСОБА_1 поділився такою можливістю з ОСОБА_3 та запропонував і йому взяти участь у вказаній пропозиції. ОСОБА_3 погодився на таку пропозицію, приніс 25 000 доларів США, які, як і ОСОБА_1 свої гроші, поклав у пакет, який ОСОБА_1 віддав ОСОБА_9 . Згодом ОСОБА_3 вмовив ОСОБА_1 написати боргову розписку. Представник відповідача вважає правочин, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 удаваним, вважав, що в дійсності між сторонами існували правовідносини поруки. Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права. У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на спростування того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено саме договір позики. Бажаючи довести безгрошовість укладеного правочину, відповідач та його представник заявили про допит свідків. Між тим, за змістом ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Однак, відповідач та його представник не посилались на те, що у правовідносинах, які виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мав місце обман, насильство, зловмисна домовленість представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Обставини, на які вказують відповідач та його представник щодо удаваності правочину, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , не є підставами, які дозволяли б оспорити договір позики за безгрошовістю свідченнями свідків. Доводи відповідача про те, що він став жертвою шахрая ОСОБА_9 , який ввів його в оману, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці обставини не змінюють правовідносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Належних та допустимих доказів того, що зобов`язання було виконано, відповідач не надав, фактично не заперечував, що грошові кошти ОСОБА_3 не повернув. ОСОБА_3 надав суду оригінал боргової розписки. За встановлених обставин, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з позичальника на користь ОСОБА_3 суму боргу. Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом першої інстанції, а саме, що судом першої інстанції ухвалено рішення не зважаючи на те, що представником відповідача була подана заява про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, не спростовують висновків суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення виготовлено 15 грудня 2023 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова