Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/4651/18

Дата документу 28.11.2023 Справа № 337/4651/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/4651/18 Головуючий у 1 інстанції: Гнатик Г.Є. Провадження № 22-ц/807/1871/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «28» листопада 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2019 року у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: В жовтні 2018 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 листопада 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси і Кредит» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 11-2859-116К, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 23 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами у розмірі 15 % річних. Додатковою угодою № 1 від 22 травня 2008 року внесено зміни до Кредитного договору, зокрема, розмір процентної ставки за користування кредитними ресурсами був змінений на 16 % річних. Додатковою угодою № 2 від 02 грудня 2010 року до Кредитного договору були внесені зміні в п. 2.1. Кредитного договору, згідно з якими Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності Кредитні ресурси в сумі 13 338,28 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами у розмірі 16 процентів річних. Крім того Додатковою угодою № 2 від 02 грудня 2010 року були викладені в новій редакції пункти 1., З.2., З.5., 4.3. та доповнено Кредитний договір новими пунктами 3.6. та 3.7. Вказані зміні та доповнення пов`язані із введенням в Кредитний договір поняття Ануїтетного платежу. До того ж, додатковою угодою додаток № 1 до Кредитного договору був викладений у новій редакції та доповнено Кредитний договір додатком № 2, який передбачає графік зниження розміру заборгованості у розмірі 863 (вісімсот шістдесят три) долари США. Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 23 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором між Банком, Позичальником та ОСОБА_2 23 листопада 2006 року був укладений договір поруки № 11-2859-116П. До Договору поруки Додатковою угодою № 1 від 22.05.2008 року вносилися зміни до п. 1.1. в частині встановлення процентної ставки в розмірі 16 % річних та Додатковою угодою № 2 від 02.12.2010 року вносилися зміни в п. 1.1. в частині встановлення розміру кредиту в сумі 13 338,28 доларів США. 11 лютого 2015 року між ТОВ Банк «Фінанси і Кредит» та Державною іпотечною установою був укладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 616, відповідно до умов якого Первісний кредитор (Банк) відступає, а Новий кредитор (Позивач) набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними в додатках до цього Договору (далі - Права вимоги). Державна іпотечна установа листом від 15 жовтня 2015 року № 7238/11/2 повідомила Позичальника про факт набуття прав вимоги за Кредитним договором та Договором поруки, вказаний лист отриманий позичальником 27 жовтня 2015 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, станом на 10 вересня 2018 року сума заборгованості за кредитним договором складає 418 054 грн. 90 коп., з яких: 231 596 грн. 48 коп. - заборгованість по сумі основного боргу; 112 195 грн. 63 коп. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 26 919 грн. 25 коп. - інфляційні втрати; 47 343 грн. 54 коп. - сума пені. На підставі зазначеного просила стягнути солідарно з відповідачів на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором № 11-2859-1169К від 23 листопада 2006 року в сумі 418 054,90 грн. та судові витрати в розмірі 6270,82 грн. Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2019 року з виправленою опискою ухвалою суду від 11 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором № 11-285-116К від 23 листопада 2006 року в сумі 418 054 грн. 90 коп., яка складається з заборгованості по сумі основного боргу у розмірі 231 596 грн. 48 коп., простроченої заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 112 195 грн. 63 коп., інфляційних втрат у сумі 26 919 грн. 25 коп., суми пені у розмірі 47 343 грн. 54 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи сплачену суму судового збору по 3135 грн. 41 коп. з кожного окремо. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2023 року залишено заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на пропуск строку позовної давності, дострокове настання строку повернення кредиту 26 травня 2015 року та припинення строку дії договору поруки 26 грудня 2015 року, просили скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Нормами п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно частини 3, 5 статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Частиною 1 статті 130 ЦПК України визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване заочне рішення судом першої інстанції було ухвалене 08 листопада 2019 року за відсутності відомостей щодо належного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про дату, час і місце судового розгляду відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. На вказані обставини відповідач ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі. За вказаних обставин заочне рішення суду, ухвалене 08 листопада 2019 року, підлягає скасуванню відповідно до вимог п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 553 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти з користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір Кредитний договір № 11-2859-116К (далі-Кредитний договір), за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 23 000 доларів США та зобов`язалась в порядку, передбаченому кредитним договором у строк до 23.11.2021 року повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 15 % річних, а у разі прострочення платежів основного боргу та процентів, також пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення (т.1, а.с. 13-14), Пунктом 4.3 кредитного договору передбачено, що сплата позичальником процентів, нарахованих за попередній місяць, здійснюється щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця згідно Додатка № 1 до цього договору. Проценти сплачуються шляхом зарахування відповідної суми на рахунок процентів № 22089182610004 (т.1, а.с. 15-18). Додатковою угодою № 1 від 22.05.2008 року до Кредитного договору розмір процентної ставки за користування Кредитними ресурсами був встановлений у розмірі 16 % річних та був змінений Додаток № 1 до Кредитного договору (т.1, а.с. 19, 20-21). Додатковою угодою № 2 від 02.12.2010 року до Кредитного договору були внесені зміні в п. 2.1. Кредитного договору, згідно з якими Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності Кредитні ресурси в сумі 13 338,28 доларів США з оплатою по процентній ставці 16 процентів річних (т.1, а.с.22-25). Крім того, вищевказаною Додатковою угодою № 2 від 02.12.2010 року були викладені в новій редакції пункти 1., 3.2., 3.5., 4.3. та доповнено Кредитний договір новими пунктами 3.6. та 3.7., які пов`язані із введенням до Кредитного договору поняття Ануїтетного платежу, а також Додаток № 1 до Кредитного договору був викладений у новій редакції та доповнено Кредитний договір Додатком № 2, який передбачає графік зниження розміру заборгованості у розмірі 863,00 долари США (т.1, а.с. 26- 28). Судом встановлено, що Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику кредит у розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) доларів США, що підтверджується заявою ОСОБА_1 на отримання споживчого кредиту від 23.11.2006 року та заявою на видачу готівки № 7 від 23.11.2006 року (т.1, а.с.30). 11.02.2015 року між ТОВ Банк «Фінанси і Кредит» та Державна іпотечна установа був укладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В (далі - Договір відступлення), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 616 (т.1, а.с. 36-39). Відповідно до п. 1.2. Договору відступлення первісний кредитор (Банк) відступає, а новий кредитор (Позивач) набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними в додатках до цього договору (далі - Права вимоги). Листом від 15.10.2015 року № 7238/11/2 Державна іпотечна установа повідомила позичальника ОСОБА_1 про факт набуття позивачем прав вимоги за Кредитним договором та Договором поруки (т.1, а.с. 44-45). Факт отримання ОСОБА_1 вищевказаного листа підтверджується повідомленням про вручення, реєстром згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів), поданих 21.10.2015 року, списком № 3928 згрупованих відправлень листів рекомендованих, фіскальним чеком (т.1, а.с. 46, 47-48). Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За таких обставин Державна іпотечна установа набула всі права за кредитним договором та договорами поруки, що належали первісному кредиторові, зокрема й право на нарахування процентів за користування кредитними коштами. За розрахунком Державної іпотечної установи заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором станом на 10.09.2018 року становить 418 054 грн. 90 коп. та складається з такого: 231 грн. 48 коп. - заборгованість по сумі основного боргу; 112 195 грн. 63 коп. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 26 919 грн. 25 коп. - інфляційні втрати; 47 343 грн. 54 коп. - сума пені (т.1, а.с. 10-12). Відповідно до п. 3.4. Кредитного договору банк має право призупинити видачу Кредитних ресурсів, відмовити Позичальнику у продовженні строку дії цього Договору, а також вимагати дострокового повернення Кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, зокрема, у випадку, якщо Позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом та/або на сплату процентів і комісійної винагороди, відповідно до пунктів 3.2., 4.3., 4.4., 4.9., 4.10. Як вбачається з доданих до заяви про перегляд заочного рішення документів, первісний кредитор ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» 10 липня 2015 року зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 11-2859-116К та просило суд стягнути заборгованість станом на 04.06.2015 року в сумі 285 387,94 грн., яка складається з: 9824,84 доларів США (що за курсом НБУ становить 206 380,94 грн.) сума строкової заборгованості по основному боргу; 787,85 доларів США(що за курсом НБУ становить 16549,58 грн.) сума простроченої заборгованості по основному боргу; 165,09 доларів США (що за курсом НБУ становить 3467,88 грн.) - сума строкової заборгованості по відсоткам; 671,11 доларів США (що за курсом НБУ становить 14097,34 грн.) сума простроченої заборгованості по відсоткам; 44 982,55 грн. пеня (т.2, а.с.33-38). Листом від 15.06.2015 року №22-53/464 поручителю ОСОБА_2 направлено Вимогу про виконання зобов`язань за договором поруки, в якому позичальника повідомлено про направлення Позичальнику дострокової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором та зобов`язано Поручителя протягом десяти днів погасити заборгованість, яка станом на 04.06.2015 року становить 285 387, 94 грн. та складається з: 9824,84 доларів США (що за курсом НБУ становить 206 380,94 грн.) сума строкової заборгованості по основному боргу; 787,85 доларів США (що за курсом НБУ становить 16 549,58 грн.) сума простроченої заборгованості по основному боргу; 165,09 доларів США (що за курсом НБУ становить 3467,88 грн.) - сума строкової заборгованості по відсоткам; 671,11 доларів США (що за курсом НБУ становить 14 097,34 грн.) сума простроченої заборгованості по відсоткам; 44 982,55 грн. пеня (т.2, а.с.32). Отже, за Вимогою про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором Позичальник зобов`язана була сплатити Банку заборгованість, яка станом на 04.06.2015 року в сумі 285 387, 94 грн., яка складається з: 9824,84 доларів США, з яких заборгованість за основним боргом становить 10 612,69 доларів США, заборгованість по відсоткам - 836,2 доларів США, пеня - 44 982,55 грн. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2016 року у справі №2/337/34/2015 позовну заяву ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 11-2859-116К залишено без розгляду (т.2, а.с.40). Таким чином, звернувшись 15.06.2015 року до позичальника та поручителя з достроковою вимогою згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» змінило строк кредитування, а тому з 16.06.2015 року втратило право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. За вказаних обставин, станом на 10 вересня 2018 року обґрунтованим є нарахування заборгованості за кредитним договором в сумі 250 014 гривень 11 копійок, яка складається з: 9824,84 доларів США (що за курсом НБУ (21,82 грн. за 1 долар еквівалентно 214 378,00 грн.) сума строкової заборгованості по основному боргу; 787,85 доларів США (що за курсом НБУ еквівалентно 17 190,89 грн.) сума простроченої заборгованості по основному боргу; 165,09 доларів США (що за курсом НБУ еквівалентно 3601,60 грн.) - сума строкової заборгованості за відсотками; 671,11 доларів США (що за курсом НБУ еквівалентно 14 843,62 грн.) - сума простроченої заборгованості по відсоткам. При цьому, сума нарахованих після 25.06.2015 року (закінчення строку кредитування) відсотків в розмірі 93 749,78 грн. (112 195,63 грн. 3601,60 грн. 14 843,62 грн. = 93 749,78 грн.) стягненню не підлягає. Як вбачається з розрахунку Державної іпотечної установи, пеня за невиконання зобов`язання в сумі 47323,54 грн., нарахована за період з 10.11.2017 року по 10.09.2018 року (т.1, а.с.11), тобто після закінчення строку кредитування, який настав 25.06.2015 року, а тому також не підлягає стягненню. Додатковою угодою № 2 від 02.12.2010 року до Кредитного договору були викладені в новій редакції пункти 1., 3.2., 3.5., 4.3. та доповнено Кредитний договір новими пунктами 3.6. та 3.7., які пов`язані із введенням до Кредитного договору поняття Ануїтетного платежу, а також Додаток № 1 до Кредитного договору був викладений у новій редакції та доповнено Кредитний договір Додатком № 2, який передбачає графік зниження розміру заборгованості у розмірі 863,00 долари США. Відповідно до пункту 3.2 Додаткової угоди до Кредитного договору Позичальник щомісяця в термін з 1 по 10 число кожного місяця здійснює погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі Ануїтетного платежу, розмір якого за цим Договором становить 218 доларів США (т.1, а.с.22-25). Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". За приписами ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, на яку послалася заявник в касаційній скарзі. Враховуючи викладене, оскільки предметом договору позики від 23 листопада 2006 року є грошові кошти, визначені у доларах США, то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, а втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Отже, суд першої інстанцій неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції. Судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між Банком, позичальником та ОСОБА_2 23.11.2006 року був укладений договір поруки № 11-2859-116П (далі-Договір поруки) (т.1, а.с.31-32). Відповідно до пункту 1.1. Договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне виконання зобов`язань за Кредитним договором № 11-2859-116К від 23.11.2006 року, укладеним між Кредитором та Боржником, відповідно до якого Боржникові наданий кредит в розмірі 23000 доларів США за сплатою 15% річних строком до 23 листопада 2023 року. Пунктом 2.1. Договору поруки встановлено, що у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором за порушення зобов`язання Боржника. Згідно з пунктом 6.2 Договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. В подальшому до договору поруки Додатковою угодою № 1 від 22.05.2008 року вносилися зміни до пункту 1.1 в частині встановлення процентної ставки в розмірі 16 % (шістнадцять) річних та Додатковою угодою № 2 від 02.12.2010 року вносилися зміни до пункту 1.1 в частині встановлення розміру кредиту в сумі 13 338,28 (тринадцять тисяч триста тридцять вісім) доларів США 28 центів (т.1, а.с.33-35). Згідно зі ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь кого з них окремо. За приписами ч.1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Положеннями ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18). З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи № 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики. ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява №52854/99). Судом встановлено, що до пункту 6.2 Договору поруки, за положеннями якого цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, зміни не вносились, а отже строк дії зазначеного договору не встановлено. Звернувшись до Позичальника та Поручителя з Вимогою про дострокове повернення всієї суми заборгованості протягом десяти днів, Банк змінив строк виконання зобов`язання з 23 листопада 2021 року на 25 червня 2015 року. До суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором Державна іпотечна установа звернулась 03 жовтня 2018 року, а отже в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука станом на 26 грудня 2015 року припинилась в частині всіх щомісячних зобов`язань та всього зобов`язання щодо повернення грошових коштів поза межами шестимісячного строку (25 червня 2015 року). За вказаних обставин, враховуючи те, що порука припинилась станом на 26 грудня 2015 року, не заслуговує на увагу посилання позивача на ч.2 розділу II прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін та деяких законодавчих актів щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року №2478-VIII в частині застосування до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, порука припиняється у разі якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну виконання основного зобов`язання не пред`явить вимогу до поручителя. Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як встановлено апеляційним судом, банк, надіславши позичальнику та поручителю 15.06.2015 року Вимогу про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, змінив строк виконання основного зобов`язання. З позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості Державна іпотечна установа звернулась до суду 03.10.2018 року. Посилання позивача на переривання перебігу позовної давності у зв`язку зі сплатою відповідачкою ОСОБА_1 платежу в сумі 3135,41 грн. 13.11.2020 року не заслуговує на увагу з огляду на таке. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У пунктах 4.1- 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 судам роз`яснено наступне. 4.1. Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. 4.2. У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання (абзац другий частини п`ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред`явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов`язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов`язок негайного виконання зобов`язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред`явлення вимоги кредитором. 4.4.1. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності. Отже, здійснення відповідачкою ОСОБА_1 платежу після спливу позовної давності (26 червня 2018 року) не свідчить про переривання перебігу такої давності. Вирішуючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з такого. За приписами ч. 2 ст. 2 ЦПК України одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Правилами частини першої статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі відповідач, визнаючи в актах приймання-передачі та гарантійному листі факт виконання позивачем умов Договору щодо укладення договорів страхування та підтверджуючи надходження сум страхових платежів і зазначаючи суми комісійної винагороди позивачу, гарантуючи їх виплату, у судових засіданнях зайняв протилежну позицію та став стверджувати про відсутність доказів того, що саме за участі позивача укладено низку договорів страхування (постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №910/1873/17). Зловживання процесуальними правами це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах. Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №318/89/18). Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справив результаті поведінки, що перешкоджає ухваленню рішення у справі або вчинення інших процесуальних дій. Ухвалою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2018 року відкрито провадження та справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено до розгляду на 11.01.2019 року о 09.30 год. (т.1, а.с.80). Справа призначалась до розгляду 9 разів: 11.01.2019 року о 9.30 год., 08.02.2019 року о 10.00 год., 22.02.2019 року, 04.04. 2019 року о 09.00 год., 15.05.2019 року о 14.30 год., 20.06.2019 року о.8.20 год., 13.08.2019 року о 9.30 год., 27.09.2019 року о 9.30 год. та 08.11.2019 року о 9.30 год. Державна іпотечна установа подала заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за відсутністю представника позивача (т.1, а.с.108-109). ОСОБА_2 отримував судові повістки про розгляд справи, яка призначалась на: 08.02.2019 року (т.1, а.с.95), 22.02.2019 року (т.1, а.с.100), 04.04. 2019 року (т.1, а.с.107), 15.05.2019 року (т.1, а.с.127), 20.06.2019 року (т.1, а.с.136), 13.08.2019 року о 9.30 год., 27.09.2019 року (т.1, а.с.155) та 08.11.2019 року (т.1, а.с.165), про що свідчать відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Повідомлена про час та місце розгляду справи відповідач ОСОБА_1 , яка призначалась на: 15.05.2019 року, 27 вересня 2019 року о 9.30 год. в судові засідання не з`являлась. Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 15.05.2019 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з терміновим відрядженням, зобов`язується надати документи на підтвердження відрядження у наступному засіданні, проти позову заперечує (т.1, а.с.131). Проте у подальшому, судові повістки, направлені судом на адресу ОСОБА_1 , поверталися до суду з позначкою « адресат відсутній» (т.1, а.с.138,154,164). Представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 (т.1, а.с.145) отримувала судову повістку в судове засідання призначене на 27 вересня 2019 року, про що свідчать розписки представника від 13.08.2019 року (т.1, а.с.161), проте, в судове засідання 27 вересня 2019 року ані відповідач ОСОБА_1 , ані її представник ОСОБА_4 не з`явились, про причини не явки суд не повідомили. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 була обізнана про наявність спору в суді, в заяві від 15.05.2019 року зазначила, що проти позову заперечує (т.1, а.с.131), та її представник ОСОБА_4 , а також відповідач ОСОБА_2 , (поручитель за кредитним договором) в судові засідання до суду першої інстанції не з`являлись, заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції не направляли, хоча мали реальну можливість заявити про позовну давність. За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в частині застосування позовної давності. Враховуючи викладене, рішення суду згідно з вимогами п.2,4 ч.1, п.3, ч.3 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою в задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити. Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором станом на 10 вересня 2018 року в сумі 250 014 гривень 11 копійок, яка складається з 214 378 гривень 00 грн. сума строкової заборгованості по основному боргу; 17 190 гривень 89 копійок сума простроченої заборгованості по основному боргу; 3601 гривень 60 копійок - сума строкової заборгованості за відсотками; 14 843 гривень 62 копійок - сума простроченої заборгованості по відсоткам. В інший частині позову до ОСОБА_1 - відмовити. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2019 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову. В задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити. Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором станом на 10 вересня 2018 року в сумі 250 014 (двісті п`ятдесят тисяч чотирнадцять) гривень 11 копійок, яка складається з: 214 378 (двісті чотирнадцять тисяч триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок сума строкової заборгованості по основному боргу; 17 190 (сімнадцять тисяч сто дев`яносто) гривень 89 копійок сума простроченої заборгованості по основному боргу; 3601 (три тисячі шістсот одна) гривня 60 копійок - сума строкової заборгованості за відсотками; 14 843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні 62 копійки - сума простроченої заборгованості по відсоткам. В інший частині позову до ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 грудня 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: Г.С. Подліянова І.В. Кочеткова