Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/4010/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9409/23 Справа № 199/4010/23 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (суддя першої інстанції Руденко В.В.), В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому з урахуванням зменшення позовних вимог просило стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати у розмірі 212700 гривень. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України матеріальну шкоду в розмірі 212700,00 грн., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 3190,50 грн., а всього 215890 гривень 50 копійок. Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_3 , та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважає, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, є недоведеними. Мотивує скаргу тим, що надані позивачем документи, в тому числі копія свідоцтва про шлюб, пенсійне посвідчення ОСОБА_4 та цивільно-правова угода з довідкою про заробітну плату загиблого не містить жодної інформації про доходи, в тому числі розмірів пенсій, як загиблого, так і ОСОБА_4 . В податкових розрахунках сум доходу, нарахованого на користь платників податків-фізичних осіб, відсутня інформація про суми нарахованого та виплаченого прибутку на користь ОСОБА_5 . Наголошує на тому, що судом першої інстанції не було з`ясовано той факт, чи забезпечувала пенсія ОСОБА_4 прожитковий мінімум, встановлений законом, чи потребувала ОСОБА_4 матеріальної допомоги, та чи була вона на повному утриманні загиблого або одержувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів існування. Суд не звернув уваги на те, що наданих представником ОСОБА_4 позивачу документів не було достатньо для встановлення цих обставин. Суд також не надав правової оцінки наданим позивачем сфальсифікованим документам - цивільно-правовому договору № 44 та довідці № 44/1, які повинні були створити враження про знаходження потерпілої на утриманні у загиблого. ОСОБА_2 просив рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Від МТСБУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, в той же час рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням всіх норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні всіх обставин по справі. Станом на 27 грудня 2020 року тобто на дату ДТП, потерпілі ОСОБА_4 та її чоловік були особами, що досягли пенсійного віку, тобто обидва відносяться до категорії осіб, що є непрацездатними (69 та відповідно 79 років). Згідно ч. 1 ст. 75 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають підтримувати один одного матеріально. Отже, в силу положень ч.1 ст. 75 Сімейного кодексу України третя особа мала на день смерті свого чоловіка права на одержання від нього утримання. У даному випадку особи пенсійного віку, що є подружжям, є утриманцями по відношенню один до одного. Представник МТСБУ Патрик Г.Г. просила оскаржуване рішення залишити без змін. Від представника відповідача надійшла відповідь на відзив МТСБУ. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки в даній справі ціна позову становить 235710 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2684 х 100=268400), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2021 по справі № 199/846/21 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. При постановленні вироку було встановлено, що 27 грудня 2020 року, близько о 11 години 22 хвилин ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 21122» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить йому на праві власності, здійснював рух із перевищенням дозволеної швидкості на даній ділянці руху, а саме не менше ніж 55 км/год, у світлий час доби, по сухому покриттю крайньої лівої смуги проїзної частини вулиці Донецьке Шосе, яка має три смуги для руху в одному напрямку та необмежену видимість, з боку вул. Передової у напрямку Кайдацького мосту міста Дніпро. В цей же час, перед нерегульованим пішохідним переходом у крайній правій смузі зупинився невстановлений легковий автомобіль, а у другій смузі для руху розпочав зупинятися автомобіль «Opel Omega В» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , які пропускали пішохода з велосипедом ОСОБА_5 , та який рухався по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно напрямків руху транспортних засобів. Під час руху, навпроти буд. 19 вулиці Донецьке Шосе, м. Дніпро, водій ОСОБА_1 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу позначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 та дорожньою розміткою 1.14.3(«зебра»), перед яким зупинялися інші транспортні засоби, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не зменшив швидкість аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого 27 грудня 2020 року о 11 годині 22 хвилин здійснив наїзд передньою лівою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_5 , який переходив проїзну частину вул.Донецьке Шосе по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля «ВАЗ 21122» реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Смерть потерпілого настала від сумісної тупої травми тіла у вигляді численних переломів кісток скелету, розриву селезінки та крововиливів у м`які покривні та внутрішні тканини тіла, котра ускладнилася розвитком шоку та настала на місці ДТП відразу після наїзду транспортним засобом, тобто 27.12.2020 o 11 год. 22 хв. Потерпілою від кримінального правопорушення було визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій завдано шкоду, спричинену смертю її чоловіка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, вина ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є встановленою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, то після виплати суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди в порядку регресу. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Дані правовідносини регулюються нормами ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до положень п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю майну третьої особи. Відповідно до положень п. 27.1 ст. 27 Закону страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо- транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Згідно положень п. 27.2 ст. 27 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Згідно положень п. 27.3 ст. 27 Закону страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відповідно до положень п. 27.4 ст. 27 Закону 27.4. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Розпорядженням від 09.04.2019 року № 538 Нацкомфінпослуг внесла зміни до нормативно-правових актів з питань обов`язкового страхування. Зокрема, було збільшено розміри страхових виплат за договорами автоцивілки. Виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, збільшено зі 100 до 130 тисяч гривень, а за шкоду заподіяну життю та здоров`ю - з 200 до 260 000 грн. Отже ліміт відповідальності МТСБУ за незастраховану особу за завдану ним шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, становить 260000 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їх вини. За змістом цієї норми обов`язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). За ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого, для відшкодування саме цих виплат (по втраті годувальника та на поховання) . Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Встановивши, що внаслідок ДТП ОСОБА_4 заподіяно шкоди, пов`язаної зі смертю чоловіка, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цивільно-правова відповідальність не була застрахована, відповідну виплату здійснил МТСБУ, а тому в порядку регресу позивач має право звертатись для повернення сплачених відповідно до регламенту коштів. Зокрема, визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції правильно виходив із того, що із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із смертю годувальника до позивача звернулась ОСОБА_4 , яка є дружиною загиблого. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, відповідно до статей 1187, 1200 ЦК України та статей 6, 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому ОСОБА_4 право на страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника. Ліміт відповідальності МТСБУ за незастраховану особу за завдану ним шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, становить 260000 грн. Пунктом 27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано ані відповідачеві, ані суду усіх необхідних документів на підтвердження перебування на утриманні у потерпілого, є помилковими, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Відповідно доч. 1 ст. 75 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають підтримувати один одного матеріально. Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська