Постанова 4803 № 199/274/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5200/23 Справа № 199/274/23 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання (суддя першої інстанції Богун О.О., повний текст рішення складено 27 березня 2023 року), В С Т А Н О В И В: 11 січня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Амвр-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23-х років. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права та без з`ясування обставин, що мають значення для справи. Мотивуючи скаргу тим, що вона, як мати ОСОБА_3 діє в його інтересах та звернулась до суду з вказаним позовом, оскільки син перебуває на її утримання, а проживає з відповідачем формально. Вказує на те, що син навчається на денній формі та не має змоги працювати. ОСОБА_2 не приймає участь в матеріальному утриманні спільного сина. Оплату за навчання сина здійснює особисто. ОСОБА_1 просила рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, проте доказів направлення відзиву ОСОБА_1 не надано, а тому під час апеляційного перегляду, суд даний відзив не враховує. Згідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі позовні вимоги про стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є студентом денної форми навчання у Дніпропетровському державному аграрно-економічному університеті, на контрактній основі, що підтверджується довідкою від 22.12.2022 року (а.с. 5), стипендію не отримує. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів, оскільки повнолітній син проживає разом з відповідачем і фактично знаходиться на його утриманні. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Так, статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина. Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Згідно ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Згідно ч. 1ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу, в ч.1 якої вказано, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до п.20 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При визначенні розміру аліментів на повнолітніх дітей суд враховує такі обставини: стан здоров`я та матеріальне становище повнолітніх дочки, сина; стан здоров`я й матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інших дітей; можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дітьми; інші обставини, що мають істотне значення. Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених устатті 182 цього Кодексу. Як було встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є студентом денної форми навчання у Дніпропетровському державному аграрно-економічному університеті, на контрактній основі, що підтверджується довідкою від 22.12.2022 року, стипендію не отримує. Також судом було встановлено та не заперечувалось учасниками справи, що ОСОБА_3 проживає зі своїм батьком ОСОБА_2 , дана обставина була визнана позивачкою як у позовній заяві так і в апеляційній скарзі. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ч.3 ст. 199 СК України прямо передбачено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання, тобто в даному випадку встановлена імперативна норма Закону, яка передбачає право батьків на звернення до суду, з ким проживає дитина, в даному випадку син проживає з батьком, а тому у ОСОБА_1 були відсутні підстави звертатись з даним позовом, крім того, місцевим судом правильно зазначено, що ОСОБА_3 мав право особисто звернутися з даним позовом. Щодо доводів скарги, що позивачка особисто сплачує навчання сина також не є підставою для задоволення позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до відповідача з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину. Докази та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін Отже, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.Д.Канурна Т.В. Космачевська