Постанова Київський апеляційний суд № 760/20644/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2021 року м. Київ Справа №760/20644/20 Провадження № 22-ц/824/4124/2021 Резолютивна частина постанови оголошена 10 березня 2021 року Повний текст постанови складено 11 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Гулієва М.Д.о учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у складі судді Оксюти Т. Г. у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: Історія справи Короткий зміст позовних вимог 19 вересня 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 28 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 233138,54 грн. Банк вказував, що ухвалення судом рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Оскільки, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка вказана в рішенні суду від 30 січня 2012 року, тобто за період з 28 січня 2007 року по 13 квітня 2011 року то за період після подання позовної заяви від 19 травня 2011 року, з 20 травня 2011 року по 09 липня 2020 року відповідач має заборгованість у розмірі 185156,81 грн, яка складається з: 157112,60 грн - індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання та 28044,21 грн - 3% річних від простроченої суми. На підставі вищевикладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в розмірі 185 156,81 грн, яка нарахована відповідно до правил частини другої статті 625 ЦК України. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмолено. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про припинення кредитного договору відмовлено. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в сумі 185 156,81 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 2 777,35 грн. Рішення суду мотивовано тим, що вимога позову щодо стягнення індексу інфляції за прострочення виконання зобов`язання, та про стягнення 3 % річних від простроченої суми є правомірною. При цьому суд зробив висновок про те, що 3 % річних та індекс інфляції підлягають стягненню за період з 30 травня 2011 року по 09 липня 2020 року. Згідно розрахунку здійсненого судом, 3 % річних за період з 30 травня 2011 року по 09 липня 2020 року становлять 38 048,08 грн, а індекс інфляції за цей же період - 204 150,21 грн. Однак, сума позовних вимог становить 185 156,81 грн, тому суд не виходячи за межі заявлених позовних вимог стягнув саме вказану сума у позові. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги 12 січня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Київського апеляційного суду через Солом?янський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було достеменно досліджено обставини та обґрунтування відповідача, в тому числі, що відображено в зустрічних позовних заявах, додаткових поясненнях та в подальшому всі аргументи його представників. Банк тлумачить норми матеріального права на власний розсуд і на власну користь. Заявник вказує, що банком при зверненні до суду про стягнення повної суми заборгованості у 2011 році за вказаним кредитним договором не заявлялась вимога про стягнення «інфляційних втрат» та три відсотки річних. Банк в рахунок погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором 31 серпня 2010 року в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет застави, а саме - куплений в кредит автомобіль. Заявник також вказує, що оскільки вартість автомобіля на момент звернення його банком була значно вища ніж сума заборгованості, посилаючись на норми національного законодавства, можна зробити висновок що банк задовольнив свої вимоги по кредитному договорі в повному обсязі, а тому на підставі тільки цього твердження можна констатувати, що не було підстав для нарахування банком «інфляційних втрат» і трьох процентів річних згідно статті 625 ЦК України, оскільки вимоги банку по стягненню заборгованості задоволені в повному обсязі ще у 2010 році, шляхом стягнення предмету застави. Заявник наводить постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц де сформульовано висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Після цього норми законодавства за якими нараховуються та стягуються проценти за кредитом, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів позамежами строку дії договору. Тобто, факт подання позову прямо спричиняє неможливість подальшого нарахування та стягнення процентів. Рух апеляційної скарги та матеріалів справи 21 січня 2021 року матеріали цивільної справи № 760/20644/20надійшли до Київського апеляційного суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21січня2021 року справу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року задоволено та поновлено його. Відкрито апеляційне провадження у цій справі. Копію ухвали про відкриття провадження разом з копіями апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами надіслано учасникам справи і встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17лютого 2021 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. Доводи інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція Київського апеляційного суду В судовому засіданні представник відповідача адвокат Писку Л.М. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача Хитрова Л.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Фактичні обставини справи Встановлено, що 28 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DN81AR23500170, згідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 172178,80 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,60 % річних строком сплати до 27 січня 2015 року. Позивач зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав. У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, станом на 13 квітня 2011 року виникла заборгованість в сумі 233138,54 грн, яка складається з: 139161,70 грн - заборгованість за кредитом; 77504,20 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6789,74 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 9682,90 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов?язань за договором. 30 травня 2011 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DN81AR23500170 від 28 січня 2008 року в сумі 233138,54 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму сплаченого судового збору 1700,00 грн та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2012 року на час звернення до суду з цим позовом є невиконаним. Позивач у позовній заяві зазначав, що ухвалення судом рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у порядку статті 625 ЦК України за період з 20 травня 2011 року по 09 липня 2020 року у розмірі 185156,81 грн, яка складається з: 157112,60 грн індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання; 28044,21 грн - 3% річних від простроченої суми. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вимога позову щодо стягнення індексу інфляції за прострочення виконання зобов`язання, та про стягнення 3 % річних від простроченої суми є правомірною. При цьому суд зробив висновок про те, що 3 % річних та індекс інфляції підлягають стягненню за період з 30 травня 2011 року по 09 липня 2020 року. Згідно розрахунку здійсненого судом, 3 % річних за період з 30 травня 2011 року по 09 липня 2020 року становлять 38 048,08 грн, а індекс інфляції за цей же період - 204 150,21 грн. Однак, сума позовних вимог становить 185 156,81 грн, тому суд не виходячи за межі заявлених позовних вимог стягнув саме вказану сума у позові. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статей 526, 530, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Норма абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Отже, звернувшись у 2011 році до суду з позовом, банк змінив кінцевий строк виконання зобов`язань за кредитним договором, після зміни якого право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З матеріалів справи відомо, що звертаючись до суду із цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у порядку частини другої статті 625 ЦК України за період з 20 травня 2011 року по 09 липня 2020 року у розмірі 185 156,81 грн, яка складається з: 157 112,60 грн індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання; 28 044,21 грн - 3 % річних від простроченої суми. Статтею 625 ЦК України, зокрема врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, свідчить про компенсаційний, а не штрафний зміст відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою відповідно до статті 549 ЦК України. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Результат правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Таким чином, з ухваленням рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 30 січня 2012 року про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відповідно, кредитор має право на отримання компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Здійснивши розрахунок 3 % річних та індексу інфляції, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості, нарахованої відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у межах заявлених позовних вимог. З урахуванням наведених висновків, аргументи заявника про те, що позивачем норми матеріального права тлумачаться на свою користь є безпідставними. Колегія суддів оцінює критично аргументи заявника про неврахування судом першої інстанції факту відчуження банком автомобіля у 2010 році в рахунок погашення заборгованості, оскільки такий факт не має юридичного значення у даній справі при визначені розміру заборгованості, нарахованої відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновком суду першої інстанції. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. У постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Проте, відповідачем не подано а ні до суду першої інстанції а ні до суду апеляційної інстанції клопотання (заяву) про застосування строків позовної давності. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). У § 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, Київський апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду першої інстанції. Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна