Постанова Київський апеляційний суд № 235/1193/17

Справа № 752/2115/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/12994/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Яворського М.А., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», назву якого змінено на акціонерне товариство «Універсал Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що банк та ОСОБА_1 17 вересня 2008 року уклали кредитний договір № 128-2008-2742, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 дол. США зі сплатою 13,95 % річних (підвищена процентна ставка 41,85 %) на строк до 10 вересня 2038 року. В подальшому за згодою сторін внесено зміни до кредитного договору та визначено, що базова процентна ставка становить 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка - 16,21 % річних. Кредитні зобов`язання були забезпечені договором іпотеки від 17 вересня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ «Універсал Банк» квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором. Заборгованість відповідача перед позивачем на 03 листопада 2016 року становить 50 000 дол. США, яку позивач і просив суд стягнути з відповідача. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 128-2008-2742 у розмірі 50 000 доларів США, що станом на 30 травня 2017 року становить 1 319 389,45 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 19 190,71 грн. Не погодившись з таким рішенням суду, у січні 2022 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволені позову. Вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначив, що суд не застосував до вимог позивача строк позовної давності. Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено; стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації сплаченого судового збору 29 073,93 грн. Не погоджуючись із вказаною постановою суду, у вересні 2022 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржувану постанову суду як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також у жовтні 2022 року позивач подав касаційну скаргу на додаткове судове рішення - постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, в якій просив скасувати вищевказане додаткове рішення. Постановою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року касаційні скарги акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволено частково; постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року прийнято вказану справу до свого провадження. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Судом встановлено, що 17.09.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №128-2008-2742, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою 13,95% річних строком до 10.09.2038 року. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти на загальну суму 50000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №1282900USD000021/320725 від 17 вересня 2008 року. В якості забезпечення 17.09.2008р. був укладений договір іпотеки, заставою якого виступив житловий будинок, з надвірними прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . 06.04.2009р. між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17.09.2008р. 12.12.2013р. між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17.09.2008р. Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони домовилися внести зміни до договору, виклавши текст договору в наступній редакції базова процентна ставка це 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка це 16,21 % річних. Відповідно до п. 1.2, 2.6 додаткової угоди строк кредитування за цим договором становить період: з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 10.09.2038р. включно (що є датою погашення всієї суми кредиту) строки та терміни надання та погашення кредиту визначається умовами цього договору. Відповідно до п. 1.3 додаткової угоди цільове призначення кредиту на придбання майна, а саме двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 5.3.2 Кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит в сумі, вказаній у п. 1.1. Кредитного договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, а також у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені цим договором. Відповідно до положень ч. 1 ст.367 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ч. 4 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У даній справі такі порушення відсутні. В своїй апеляційній скарзі апелянт не зазначає жодного доводу проти висновку суду першої інстанції щодо факту укладення кредитного договору, його невиконання позичальником та виникнення заборгованості у зв`язку з цим, розміру та складу такої заборгованості. Єдиним аргументом і доводом апеляційної скарги є необхідність застосування до вимог позивача строку позовної давності і на цій підставі відмовити у задоволенні позову. За таких умов, зважаючи на норми ч.1 ст.367 ЦПК України, апеляційний суд здійснює перегляд справи виключно в контексті наявності чи відсутності підстав для застосування до позовних вимог строку позовної давності, оскільки в іншому випадку це було б виходом за межі апеляційної скарги, що є порушенням процесуального законодавства. Свою позицію стосовно наявності підстав для застосування строків позовної давності апелянт ґрунтує на положеннях п.5.3.9. Додаткової угоди б/н від 12.12.2013 року до кредитного договору №128-2008-2742 від 17.09.2008 року, відповідно до якого позичальник зобов`язаний не пізніше дати укладення відповідного договору застави/іпотеки, за яким у заставу/іпотеку передається майно з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором, застрахувати або забезпечити страхування на строк не менше одного календарного року на власний рахунок предмет застави/іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії (страхова компанія, яка перевірена та рекомендована кредитором для співпраці щодо страхування заставного майна, з якою кредитор має підписаний договір про співпрацю) для настання перерахованих в договорі страхових ризиків. Зазначений пункт п.5.3.9. також містить посилання на те, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язання, передбаченого цим пунктом договору мають місце наступні правові наслідки для обох сторін, а саме: - факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну/строку виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника згідно з умовами цього договору; - кредитор має право здійснити моніторинг /огляд /переоцінку, рецензію на оцінку , при цьому всі витрати майна, наданого у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором, застрахувати або забезпечити страхування такого майна за власний рахунок на користь кредитора враховуючи те, що таке майно перебуває у кредитора як заставодержателя /іпотекодержателя на законних підставах - на праві застави/ іпотеки, при цьому всі витрати, понесені кредитором при здійсненні таких дій, кредитор має право відшкодувати за рахунок позичальника та /або осіб, які надали забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання щодо укладення договору страхування майна, вона вважає, що згідно з умовами 5.3.9. договору автоматично змінюється строк виконання зобов`язання за кредитом з 14.12.2013 року, відтак саме з вказаної дати має обраховуватися строк позовної давності. Оскільки з позовом до суду банк звернувся лише 10.03.2017 року, з точки зору апелянта строк позовної давності було порушено, відтак в задоволенні позову має бути відмовлено. Колегія суддів не може погодитись з наведеною позицією апелянта. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Ст. 260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Згідно з ч.1.ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зважаючи на доводи апелянта, основним питанням в даній справі для апеляційного суду є час, з якого починає обраховуватися строк позовної давності в даних правовідносинах. Як вбачається з матеріалів справи, сторони неодноразово вносили зміни до кредитного договору, останні зміни були внесені додатковою угодою від 12.12.2013 року шляхом викладення тексту договору у новій редакції. Строк кредитного договору було встановлено до 10.09.2038 року. При цьому і чинний законом, і умови самого договору передбачають можливість дострокового настання обов`язку повернення коштів за кредитом в певних випадках. Апелянт трактує умови п.5.3.9 Договору таким чином, що у разі невиконання вимоги про страхування предмету застави /іпотеки новий строк виконання зобов`язання та повернення кредитних коштів встановлюється автоматично, без вчинення певних дій сторони договору. В той же час дана позиція апелянта з точки зору колегії суддів апеляційного суду ґрунтується на неправильному трактуванні умов договору. Як зазначено в п.5.3.9. Договору, на який посилається апелянт, фактичне невиконання обов`язку страхування предмет іпотеки, вважається обставиною настання нового терміну виконання основного зобов`язання позивача, однак не автоматично, а згідно з умовами цього договору, про що прямо зазначено у вищевказаному пункті договору. Таким чином вказаний пункт договору встановлює саме правило, однак має посилання на те, що його реалізація здійснюється відповідно до інших умов договору. Такими іншими умовами договору, що регламентують порядок реалізації процесу настання дострокового обовязку виконання зобов`язання боржником, є положення п.5.2.4. цієї ж редакції договору згідно з додаткової угоди від 12.12.2013 року. Зокрема п.5.2.4. встановлено, що сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства України (зокрема ст. 525 та ст. 611 Цивільного кодексу України), у випадку настання будь-якої із нижчевказаних обставин вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов`язання позичальника). Позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора протягом 60-ти календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін /строк основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань ) позичальника за цим договором. Повідомлення /вимогу, про яке/яку йде мова у цьому пункті договору, кредитор направляє позичальнику поштою за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси. У разі порушення позичальником нового терміну/строку виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором, вважається, що такий позичальник користується кредитними коштами понад терміни /строк кредитування, встановлені цим договором, при цьому починаючи з першого дня, що слідує за датою такого нового терміну / строку виконання основного зобов`язання, сума кредиту, процентів та інших грошових зобов`язань ( за їх наявності) вважається простроченою сумою основного боргу. Обставинами, які є підставою для вищевказаної процедури, серед іншого є: - невиконання позичальником/поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем зобов`язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором на весь період дії цього договору предмет застави/іпотеки, наданий кредитору в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором; та /або - невиконання позичальником /поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем будь-яких зобов`язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмета застави/іпотеки, переданого кредитору у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором ; Таким чином, вищевказаною нормою п.5.2.4. встановлено те, яким саме чином здійснюється реалізація процедури настання нового строку повернення коштів за кредитним договором, а саме - направлення банком відповідної вимоги і подальше її невиконання позичальником/іпотекодавцем протягом 60-днів з дня отримання. Окремо суд зважає на те, що заявлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів є саме правом банку, а не його обов`язком, відтак саме він вирішує, чи користуватися таким правом, чи ні. Зважаючи на викладене, новий строк повернення кредиту може виникнути лише за умови реалізації банком свого права на направлення відповідної вимоги боржнику, чого в даному випадку не відбулося, оскільки жодна із сторін не підтвердила і не довела належним чином фактичне направлення/отримання вищевказаної вимоги банком на адресу боржника. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що банком не було пропущено строк позовної давності для звернені до суду, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки суд прийшов до висновку про те, що строк позовної давності фактично пропущений не був, підстави для дослідження обставин, які б могли свідчити про переривання такого строку (в даному випадку - здійснення відповідачем чергових платежів до травня 2014 року) наразі відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 144 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ході розгляду справи позивачем в суді першої та касаційної інстанції сумарно було сплачено судовий збір у розмірі 57 572, 13 грн. (як за першу так і за касаційну інстанцію). За таких умов за результатами розгляду справи вказаний судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (АТ «Універсал банк», а/с5136, м. Вінниця-18, 21018, код ЄДРПОУ:21133352) судовий збір у розмірі 57 572 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот сімдесят дві грн) 13 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана М. А. Яворський