Постанова 4814 № 644/5241/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 644/5241/20 Номер провадження 22-ц/814/1986/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., секретар Стеценко В.С., з участю представника позивача адвоката Нікіпелової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною, на рішення Київського районного суду м.Полтави від 22 січня 2024 року, постановлене суддею Яковенко Н.Л. (повний текст складено 25 січня 2024 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики; та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, в с т а н о в и в: 15.07.2020 ОСОБА_2 звернувся у Орджонікідзевський районний суд м.Харкова із позовом, збільшивши свої вимоги заявою від 25.05.2021, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованості у розмірі 4 119 711,59 грн., із яких: 2 630 597,80 грн. - сума основного боргу; 1 245 008,73 грн. - проценти за користування позикою; а також 244 105,06 грн. - 3% річних. В обґрунтування вимог позову зазначає, що 18.10.2017 між ним та ОСОБА_1 укладено у простій письмовій формі договір позики, за умов якого він надав останньому позику в розмірі 78 500,00 євро, зі строком повернення - не пізніше 16.04.2018 за офіційним обмінним курсом, що складається на міжбанківському валютному ринку України станом на день передачі коштів. Такі умови позики та факт передачі коштів підтверджується розпискою, написаною власноручно позичальником. Після настання дати повернення позики відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав, вимоги повернути кошти ігнорує. Із наведених підстав просить стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу, а також проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ та 3% річних за порушення грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України. 25.02.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд зі зустрічним позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати недійсним укладений між ними договір позики від 18.10.2017. Зазначає, що 01.02.2016 створено ПП «КОВІ ПЛЮС», засновником якого є ОСОБА_2 , а він, ОСОБА_1 , призначений директором підприємства. Восени 2017 року ОСОБА_2 повідомив його про намір щодо розвитку нового напрямку діяльності, а саме, торгівлі в мережі Інтернет, для чого необхідно було створити сайт та інтернет-магазин, а також знайти інвесторів. Задля розвитку діяльності підприємства, зокрема, для оплати праці програмістів та програмне забезпечення сайту, 18.10.2017 у м.Києві, куди вони прибули для зустрічі з інвесторами, він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 78 500,00 євро, про що складено розписку та укладено договір позики. На момент укладення такого договору сторони чітко розуміли, що гроші передаються виключно для роботи, а не для особистих потреб ОСОБА_1 , жодних домовленостей про обов`язковість їх повернення саме за договором позики між сторонами досягнуто не було. Із підстав викладеного, вважає такий договір фіктивним, а зобов`язання між сторонами не пов`язаними з договором позики, який був безвідсотковим та не мав на меті отримання прибутку, тоді як ОСОБА_2 не звертався до нього з вимогою про повернення коштів. Протокольною ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26.02.2021 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 /а.с.79-81 т.1/ Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14.03.2022 №7/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м.Харкова на Київський районний суд м.Полтави. Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 16.03.2023 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду. Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 22.01.2024 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 18.10.2017 у розмірі 2 630 597,80 грн., 3% річних в розмірі 244 105,06 грн., а всього 2 874 702,86 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 350,00 грн. Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами наявність між сторонами правовідносин позики відповідно до умов договору та розписки, на підставі якої позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти, зобов`язавшись їх повернути у визначений строк. Із підстав неналежного виконання відповідачем умов зобов`язання за таким договором, суд визнав наявними підстави для стягнення основної суми боргу в розмірі, заявленому позивачем до стягнення та 3% річних, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення процентів судом відмовлено, оскільки сторони передбачили саме безпроцентність позики. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено за недоведеністю. Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Мякота Т.М., оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, просить рішення районного суду скасувати в частині задоволених вимог позову ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісних вимог позову відмовити та задовольнити заявлений ним зустрічний позов. Зазначає, що оскаржуване судове рішення постановлено за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи. Крім того, в судове засідання не викликалися свідки, клопотання про допит яких було задоволено Орджонікідзевським районним судом м.Харкова.При цьому представника відповідача було обмежено у праві знайомитися з матеріалами справи, а його клопотання про відкладення судового засідання з підстав перебування на лікарняному, судом безпідставно відхилено. Наголошує, що договір позики був укладений 18.10.2017 у м.Києві без зазначення терміну повернення позики. Пунктом 2.4. такого договору визначено, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 16.04.2018, що, на думку відповідача підтверджує той факт, що кошти надавалися не в борг, а для інших цілей. Вважає безпідставними посилання районного суду, як на встановлений факт, що передача коштів у борг та їх отримання позичальником підтверджено письмовою розпискою, написаною ним власноручно, оскільки в розписці відсутнє посилання на її складення у м.Києві при підписанні договору позики та, що гроші отримані ним саме в борг. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15.03.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 04.04.2024. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. 24.07.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Мякоти Т.М. про відкладення розгляду справи з підстав її зайнятості в іншому судовому процесі, тоді як відповідач ОСОБА_1 перебуває на лікарняному. Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, з таких підстав. Із матеріалів справи убачається, що представництво інтересів відповідача, незалежно від його стану здоров`я, представлено професійним адвокатом Мякотою Т.М., якою надано перевагу участі в іншій справі, що не можна трактувати як поважну причину для відкладення судового розгляду справи, провадження у якій триває понад три роки. Відтак, неявка відповідача та його представника, належних чином повідомлених про день та час розгляду справи за правилами частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. У суді апеляційної інстанції представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.10.2017 між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) у м.Києві укладено договір позики, за умов якого позикодавець передає позичальнику безвідсоткову позику в сумі 2 480 000,00 грн. готівкою, що є еквівалентною 78 500,00 євро, а позичальник зобов`язується повернути отриману суму в строки і у порядку, зазначені в даному договорі (п.1.1. договору). Позикодавець зобов`язаний передати позичальникові зазначену в п.1.1. суму в строк до 18.10.2017. Факт передачі позикодавцем зазначеної суми засвідчується розпискою позичальника. Виконання зобов`язання за договором має бути здійснено у сумі, що буде еквівалентна 78 500,00 євро за офіційним обмінним курсом, що складається на міжбанківському валютному ринку України станом на день передачі коштів, в межах м.Києва за місцем проживання позикодавця або за іншою адресою, вказаною позикодавцем. Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 16.04.2018 (п.2 договору)./а.с.137-138 т.1/ 18.10.2017 ОСОБА_1 складено розписку в тім, що він отримав 2 480 000,00 грн., що є еквівалентом 78 500,00 євро від ОСОБА_2 та зобов`язується повернути в строк не пізніше 16.04.2018./а.с.138 т.1/ ОСОБА_2 є засновником ПП «КОВІ ПЛЮС», а ОСОБА_1 - керівником підприємства./а.с.75 т.1/ При постановленні рішення в оскаржуваній частині, районний суд виходив із того, що наявність простого письмового договору та письмової розписки, складеної відповідачем про отримання грошових коштів у відповідному розмірі є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, отже, між сторонами у справі 18.10.2017 виникли боргові зобов`язання. Оригінали відповідних договору та розписки надані до суду позивачем, що згідно з положенням частини третьоїстатті 545 ЦК Українисвідчить про неповернення боргу відповідачем. Звертаючись до суду з вимогами про визнання договору недійсним, відповідач не оспорює факт отримання коштів. Тоді як його твердження про те, що кошти надавалися на розвиток діяльності підприємства жодним чином не ґрунтуються на доказах та не спростовують виникнення між сторонами відповідних правовідносин та наявність у відповідача зобов`язань з повернення коштів. Підстав для визнання договору позики недійсним районним судом не установлено, а тому постановлено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу в розмірі, заявленому позивачем до стягнення та 3% річних, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України. Апеляційний суд, в оскаржуваній частині, з такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав. Стосовно порушення норм процесуального права, колегія суддів ураховує наступне. Згідно із частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. За змістом частини сьомої наведеної норми, уразі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Згідно із пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.163 т.1/ Виклик відповідача ОСОБА_1 в судові засідання, що призначалися на 10-20 год. 23.05.2023, 10-30 год. 21.08.2023, 09-00 год. 16.11.2023 та 09-00 год. 22.01.2024 здійснювався за місцем його реєстрації та повернуті без вручення адресату з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», що у розумінні п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України є днем вручення судової повістки, а також через оголошення на сайті суду./а.с.172, 181, 201, 220, 243 т.1/ Представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Мякотою О.Ю. на підставі договору №73/20 про надання правової допомоги від 28.12.2020, яку повідомляли про судові засідання рекомендованими листами з повідомленнями за вказаною нею адресою, що також повернуті без вручення адресату з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою»./а.с.183-185, 204-205, 216-217 т.1/ Відтак, підстав вважати, що оскаржуване судове рішення постановлено за відсутності відповідача та його представника, які не були належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, не знайшли свого підтвердження, а тому колегією суддів відхиляються. Наявне у справі клопотання представника відповідача - адвоката Мякоти Т.М. про відкладення судового засідання, призначеного на 09-00 год. 16.11.2023 для ознайомлення зі справою, судом першої інстанції було задоволено та відкладено розгляд справи на 09-00 год. 22.01.2024. Тоді як подальша реалізація відповідачем належного йому процесуального права та ознайомлення з матеріалами справи лише у січні 2024 року зумовлене його власними діями та не свідчить про обмеження судом його прав. Стосовно наступного звернення представника відповідача - адвоката Мякоти Т.М. в суд із клопотанням про відкладення судового засідання, призначеного на 09-00 год. 22.01.2024 з підстав її перебування на лікарняному та запровадження воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне. По-перше, таке клопотання не ґрунтуються на доказах, які не були надані ні суду першої ні апеляційної інстанцій, та, з огляду на тривалість судового провадження понад 3 роки, подальше відкладення розгляду справи погіршуватиме становище сторін та матиме наслідком порушення розумних строків розгляду справи. По-друге, при зверненні в районний суд із клопотанням представник відповідача не обґрунтовував підстави відкладення судового засідання запровадженням воєнного стану, а тому такі доводи судом першої інстанції не оцінювалися та не враховуються судом апеляційної інстанції, як підстава застосування п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Стосовно дотримання норм матеріального права, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі №319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16 та від 23.04.2020 у справі №501/1773/16-ц. Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. З огляду на викладене, установивши, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, а кошти, отримані у позику, не повернуті, апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, розмір якої не спростований відповідачем. Власна позиція відповідача щодо природи зобов`язання є суперечливою, оскільки вважаючи такий правочин недійсним відповідач не заперечив факт отримання коштів та їх розмір, обґрунтовуючи необхідність позики розвитком підприємницької діяльності, що не звільняє позичальника від виконання зобов`язання за ним. Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведений процесуальний обов`язок відповідачем не виконано, а доводи апеляційної скарги зводяться до існування позадоговірних відносин із позивачем, які передують обставинам укладеного договору позики та не спростовують факту отримання коштів позики, а тому апеляційним судом відхиляються як безпідставні. Доводи апеляційної скарги відповідача, що договір позики був укладений 18.10.2017 у м.Києві без зазначення терміну повернення позики спростовуються його змістом, а також змістом розписку, де зазначено дату повернення позики - не пізніше 16.04.2018. При цьому за правилами частини 2 статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Твердження відповідача щодо недоведеності факту передача коштів у борг та їх отримання позичальником, колегія суддів відхиляє як неспроможні. Тоді як судом першої інстанції правильно установлено наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Доводи апеляційної скарги, що у розписці відсутні відомості про її складення у м.Києві при підписанні договору позики, а також, що гроші отримані ним саме в борг, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки істотні умови зобов`язання погоджені сторонами у договорі позики, презумпція правомірності якого не спростована, а розписка підтверджує факт передачі коштів позичальнику. Як правильно зазначив суд першої інстанції, оригінали відповідних договору та розписки надані до суду позивачем, що згідно з положенням частини третьої статті 545 ЦК України свідчить про неповернення боргу відповідачем. Доводів на спростування викладеного апеляційна скарга не містить, тоді як невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №177/1942/16-ц від 2.06.2020. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, в оскаржуваній частині, має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною, - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 22 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25.07.2024. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак