Ухвала КЦС ВС № 201/15228/17

УХВАЛА 29 листопада 2023 року м. Київ справа № 201/15228/17 провадження № 61-3665св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І., суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачі просили: - визнати недійсним іпотечний договір від 16 травня 2007 року № 2007-093, укладений між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4584; - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року; - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497677, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року. В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що договір іпотеки від 16 травня 2007 року № 2007-093 між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення існуючого права неповнолітніх дітей, які на момент укладення договору проживали та були зареєстровані в житловому будинку, а отже, мали право користування ним. Крім того, при укладенні іпотечного договору не була отримана письмова згода ОСОБА_1 , як дружини та співвласника житлового будинку. В тексті оспорюваного договору іпотеки є ряд неточностей, зокрема, зазначено, що цей договір застави автотранспортного засобу, дата укладення договору вказано 16 травня 2006 року, в той же час іпотекою забезпечено кредитний договір від 15 травня 2007 року. Нотаріусом, як державним реєстратором, був порушений порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки нотаріус не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням та повідомлення про застосування банком іпотечного застереження. Рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за банком прийнято з порушенням вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки майно, на яке було звернено стягнення підпадає, під дію цього нормативного акта. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 25 березня 2019 року під головуванням судді Ткаченко Н. В. позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив. Визнав недійсним іпотечний договір від 16 травня 2007 року № 2007-093, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4584. Визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. Визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497677, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. Вирішив питання розподілу судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що укладення відповідачем ОСОБА_4 правочину щодо нерухомого майна, яке було єдиним місцем проживання його неповнолітніх дітей без згоди органу опіки та піклування, а також відсутність у дітей іншого майна для повноцінного користування та задоволення їх потреб, призвело до порушення охоронюваних законом інтересів дітей щодо користування житлом і звузило обсяг їх права на житло, що є підставою для визнання іпотечного договору № 2007-093 від 16 травня 2007 року недійсним. Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ КБ «ПриватБанк» суд виходив з того, що реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем здійснена на підставі застереження в оспорюваному іпотечному договорі. При цьому АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів направлення вимоги про виконання кредитного зобов`язання боржнику, що свідчить про порушення іпотекодержателем порядку позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Також суд вказав, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення. Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині визнання недійсним договору іпотеки скасував. Відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року залишив без змін. Приймаючи постанову від 20 серпня 2019 року, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ КБ «ПриватБанк» відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права. Встановивши, що батьки, які на момент укладення договору іпотеки були законними представниками дітей свідомо передали будинок та земельну ділянку в іпотеку, а також встановивши відсутність у дітей права власності на майно, передане в іпотеку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним та задоволення позову в цій частині. Верховний Суд постановою від 14 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасував, а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишив без змін. Суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду в частині відсутності підстав для визнання недійсним іпотечного договору № 2007-093 від 16 травня 2007 року, оскільки належні та допустимі докази того, що оспорюваний правочин суперечить інтересам дітей, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дітей щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло, судам не надано. Разом із тим вказував, що судам належить надати оцінку укладеному 15 травня 2007 року між СПД ФО ОСОБА_5 та АТ КБ «ПриватБанк» кредитному договору № 2007-093, встановивши чи є він споживчим, з`ясувати на підставі яких документів нотаріусом, як державним реєстратором, прийнято оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки. Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень змінив в частині правового обґрунтування задоволення позовних вимог. Приймаючи постанову про зміну мотивів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цільовим призначенням кредитного договору є надання кредиту для оборотних коштів, тобто поточних витрат фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії, тощо). Отже, кредитний договір від 15 травня 2007 року № 2007-093 не є споживчим, тому на нього не поширюється норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Разом із тим, апеляційний суд, встановивши, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало реєстратору (нотаріусу) всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмети іпотеки за іпотекодержателем, а саме: доказів проведення оцінки нерухомого майна та доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмети іпотеки з результатами оцінки цього майна, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку та житловий будинок із прибудинковими спорудами. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Істамова І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а у задоволенні позову відмовити повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження. Представник заявника вказує, що у лютому 2016 року від АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я іпотекодавця було надіслано лист із зворотнім повідомленням про порушення умов договору та задоволення вимог шляхом набуття права власності на нерухоме майно. Вказане повідомлення отримано ОСОБА_1 26 лютого 2016 року, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання, яке міститься у матеріалах реєстраційної справи, однак апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та вказав протилежне. Аргументом касаційної скарги також є те, що висновки про наявність підстав для задоволення позову, в оскарженій частині, не узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19). Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Справа № 201/15228/17 надійшла до Верховного Суду 26 вересня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів. Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2022 року касаційне провадження у справі зупинив до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22). Верховний Суд ухвалою від 09 серпня 2023 року касаційне провадження у справі поновив. Фактичні обставини справи, встановлені судами 10 серпня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб (а. с. 7 том 1). ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 , 1992 року народження, ОСОБА_3 , 1994 року народження, ОСОБА_7 , 2003 року народження та ОСОБА_8 2006 року народження, що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а. с. 8-10 том 1). 16 травня 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки № 2007-093, в забезпечення виконання зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (далі - СПД ФО) ОСОБА_5 за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 2007-093 (а. с. 12-16, 56-60, 113-117 том 1). Відповідно до умов іпотечного договору, ОСОБА_4 передав банку в іпотеку будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0444 га, кадастровий номер № 1210100000:03:083:0018 за тією ж адресою, які належать іпотекодавцю на праві власності (а. с. 18, 19 том 1). ОСОБА_1 в заяві від 16 травня 2007 року, підпис на якій засвідчено нотаріусом Римською А. В. за реєстровим № 4582, дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на передачу в іпотеку домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 54 том 1). Згідно відміток у паспортах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вони зареєстровані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 09 лютого 2006 року (а. с. 34, 63 том 1). Відповідно до поданої нотаріусу при укладенні договору іпотеки довідки голови квартального комітету від 16 травня 2007 року, на АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 ; відомостей про реєстрацію чи проживання неповнолітніх дітей у житловому будинку вказана довідка не містить (а. с. 55 том 1). З копії витягу із будинкової книги, акта від 05 лютого 2018 року, довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені осіб від 07 жовтня 2017 року, довідки про склад сім`ї та місце реєстрації від 05 лютого 2018 року встановлено, що на момент укладення спірного договору іпотеки ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 20, 72, 73 том 1). На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., право власності на домоволодіння та земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 15 листопада 2016 року зареєстровано за АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 177-179 том 1). Апеляційний суд встановив, що у червні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» зверталось до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідачів ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_5 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення, в тому числі й за кредитним договором від 16 травня 2007 року № 2007-093, заборгованості у розмірі 157 940,50 доларів США (цивільна справа № 2-418/2011). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2011 року, з врахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 24 лютого 2012 року, у цивільній справі № 2-418/2011 позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_5 , ОСОБА_12 про стягнення заборгованості залишені без розгляду. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 2 823 грн. Апеляційний суд встановив, що у вказаній цивільній справі наявна також копія кредитного договору від 15 травня 2007 року № 2007-093, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 , за умовами якого в рамках програми мікрокредитування, при наявності вільних грошових коштів, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 150 000 доларів США на строк і на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1 договору). Згідно пункту 1.3 кредитного договору від 15 травня 2007 року № 2007-093, кредит надається на наступні цілі - оборотні кошти. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_5 з 01 жовтня 2001 року до 26 вересня 2014 року був зареєстрований як суб`єкт господарської (підприємницької) діяльності з видами діяльності: автомобільного регулярного транспорту (основний) та роздрібної торгівлі автомобільними деталями та приладдям.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Згідно з частинами першою-третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно з частинами першою-третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 у справі № 306/2053/16-ц сформульовано висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Акцентовано увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною. Зокрема у наведених справах Велика Палата Верховного Суду зазначала, що …[ У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.] За обставинами справ № 306/1224/16-ц позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що вимоги про усунення порушення від іпотекодержателя не отримувала та нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також іпотечне майно в момент переходу права власності до ТОВ «Кей-Колект» було оцінено значно нижче, ніж в момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки. У справі № 306/2053/16-ц позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що жодних вимог від іпотекодержателя про передачу права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання він не отримував, тобто не був належним чином повідомлений про виникнення іпотечного випадку, як і не отримував рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього, а також інформації про вартість майна за якою відбувалося зарахування вимог. Тобто за обставинами справ № 306/1224/16-ц та № 306/2053/16-ц позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги ненаправленням іпотекодержателем вимоги про усунення порушення та відсутністю оцінки предмета іпотеки у справі № 306/2053/16-ц та вадами проведеної оцінки майна у справі № 306/1224/16-ц. Разом із тим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29 серпня 2023 року у cправі № 910/3867/19 на вирішення поставив такі питання: 1) «Чи необхідне подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем?»; 2) «Чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем?»; 3) «Чи довів позивач порушення своїх прав чи законних інтересів внаслідок порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки?»; 4) «Чи обрав позивач належний та ефективний спосіб захисту порушеного права?». За обставинами цієї справи позивач заперечував наявність експертної оцінки іпотечного майна, яка мала подаватися державному реєстратору на момент переходу до іпотекодержателя права власності на це майно. Вирішуючи питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що відсутність оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Разом із тим Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у справі, яка є предметом касаційного перегляду, справах, які переглядались Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передбачено вичерпний перелік документів, необхідних для подання державному реєстратору. До цього переліку не входить звіт про оцінку предмета іпотеки. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що існують підстави для відступу від висновків Касаційного господарського суду щодо практики застосування положень Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, оскільки до вказаного Переліку не входить звіт про оцінку предмета іпотеки, а позивач просить скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, обґрунтовуючи свої позовні вимоги відсутністю лише оцінки майна. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду також зазначає, що наразі також відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду за обставин справи, коли позивач просить скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, обґрунтовуючи свої позовні вимоги лише відсутністю оцінки майна. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. З огляду на вищенаведене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за можливе передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу, оскільки вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/3867/19 де касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на підставі відсутності лише оцінки майна, наявність якої не передбачено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Колегія суддів вважає, що хоча статтею 37 Закону України «Про іпотеку» і передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, проте Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 вчинення реєстраційної дії не ставив в залежність від наявності такої оцінки, а тому лише її відсутність не може бути єдиної підставою для відмови у вчинені реєстраційної дії та, відповідно, скасування рішення про державну реєстрацію. Право іпотекодавця може бути захищене шляхом пред`явлення позову про відшкодування різниці вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Жоден із наведених нормативних актів не містить приписів про обов`язковість наявності звіту про оцінку майна саме на час вчинення реєстраційної дії. Звіт може бути складений і після переходу права власності до іпотекодержателя, проте повинен містити відомості про вартість майна саме на момент переходу права власності на нього. Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 201/15228/17 (провадження № 61-3665св22). Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий А. І. Грушицький Судді С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк