Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/2512/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5499/23 Справа № 243/2512/22 Суддя у 1-й інстанції - Воронкоав Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 243/2512/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2023 року, встановив: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 вересня 2021 року Донецьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі № 200/9929/21, яким визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 056650005827 від 18 червня 2021 року «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 », зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, застосувавши при призначенні пенсії п.б ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15). Рішення Донецького окружного адміністративного суду набуло законної сили, видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. Вважає, що відповідач ГУ ПФУ в м. Києві, всупереч вимогам законодавства допустив прийняття незаконного рішення, позивачу довелось звертатись до судових та інших державних органів для захисту своїх прав. Протиправні дії ГУ ПФУ в м. Києві призвели до того, що їй не було призначено пенсію за віком на пільгових умовах, органом державної влади порушено гарантовані Конституцією України та законами України право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе, що включає достатнє харчування, одяг, житло, право на державне пенсійне забезпечення, право на мирне володіння майном. Вказує на те, що у зв`язку з порушенням її прав ГУ ПФУ в м. Києві, їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які виражаються у відчутті тривоги, розпачу, стресу, пов`язаному з тим, що вона, маючи достатній пільговий стаж та необхідний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, була позбавлена отримувати забезпечену та гарантовану Державою пенсію протягом тривалого часу з дня подання заяви про призначення пенсії (як встановлено судом у справі 200/9929/21 відповідач ГУ ПФУ в м. Києві отримав її заяву про перерахунок пенсії 14 червня 2021 року, до теперішнього часу пенсія не призначена). Тобто більше одного року через протиправну відмову відповідача вона була позбавлена права на належний соціальний захист та позбавлена пенсійних виплат у старості. Протиправними діями ГУ ПФУ в м. Києві були порушені її звичайні життєві зв`язки, оскільки вона вимушена була звертатися за консультаціями до юристів, а потім, до судових органів та до виконавчої служби за захистом своїх прав, тобто докладати додаткових зусиль для відновлення моїх прав. ГУ ПФУ в Донецькій області, якого було зобов`язано вчинити певні дії по виправленню помилки, що допустило ГУ ПФУ в м. Києві при прийнятті рішенні по її заяві від 14 червня 2023 року, а саме повторно розглянути її заяву та прийняти рішення по ній відповідно висновків суду, жодних дій по виконанню рішення суду не вчинив. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила відшкодувати їй моральну шкоду, завдану протиправним рішенням ГУ ПФУ в м. Києві № 056650005827 від 18 червня 2021 року «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 » та протиправною бездіяльністю ГУ ПФУ в Донецькій області, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 52 000 гривень на відшкодування заподіяної органами державної влади моральної шкоди шляхом списання коштів з державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень шляхом списання коштів державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та провадження по справі закрити, посилаючись на те, що відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/2344/17, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також апелянт посилається на те, що позивачем по справі не надано належних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди її здоров`ю, чи завдання їй інших втрат немайнового характеру з яких можливо обрахувати розмір компенсації та характер і обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Донецькій області підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2021 року Донецьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі № 200/9929/21, згідно з яким встановлено неправомірність дій посадових осіб відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 056650005827 від 18 червня 2021 року «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 », зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, застосувавши при призначенні пенсії п.б ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15). Рішення суду набуло законної сили. На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 було видано виконавчий лист, який остання пред`явила для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). 01 лютого 2022 року за заявою позивача було відкрито виконавче провадження № 6842083, що підтверджується копією постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. У відзиві на позовну заяву відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області, зазначило, що на виконання рішення суду було повторно розглянуто заяву позивачки про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 від 14 червня 2021 року та винесено відмову, у зв`язку з відсутністю 10 років пільгового стажу за списком № 2 на 02 квітня 2015 року. Тобто, рішення Донецького окружного адміністративного окружного суду № 200/9929/21 за позовом ОСОБА_1 виконано, заяву ОСОБА_1 від 14.06.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 повторно розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області та прийнято відповідне рішення. (а.с. 23) Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність заподіяння ГУ ПФУ в м. Києві моральної шкоди ОСОБА_1 , яка полягає в порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Протиправність дій відповідача встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року по справі №200/9929/21, яке набрало законної сили. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з характеру страждань, яких зазначала позивачка їх тривалості, врахував вимушені зміни в життєвих стосунках, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважав, що компенсація в сумі 5 000 гривень буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України). Відповідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц, провадження № 14-261цс19 вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Враховуючи наявність рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року № 200/9929/21, яке набрало законної сили, яким встановлено неправомірність дій посадових осіб Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, визнано неправомірним та скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 056650005827 від 18 червня 2021 року «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 », зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, застосувавши при призначенні пенсії п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), яке набуло законної сили. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності факту заподіяння ГУ ПФУ в м. Києві моральної шкоди позивачці, яка полягає у порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Крім того, судом першої інстанції установлено, що ГУ ПФУ в Донецькій області на виконання рішення суду було повторно розглянуто заяву позивачки про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 від 14 червня 2021 року та винесено відмову, у зв`язку з відсутністю 10 років пільгового стажу за списком № 2 на 02 квітня 2015 року. Тобто, рішення Донецького окружного адміністративного окружного суду № 200/9929/21 за позовом ОСОБА_1 виконано, заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 повторно розглянуто відповідачем ГУПФУ в Донецькій області та прийнято відповідне рішення. Звертаючись з позовом до суду з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві та до ГУ ПФУ Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, позивачка визначила розмір відшкодування моральної шкоди сумі у сумі по 26 000 гривень з кожного та вважає, що така шкода була їй заподіяна саме протиправним рішенням ГУ ПФУ в м. Києві та протиправною бездіяльністю ГУ ПФУ в Донецькій області з невиконання рішення суду. Натомість, факт протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Донецькій області позивачем не доведено, відповідне рішення ГУ ПФУ в Донецькій області за наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 не скасовано. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності вини посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у заподіянні позивачці моральної шкоди. В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Прийняття протиправного рішення ГУ ПФУ в м. Києві є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачці завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, яка змушена була звертатися за правовою допомогою та відстоювати свої порушені права в суді. Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судом рішення на її користь, не може їй компенсувати її немайнових втрат, оскільки позивач була змушена звертатися до суду, а отже вона дійсно, бла змушена докладати зусиль для організації свого життя, та відчуває безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, колегія суддів вважає доведеним факт завдання позивачеві відповідачем в особі ГУ ПФУ в м. Києві моральної шкоди. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку органів державної влади завжди викликають негативні емоції. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував обставини справи, ступінь вини відповідача ГУ ПФУ в м. Києві, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, норми статті 23 ЦК України, дійшов правильного висновку про те, що сума 20000 грн. буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди. Крім того, такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади. На підставі наведеного вище колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарг ГУ ПФУ в Донецькій області про необґрунтованість та недоведеність позивачем заподіяння їй моральних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідача та вини відповідачів в її заподіянні. При цьому доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Донецькій області про те, що відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/2344/17, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору в зазначених справах була неправомірність дій посадових осіб, а не стягнення моральної шкоди за наслідками вже встановленого факту неправомірності дій відповідача, в даному випадку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Тобто за вказаними позовними вимогами між сторонами виникає публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №295/15069/21-ц (провадження № 61-6402 св 22). Слід зауважити, що вказане стосується і похідних вимог щодо сум, передбачених статтею 625 ЦК України, та моральної шкоди. До подібних висновків щодо взаємопов`язаності основної вимоги, яка підлягає розгляду за правилами КАС України, так і вимог, передбачених статтею 625 ЦК України, й відшкодування шкоди зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17, провадження № 14-48 цс

21. Однак в даному випадку відсутня взаємопов`язаність та похідність основної вимоги, як то обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, з вимогою позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки в даному випадку протиправність дій відповідача ГУ ПФУ в м. Києві в частині протиправності рішення № 056650005827 від 18 червня 2021 року «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 » встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року по справі № 200/9929/21, яке набрало законної сили, а з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачка звернулася за наслідком встановлення протиправності дій ГУ ПФУ в м. Києві та у зв`язку з неналежним виконання вказаного судового рішення. Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 18 грудня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста