Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/3242/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4325/23 Справа № 243/3242/22 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 243/3242/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області, Державна казначейська служба України розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2023 року, яке ухвалено суддею Сидоренко І.О., поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу № 29 про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, УСТАНОВИВ: В листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він є внутрішньо-переміщеною особою і особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і окрім пенсійних виплат не має іншого доходу. В родині позивача окрім нього є дружина- інвалід 3 групи загального захворювання і дитина-інвалід. Пенсійні права позивача неодноразово порушувалися вказаним органом Пенсійного фонду України, і були захищені в судовому порядку. Так рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року в справі № 200/2802/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії, без обмеження максимального розміру, позивачу починаючи з 01 січня 2016 року, на підставі довідки № 334лк від 29 вересня 2019 року, виданої Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Донецькій області, на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2018 року в справі № 219/9521/16-а, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення в наступних розмірах: посадовий оклад - 2500 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням майор міліції 2000 грн., надбавка за вислугу років 35% - 1575 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 63% - 3827, 25 грн., премія 48,6% - 4812,50 грн., всього 14714,75 грн. Ухвалою Донецького адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у даній справі Змінено спосіб і порядок виконання рішення суду від 03 липня 2020 року у справі № 200/2802/20-а в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 січня 2016 року, встановивши новий спосіб і порядок виконання рішення: «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01 січня 2016 року по 22 вересня 2020 року у сумі 323 307 грн. 65 коп». Отже сума боргу з пенсійних виплат рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року в справі №200/2802/20-а складає 323 307 грн. 65 коп». Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в справі № 200/7255/21, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково та визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26 травня 2021 року № 35 про відмову в перерахунку пенсії по інвалідності на підставі оновленої довідки від 13 травня 2021 року № 33/25-767, виданої державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Донецькій області»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок і виплату пенсії по інвалідності позивача з 01 грудня 2019 року на підставі оновленої довідки від 13 травня 2021 року № 33/25-767, виданої державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Донецькій області»; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Сума заборгованості перед позивачем за пенсійними виплатами (по вказаному судовому рішенню) за підрахунками відповідача за період з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2021 року становить 22 509 грн., що відповідачем відображено у розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача № N/A 31794 за вказаний період. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року в справі № 200/11618/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вичинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не здійснення перерахунку пенсії позивачу по інвалідності та її виплати з 01 грудня 2019 року на підставі оновленої довідки від 05 серпня 2021 року № 33/25-2261, виданої державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Донецькій області», за винятком раніше проведених виплат. Також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 по інвалідності з 01 грудня 2019 року на підставі оновленої довідки від 05 серпня 2021 року № 33/25-2261, виданої державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Донецькій області», за винятком раніше проведених виплат. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Сума заборгованості перед позивачем за пенсійними виплатами (по вказаному судовому рішенню) за підрахунками відповідача за період з 01 грудня 2019 року по 28 лютого 2022 року становить 17 963,91 грн., що відповідачем відображено у розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача № N/A 31794 за вказаний період. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2022 року в справі № 200/13658/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28 вересня 2021 року №114; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату до пенсії по інвалідності позивача з 01 липня 2021 року щомісячної доплати в сумі 2000 грн., згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Сума заборгованості перед позивачем за пенсійними виплатами (по вказаному судовому рішенню) за підрахунками відповідача за період з липня 2021 року по червень 2022 року становить 24000 грн., що відповідачем відображено у розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача № N/A 31794 за вказаний період. Жодної з вказаних сум заборгованості, що виникла перед позивачем за пенсійними виплатами (що нараховані по вказаним судовим рішенням), відповідачем виплачено не було. Внаслідок протиправних дій відповідача, завданих тривалим невиконанням судових рішень щодо виплати перерахованих пенсійних виплат, на думку позивача, йому завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, порушенні його життєвих планів, оскільки він, його дружина і син - є інвалідами, особами найбільш соціально вразливими, тому йому необхідно докладати додаткових зусиль для організації свого життя, погіршенні стану здоров`я, нервових розладах та перевтомленні, а відтак додаткового лікування, коштів на яке не вистачає, враховуючи те, що він разом з родиною є внутрішньо-переміщеними особами, їм приходиться винаймати житло, сплачувати комунальні послуги, а тому він звернувся до суду з даним позовом. Позивач вважає, що вказані вище обставини доводять факт завдання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області моральної шкоди протиправними діями, встановленими постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року по справі 200/7255/21, а також рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 по справі № 200/2802/20-а; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року по справі 200/11618/21; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року по справі № 200/13658/21, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних з тривалим невиконанням рішень судів та не проведенням виплати заборгованості пенсійних виплат, у порушенні його життєвих планів та соціальної взаємодії, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 20 000 гривень в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення його позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні його позовних вимог, оскільки факт завдання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу моральної шкоди підтверджується протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які встановлені постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року по справі 200/7255/21, а також рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 по справі № 200/2802/20-а; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року по справі 200/11618/21; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року по справі № 200/13658/21, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних з тривалим невиконанням рішень судів та не проведенням виплати заборгованості пенсійних виплат, у порушенні його життєвих планів та соціальної взаємодії, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, провадження № 14-261цс19 вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Враховуючи наявність постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі 200/7255/21, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі № 200/2802/20-а; рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі 200/11618/21; рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 200/13658/21, якими визнано протиправність дій відповідача Управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині не нарахування та невиплати позивачеві належних сум пенсії, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача доведена, вина в даному випадку презюмується і тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди. За таких обставин, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки протиправність дій відповідача - Управління Пенсійного Фонду Донецької області підтверджена відповідними рішеннями. Звертаючись з позовом до суду в частині вимог до Управління Пенсійного Фонду Донецької області, позивач визначив розмір відшкодування моральної шкоди сумі 20 000 грн. та вважає, що така шкода була йому заподіяна саме не нарахуванням та невиплатою пенсії, внаслідок чого вні не мав можливості в повні мірі реалізувати свої звички та бажання, вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, лікування та не мала іншого ефективного способу захистити порушене право. В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Невиплата пенсії позивачу за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивача, яка є особою інвалідом, є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, яка змушена була звертатися за правовою допомогою та відстоювати свої порушені права в суді. Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судами рішень на його користь, не може йому компенсувати його немайнових втрат, оскільки позивач був змушений звертатися до суду, з січня 2016 року позивач отримував належні йому пенсійні виплати не в повному розмірі, які були його єдиним засобом існування, а отже позивач, дійсно, був змушений докладати зусиль для організації свого життя, лікування за умови відсутності коштів та відчуває безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, колегія суддів вважає доведеним факт завдання позивачеві відповідачем в особі Управління Пенсійного Фонду України Донецької області, моральної шкоди з урахуванням позбавлення позивача пенсії та інших вищезазначених обставин, зокрема тривалості неправомірних дій відповідача, необхідності постійного пошуку коштів для задоволення своїх життєвих потреб, невиконання судового рішення і на теперішній час, що призводило до погіршення стану здоров`я, відчуття страху за своє майбутнє, приниження гідності, постійного стресу. Колегія суддів також враховує, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку органів державної влади завжди викликають негативні емоції. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , колегія суддів враховує обставини справи, ступінь вини відповідача, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, норми статті 23 ЦК України, і вважає, що сума 15 000 грн. буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди. Крім того, такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади. При цьому, невиконання рішення суду через відсутність фінансування, в даному випадку не має правового значення, оскільки визначальним для правильного вирішення спору є незаконність дій управління Пенсійного фонду Донецької області та завдання у зв`язку із цим позивачеві втрат немайнового характеру. За умови належного виконання відповідачем покладених на нього державою функцій з пенсійного забезпечення позивача на належному рівні фінансування для виконання рішення суду, яким встановлена така незаконність, не потребувало би. Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди,так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами,що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. ОСОБА_1 в даній справі позов пред`явлений, зокрема до Держави України в особі управління Пенсійного фонду України Донецької області, неправомірними діями якого було завдано моральну шкоду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або є незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задовленні позовних вимог позивача до Управління Пенсійного фонду України Донецької області з ухваленням в цій частині нового рішення про справі про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог позивача до Управління Пенсійного фонду України Донецької області слід відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління Пенсійного фонду України Донецької області. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 квітня 2023 року. Головуючий: Судді: