Постанова Кропивницький апеляційний суд № 394/50/20

ПОСТАНОВА Іменем України 23 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 394/50/20 провадження № 22-ц/4809/1006/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Мурашка С. І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» , відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області (суддя Партоліна І. П.) від 06 квітня 2020 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтовано тим, що 10 березня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», який надалі змінив найменування на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 13500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача в анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження. Банк свої зобов`язання виконав, надав відповідачу грошові кошти. Проте ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 01 грудня 2019 року становить 45014,48 грн та складається із наступного: 28272,23 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4149,04 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з положеннями ст. 625 ЦК України; 9973,47 грн - пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - фіксована частина та 2119,74 грн - процентна складова. Посилаючись на зазначені обставини позивач просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду Заочним рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2020 року у задоволенні позовну АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено повністю. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження його позовних вимог, оскільки підписана ОСОБА_1 анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не містить конкретних умов кредитного договору, а Тарифи банку та витяг з Умов та Правил, які надав позивач, відповідачем не підписані. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що у наданому позивачем розрахунку відсутня заборгованість за тілом кредиту, а зазначено лише про наявність заборгованості за простроченим тілом кредиту, однак сторонами по справі не було передбачено такого виду вимоги, як заборгованість за простроченим тілом кредиту. Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись з зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати це рішення суду та ухвалити нове, яким його позовні вимоги до відповідача про стягнення заборгованості задовольнити в повністю. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує на помилковість висновку суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості на користь банку. Всупереч наданим доказам суд не встановив наявність кредитних правовідносин між сторонами по справі. Суд не врахував, що відповідач не оспорював обставин, якими обґрунтовував свій позов банк. Фактичні операції відповідача з кредитними коштами банку підтверджено виписками та розрахунком заборгованості в якому додатково показано всі нарахування, які здійснював банк. Суд не дав оцінки цим доказам взагалі. Наявні у справі докази доводять факт використання відповідачем кредитних коштів, а тому суд не мав підстав відмовити у стягненні плати за користування кредитом (процентів, нарахованих за ст. 625 ЦК України, що передбачено п.2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг). Відповідачу ОСОБА_1 вручено копію ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та копію апеляційної скарги з пропозицією надати відзив на неї, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2500670049760 (с. 100). Однак, відзив на апеляційну скаргу від відповідача не до суду не надійшов. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Суд першої інстанції встановив такі обставини 10 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», який надалі змінив найменування на АТ КБ «ПриватБанк», з підписаною ним анкетою - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, чим підтвердив, що ця його заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.12). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості, відповідач має заборгованість за договором від 10 березня 2015 року, яка станом на 01 грудня 2019 року становить 45014,48 грн та складається із такого: 28272,23 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4149,04 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 9973,47 грн - пеня, штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - фіксована частина та 2119,74 грн - процентна складова. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Згідно зі ст. 526, 530 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України). На підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, позивач надав до суду першої інстанції такі письмові докази, зокрема: 1)анкету-заву ОСОБА_1 від 10 березня 2015 року про його згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк в якій він вказав, що ця заява разом з іншими пойменованими в ній документами становить зміст укладеного між ним і банком договору, ця анкета-заява містить підпис заявника та відмітку банку про її прийняття та опрацювання (с. 12); 2)витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» без зазначення дати затвердження, реєстраційного індексу, грифу затвердження та будь-яких підписів (с. 13); 3)витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (с. 14 30) без зазначення будь-якої дати, реєстраційного індексу, грифу його затвердження, відсутні будь-які підписи чи відомості про їх наявність на оригіналі; 4)розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором від 10 березня 2015 року (с. 6 11). Матеріали справи (провадження в суді першої інстанції) не містять заперечень відповідача проти позову, в тому числі невизнання ним обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. Не висловив відповідач своїх заперечень проти вимог банку і в суді апеляційної інстанції. З наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 висловив однозначне бажання скористатися запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» банківськими послугами щодо відкриття карткових рахунків різних типів, що слідує з його анкети-заяви від 10 березня 2015 року. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що з 19 березня 2018 року по 16 червня 2019 року ОСОБА_1 здійснював витратні операції за рахунок коштів банку, а також частково сплачував заборгованість. Однак, станом на 01 грудня 2019 року має заборгованість за кредитом (коштами які йому надав банк - ст. 1054 ЦК України) в сумі 28272,23 грн. Згідно з тим же розрахунком останню сплату заборгованості відповідач здійснив 01 грудня 2018 року в сумі 4000 грн і з того часу здійснював лише витратні операції. Та обставина, що позивач не надав достовірних та достатніх доказів погодження відповідачем запропонованих йому банком Тарифів банку на обслуговування карток типу «Унівеерсальна» й Умов та Правил надання банківських послуг не дає достатньо підстав для висновку про повну безпідставність пред`явленого позову. Суд у своєму рішенні не навів аргументів відхилення доказів, які надав позивач і які підтверджують надання банком коштів відповідачу та їх використання останнім. За таких обставин рішення суду не можна вважати обґрунтованим і законним. Оскільки відповідач не заперечує наявність у нього невиконаного грошового зобов`язання перед банком за кредитом, доказів виконання зобов`язання не надав, то відповідно до ч. 1 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054 ЦК України він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Отже, з відповідача підлягає стягненню сума неповернутого кредиту 28272,23 грн, а також проценти на підставі ст. 625 ЦК України. Суд першої інстанції не врахував, що позивач не вимагав стягнення процентів за користування кредитом за тарифами банку, які мали бути обумовленими сторонами в договорі. Вимоги про стягнення процентів банк обґрунтовував на підставі положень ст. 625 ЦК України, що вказані ним у позовній заяві та доданому до неї розрахунку заборгованості. Отже, суд першої інстанції належним чином не з`ясував підстави вимог позивача про стягнення процентів, не перевірив їх належним чином, неправильно визначив закон, який регулює правовідносини сторін в цій частині. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені нею індекс інфляції та проценти є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Зокрема, проценти від простроченої суми зобов`язання забезпечують захист майнового інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Розмір таких процентів встановлений законом і становить три проценти річних від простроченої суми, але цей розмір може бути змінений за домовленістю сторін договору. Позивач у своєму розрахунку просив стягнути з відповідача проценти у розмірі 86,4 % річних (с. 11). На підтвердження того, що сторони договору визначили самостійно розмір процентів річних на випадок застосування ст. 625 ЦК України, позивач надав витяг з Умови та Правила надання банківських послуг, як частину укладеного між ним і відповідачкою кредитного договору та які розмішено в мережі Інтернет за адресою: www.privatbank.ua. Так в п. 2.1.1.2.12. цих Умов та Правил надання банківських послуг (згідно з наданим позивачем витягом) передбачено, зокрема, що в разі неповернення кредиту в строк або несвоєчасної сплати мінімального обов`язкового платежу клієнт сплачує на користь банку заборгованість по кредиту та проценти від неповернутої в строк суми кредиту, які відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі 86,4% для картки типу «Універсальна» (с. 28 на звороті). Проте суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, вважаючи його неналежним та недостовірним доказом. При цьому суд правильно послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року по справі ЄУН: 342/180/17 у якій між сторонами (однією з яких також було АТ КБ «ПриватБанк») склалися аналогічні правовідносини, де Суд вказав на таке: «… матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин». Як і у справі № 342/180/17, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, так і в цій справі відсутні дані про те, що саме такі Умови та Правила надання банківських послуг мав на увазі відповідач на час укладення договору з позивачем, тобто станом на 10 березня 2015 року. Наданий позивачем витяг не містить відомостей про його погодження (підписання) відповідачем на саме таких умов надання кредиту. У мережі Інтернет за адресою: https://privatbank.ua/terms міститься архів Умов та Правил надання банківських послуг - договорів приєднання. Примітно, що редакція Умов і Правил, актуальна з 01 березня по 01 квітня 2015 року, тобто в період коли відповідач подав свою заяву-анкету до банку, у п. 2.1.1.2.12 (на який посилався позивач) не містила умов про встановлення процентної ставки, яка застосовується до простроченого грошового зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України. Тогочасна редакція пункту 2.1.1.2.12. була такою: «2.1.1.2.12. Після настання зазначеного на Картці останнього місяця терміну її дії Банком випускається Картка на новий термін, за що клієнтом вноситься плата згідно діючих тарифів. Термін дії Картки не підлягає продовженню банком в разі надання клієнтом до початку останнього місяця дії картки письмової заяви про закриття рахунку, за умови відсутності простроченої заборгованості клієнта перед банком за відповідним рахунком. Закінчення терміну дії Картки, її втрата або пошкодження не спричиняє припинення договірних відносин між банком і клієнтом та/або закриття пов`язаного з нею поточного рахунка клієнта» (https://privatbank.ua/terms). Натомість п. 2.1.1.2.12., який містить такого змісту умови з процентною ставкою 86,4%, яку застосував позивач стосовно відповідача, є в більш пізніх редакціях Умов та Правил надання банківських послуг, зокрема, в тих, які були чинними на час пред`явлення банком позову, тобто на січень 2020 року. Крім того, підписана ОСОБА_1 анкета-заява від 10 березня 2015 року не містить такої умови. Підсумовуючи, колегія суддів апеляційного суду робить висновок, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням трьох, а не вісімдесят шість цілих і чотири десяті, процентів річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно з наданим позивачем розрахунку заборгованості (с. 11), він розрахував і вимагав стягнути проценти на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01 жовтня 2019 року по 01 грудня 2019 року, а тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зробити свій розрахунок за цей період та стягнути визначену суму з відповідача. У цей розрахунковий період сума простроченої заборгованості не змінювалася, тому розрахунок трьох процентів річних має бути таким: 28272,23 х 3 : 100 : 365 х 62 = 144,07 грн, де: 28272,23 грн сума простроченої заборгованості, 62 кількість днів прострочення з 01 жовтня по 01 грудня 2019 року за які нараховуються проценти. Враховуючи, що в частині вимоги позивача про стягнення процентів суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (не застосував ч. 2 ст. 625 ЦК України), що привело до необґрунтованої відмови в задоволенні цієї вимоги повністю, то в цій частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовної вимоги. Оцінюючи вимоги позивача про стягнення неустойки (штрафу та пені), колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. За приписами ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Доказуючи наявність домовленості між банком і відповідачем про неустойку позивач посилався на відповіді пункти Умов та Правил надання банківських послуг, яким суд вже надав належну оцінку раніше. Таким чином, позивач не надав доказів, які б достовірно вказували на те, що сторони по справі досягли домовленості про неустойку та її умови, а тому його вимоги в цій частині є недоведеними і задоволенню не підлягають. З огляду на таке суд першої інстанції в цій частині правильно вирішив спір про неустойку. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції не повною мірою дотримався загальних вимог процесуального права, закріплених у ЦПК України, не перевірив доводів позивача в частині його вимог про стягнення кредиту та процентів, неправильно визначив правовідносини сторін в цих частинах та позбавив себе можливості правильно застосувати норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. В частині вирішення позовної вимоги про неустойку рішення суду підлягає залишенню без змін. Про судові витрати За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з частковим задоволенням вимог позивача з відповідача на його користь підлягає стягненню компенсація сплаченого ним судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: за подання до суду позовної заяви - 1327,00 грн, за подання до суду апеляційної скарги - 1990,50 грн, всього 3317,50 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2020 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитом та процентами і ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д) 28272,23 грн (двадцять вісім двісті сімдесят дві гривні двадцять три копійки) заборгованості за кредитом та 144,07 грн (сто сорок чотири гривні сім копійок) по процентах за користування кредитом, а всього 28416,30 (двадцять вісім тисяч чотириста шістнадцять гривень тридцять копійок). В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул.. Грушевського, б. 1Д) 28272,23 грн (двадцять вісім двісті сімдесят дві гривні двадцять три копійки) 3317,50 грн (три тисячі триста сімнадцять гривень п`ятдесят копійок) компенсації судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О. Л. Карпенко Судді: Л. М. Дьомич С. І. Мурашко