Постанова 4803 № 201/15228/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2081/22 Справа № 201/15228/17 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Ситнику Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_4 , треті особи: Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з даним позовом, посилаючись на те, що договір іпотеки №2007-093 між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення існуючого права неповнолітніх дітей, які на момент укладення договору проживали та були зареєстровані в житловому будинку, а отже, мали право користування ним. Крім того, при укладенні іпотечного договору не була отримана письмова згода ОСОБА_1 , як дружини та співвласника житлового будинку. В тексті оспорюваного договору іпотеки є ряд неточностей, зокрема, зазначено, що це договір застави автотранспортного засобу, дата укладення договору вказана як 16 травня 2006 року, в той же час іпотекою забезпечено кредитний договір від 15 травня 2007 року. Нотаріусом, як державним реєстратором, був порушений порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки нотаріус не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням та повідомлення про застосування банком іпотечного застереження. Рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за банком прийнято з порушенням вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки майно, на яке було звернуто стягнення підпадає, під дію даного Закону. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили: - визнати недійсним іпотечний договір №2007-093 від 16 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований в реєстрі за №4584; - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018, площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року; - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497677, дата державної реєстрації - 18 листопада 2016 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №2007-093 від 16 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований в реєстрі за №4584. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» не нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497677, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині визнання недійсним договору іпотеки скасовано. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишено без змін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 10 серпня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб (а.с. 7 т.1). ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , 1992 року народження, ОСОБА_3 , 1994 року народження, ОСОБА_6 , 2003 року народження та ОСОБА_7 2006 року народження, що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 8-10 т.1). 16 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки №2007-093, в забезпечення виконання зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи (далі СПД ФО) ОСОБА_8 за кредитним договором №2007-093 від 15 травня 2007 року (а.с. 12-16, 56-60, 113-117 т.1). Відповідно до умов іпотечного договору, ОСОБА_4 передав банку в іпотеку домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0444 га, кадастровий номер №1210100000:03:083:0018 за тією ж адресою, які належать іпотекодавцю на праві власності (а.с. 18-19 т.1). ОСОБА_1 в заяві від 16 травня 2007 року, підпис на якій засвідчено нотаріусом Римською А. В. за реєстровим №4582, дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на передачу в іпотеку домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 54 т.1). Згідно відміток у паспортах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вони зареєстровані в житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1 з 09 лютого 2006 року (а.с. 34,63 т.1). Відповідно до поданої нотаріусу при укладенні договору іпотеки довідки голови квартального комітету від 16 травня 2007 року, - по АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 ; відомостей про реєстрацію чи проживання неповнолітніх дітей у житловому будинку вказана довідка не містить (а.с. 55 т.1). Згідно копії витягу із будинкової книги, акту від 05 лютого 2018 року, довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені осіб від 07 жовтня 2017 року, довідки про склад сім`ї та місце реєстрації від 05 лютого 2018 року, - на момент укладення спірного договору іпотеки ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживали та були зареєстровані за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 20, 72, 73 т.1). На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 листопада 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., право власності на домоволодіння та земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою по АДРЕСА_1 15.11.2016 року зареєстровано за АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 177-179 т.1). Згідно з частинами першої-третьої статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно частини 1-3 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що: «закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону». У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Відповідно до пункту 24 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Згідно пункту 29 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. Отже, договір іпотеки від 16 травня 2007 року містить застереження, яке передбачало право АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку». У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження №11-474апп19), та від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18-ц (провадження №14-45цс20), зроблено висновок, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв`язку з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки за договором укладеним, на забезпечення зобов`язань за споживчим кредитним договором, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умов, визначених цим підпунктом. Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» введено тимчасовий мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення споживчих кредитів в іноземній валюті. На вказану обставину звертав увагу Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року по справі №760/18364/16-ц (провадження №61-2792св19). Судом апеляційної інстанції також встановлено, що у червні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» зверталось до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідачів ТОВ Українське фінансове агентство Верус, ОСОБА_8 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення, в тому числі й за кредитним договором №2007-093 від 16 травня 2007 року, заборгованості у розмірі 157940,50 дол. США (цивільна справа №2-418/2011). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2011 року, з врахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 24 лютого 2012 року, у цивільній справі №2-418/2011 позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ Українське фінансове агентство Верус, ОСОБА_8 , ОСОБА_12 про стягнення заборгованості залишено без розгляду. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 2823,00 грн. У вказаній вище цивільній справі наявна також копія кредитного договору №2007-093 від 15.05.2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 , за умовами якого в рамках програми мікрокредитування, при наявності вільних грошових коштів, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 150000,00 дол. США на строк і на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1 договору). Згідно пункту 1.3 кредитного договору №2007-093 від 15.05.2007 року, кредит надається на наступні цілі: оборотні кошти. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_8 з 01.10.2001 року до 26.09.2014 року був зареєстрований як суб`єкт господарської (підприємницької) діяльності з видами діяльності автомобільного регулярного транспорту (основний), роздрібної торгівлі автомобільними деталями та приладдям. Виходячи з викладеного, встановивши, що цільовим призначенням вказаного вище кредитного договору є надання кредиту для оборотних коштів, тобто поточних витрат фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії, тощо). Отже, кредитний договір №2007-093 від 15.05.2007 року не є споживчим, тому на нього не поширюється норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон №898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону №898-IV). Положеннями статті 37 Закону №898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон №800-VI) норми статті 37 Закону №898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Приписами статті 36 Закону №898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом №800-VI змін до статті 36 Закону №898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон №1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону №1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини 3 статті 33 Закону №898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону №898-IV). Отже, Закон №898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону №1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Відповідно до частини 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції від 04 червня 2017 року, передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини 3 статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. За змістом статті 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте, з огляду на зміст положень, закріплених у статтях 10, 18 Закону №1952-IV та статті 37 Закону №898-IV, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Оскільки ціна предмета іпотеки, право власності на який реєструється за іпотекодержателем в позасудовому порядку, є істотною обставиною, що має правові наслідки для сторін забезпеченого іпотекою зобов`язання, тому пункту 61 Порядку державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, повинен застосовуватись із урахуванням положень статті 37 Закону №898-IV, а саме: іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Отже оцінка предмета іпотеки, право власності на який реєструється за іпотекодержателем в позасудовому порядку, повинна бути проведена перед реєстрацією такого права. АТ КБ «ПриватБанк» до апеляційної скарги надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 26.02.2016 року, зазначаючи про те, що вказаним листом було направлено та отримано позичальником повідомлення банку про намір набути право власності на предмет іпотеки (а.с. 6, 17 т.2). В матеріалах справи наявні повні копії реєстраційних справ Відділу державної реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018, площею 0,0444 га та домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 . При цьому, у матеріалах реєстраційної справи наявна копія повідомлення від 12.09.2016 року №57, адресованого позичальнику ОСОБА_8 та іпотекодавцю ОСОБА_4 , в якому, зокрема, зазначалось про намір банку здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки та можливість купити предмет іпотеки (а.с. 69, 96, 113 т.3). Тобто, надана апелянтом копія повідомлення від 26.02.2016 року (а.с. 17 т.2) датована значно раніше, ніж надане державному реєстратору повідомлення від 12.09.2016 року №57. У реєстраційних справах відсутні належні відомості про отримання позичальником та іпотекодавцем письмового повідомлення від 12.09.2016 року №57. Представлені банком реєстратору копії накладних №0007572 та №0007559 кур`єрської служби Меркурій не можуть бути належними доказами вручення вказаного вище повідомлення ОСОБА_8 і ОСОБА_4 , адже у них не зазначено прізвища та ініціалів осіб, які отримали поштове відправлення (а.с. 67, 68, 94, 95, 111, 112 т.3). Крім того, згідно опису накладних №0007572 та №0007559 кур`єрської служби Меркурій, адресатам не направлялась копія звіту про оцінку вартості іпотечного майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (а.с. 67, 68, 94, 95, 111, 112 т.3). Більше того, у повідомленні від 12.09.2016 року №57 про намір здійснити перехід права власності, не зазначено інформацію про вартість майна, за якою банк мав намір здійснити зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. У реєстраційних справах щодо реєстрації права власності на спірне майно за ПАТ КБ «ПриватБанк» відсутні документи, що підтверджують проведення банком оцінки предметів іпотеки, що має передувати здійсненню державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно (а.с. 59-125 т.3). В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року зазначено, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №306/1224/16-ц (провадження №14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц (провадження №14-22цс19) однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є підставою для скасування такої реєстрації. Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши непредставлення АТ КБ «ПриватБанк» реєстратору (нотаріусу) всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмети іпотеки за іпотекодержателем, а саме доказів проведення оцінки нерухомого майна та доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмети іпотеки з результатами оцінки цього майна, - колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, на час його ухвалення, в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л.; та в частині визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на домоволодіння АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17497677, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про поширення на спірні правовідносини у цій справі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», без встановлення характеру кредитного договору та цільового призначення кредиту. Отже, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року підлягає зміні в частині правового обґрунтування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування зазначених вище рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія також звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 14 липня 2020 року справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції лише в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року підлягає зміні в частині правового обґрунтування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень змінити в частині правового обґрунтування задоволення позовних вимог. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова