Постанова 4803 № 190/1438/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2767/24 Справа № 190/1438/22 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Подорець О.Б., повний текст рішення складено 31 березня 2023 року), В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідачки на користь Банку заборгованість 3% річних від простроченої суми за період з 12.02.2019 року по 12.02.2022 року у розмірі 7015,48 Доларів США, що за курсом 27.87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.02.2022 року складає 195521,43 грн. за кредитним договором № DNHDGK00000097 від 11.07.2005 року. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DNНDGK00000097 від 11.07.2005 3% річних від простроченої суми у розмірі 7015,48 доларів США, за період з 12.02.2019 по 12.02.2022, що за курсом 27.87 відповідно до службового розпорядження НБУ складає 195 521 грн. 43 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2 932 грн. 82 коп. Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного повідомлення відповідачки. Мотивує скаргу тим, що в матеріалах справи міститься довідка № 1844/0/2-22 від 01.11.2022 року, в якій вказано, що відповідачка мешкає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 . Також зазначає, що судом першої інстанції безпідставно було розглянуто справу у порядку спрощеного провадження. Наголошує на тому, що Банком було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом. ОСОБА_2 просив застосувати наслідки спливу позовної давності, скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Від представника АТ КБ «ПриватБанк» Мельникової Я.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 195521,43 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму(3028 х 100 = 302800), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного. Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 11.07.2005 між ОСОБА_1 та Банком було підписано кредитний договір № DNНDGK00000097 згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 95120,00 доларів США строком до 11.07.2025. Як зазначає позивач, відповідач допустила прострочення виконання зобов`язань, а тому банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Задовольняючі позовні вимоги Банку, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість підлягає стягненню через порушення позичальником зобов`язання. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Відповідно до положень ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц висловлено правовий висновок про те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився, тому пред`явлені до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий висновок узгоджується і з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно із ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання кредитор дістає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням. Тому право подати позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 190/1248/19 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року скасовано У задоволенні позову позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено. В даній постанові Верховного Суду, було відмовлено АТ КБ «ПриватБанк`у позові до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у період з 06 квітня 2018 року по 19 квітня2019 року у розмірі 14 221,48 доларів США, що еквівалентно 381 562,31 грн. за кредитним договором від 11 липня 2015 року № DNНDGК00000097, оскільки Банк втратив таке право звернувшись про дострокове стягнення заборгованості. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Апеляційний суд вважає, що втративши право вимагати від відповідачки відсотків за користування кредитом, Банк не позбавлений права звернутись про стягнення сум, які передбачені ст.. 625 ЦК України, оскільки дане порушення є тривалим. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. У постанові Великої Палати Верховного Суду 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц в чергове окреслено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, таким чином, помилковим є висновки про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Встановивши, що загальний розмір заборгованості по сплаті 3 % річних за користування кредитом, що підлягає стягненню за період з 12.02.2019 по 12.02.2022, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 195521,43 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, оскільки суд встановив, що відповідачкою порушувалось зобов`язання. Доводи апеляційної скарги стосовно неповідомлення про час, дату та місце розгляду справи, апеляційний суд не враховує, оскільки згідно ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2023 року розгляд справи було вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Також апеляційний суд не приймає доводи представника відповідачки, стосовно звільнення позичальника від відповідальності, визначеною ст. 625 ЦК України на період воєнного стану, апеляційний суд не враховує оскільки судом з відповідачка стягується заборгованість за 12.02.2019 по 12.02.2022 року, тобто не під час дії воєнного чи надзвичайного стану. Доводи апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку позовної давності спростовуються матеріалами справи. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду у справі № 190/1248/19, якою було встановлено пропуск позовної давності із звернення до суду з позовом стягнення відсотків, апеляційний суд не приймає, оскільки в даному випадку, вимоги даного позову не стягнення штрафних санкцій за невиконання основного зобов`язання. Беручи до уваги наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, нарахованої відповідно до положень ст. 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська