Постанова 4807 № 334/2605/18

Дата документу 19.10.2021 Справа № 334/2605/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/2605/18 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф. Провадження № 22-ц/807/2518/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «19» жовтня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, ВСТАНОВИВ: В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18.11.2011 року між нею і ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв у борг у грошові кошти у сумі 144 000,00 грн., що відповідає 18 000,00 доларів США, та зобов`язався повернути до 05.01.2013 року. 28.01.2017 року сторони уклали угоду про продовження строку дії договору від до 31.12.2017 року, при цьому зменшили розмір боргу за розпискою до 13703,00 доларів США і встановили графік погашення боргу: 17.04.2017 року 3000,00 доларів США, 17.05.2017 року 3000,00 доларів США, 17.06.2017 року 3000,00 доларів США, 17.07.2017 року 3000,00 доларів США, 17.08.2017 року 1703,00 доларів США. 27.07.2013 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 14 563,00 долари США, які зобов`язувався повернути до 31.03.2014 року, про що склали розписку. 04.05.2017 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої змінили суму і строк повернення коштів, визначивши, що поверненню підлягає сума 11086,72 доларів США в наступні строки: 17.08.2017 року 1000,00 доларів США, 17.09.2017 року 3000,00 доларів США, 17.10.2017 року 3000,00 доларів США, 17.11.2017 року 3000,00 доларів США, 17.12.2017 року 787,00 доларів США. 07.11.2014 року сторони уклали два договори позики, відповідно до першого договору ОСОБА_3 взяв у борг грошові кошти у сумі 351 654,93 грн., що еквівалентно 31 968,00 доларів США, які зобов`язався повернути до кінця 2015 року, відповідно до другого договору - ОСОБА_3 взяв у борг грошові кошти у сумі 166 800,00 грн., що еквівалентно 20 850,00 доларів США, які зобов`язався повернути до кінця 2015 року. В передбачені розписками строки зобов`язання за договорами позики ОСОБА_3 не виконав. На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за борговими розписками у розмірі 77 607,72 долари США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 16 квітня 2018 року складає 2 027 494,62 грн., судовий збір в розмірі 8810 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики: від 18.11.2011 року у гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 16.04.2018 року в сумі 357 989,63 грн.; від 27.07.2013 року у гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 16.04.2018 року в сумі 289 639,55 грн.; від 07.11.2014 року у сумі 351 654,93 грн., від 07.11.2014 року у сумі 166 800,00 грн., а всього 1 166 084,11 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 5065,75 грн. . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування судом першої інстанції норм ст. 533 ЦК України, незастосування правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 21 грудня 2016 року у справі №537/5098/15-ц, просила скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути заборгованість за договорами позики від 07.11.2014 року у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 16.04.2018 року. вирішити питання про судові витрати. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.ст. 640, 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно із частиною другою ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Отже, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка Позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому Позикодавцем визначеної грошової суми. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується розпискою, що 18.11.2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 144 000,00 грн., що відповідає 18 000,00 доларів США, та зобов`язався повернути до 05.01.2013 року. 28.01.2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали угоду про продовження строку дії розписки від 18.11.2011 року до 31.12.2017 року , при цьому зменшили розмір боргу за цією розпискою до 13 703,00 доларів США та встановили графік погашення боргу: 17.04.2017 року 3000,00 доларів США, 17.05.2017 року 3000,00 доларів США, 17.06.2017 року 3000,00 доларів США, 17.07.2017 року 3000,00 доларів США, 17.08.2017 року 1703,00 доларів США. Матеріалами справи підтверджено, що 27.07.2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 14563,00 долари США, які зобов`язався повернути до 31.03.2014 року. 04.05.2017 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої змінили суму і строк повернення коштів, передбачені договором позики від 27.07.2013року, визначивши, що поверненню підлягає сума 11 086,72 доларів США в наступні строки: 17.08.2017 року 1000,00 доларів США, 17.09.2017 року 3000,00 доларів США, 17.10.2017 року 3000,00 доларів США, 17.11.2017року 3000,00 доларів США, 17.12.2017 року 787,00 доларів США. 07.11.2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір позики, на підтвердження чого складено розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 351654,93 грн., що еквівалентно 31968,00 доларів США, які зобов`язався повернути до кінця 2015 року. В цей же день між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено ще один договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 166 800,00 грн., що еквівалентно 20850,00 доларів США, які зобов`язався повернути до кінця 2015 року. Оригінали вищезазначених розписок та додаткових угод долучені судом до матеріалів справи. Судом правильно встановлено та не спростовано сторонами, що в передбачені розписками строки зобов`язання за договорами позики ОСОБА_3 не виконав належним чином, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість, яку позичальник повинен сплатити на користь позикодавця. Суд першої інстанції врахував правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) та дійшов обґрунтованого висновку щодо укладання сторонами договорів позики. Правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що зі змісту боргових розписок вбачається, що боржник в даному зобов`язанні фізична особа відповідач ОСОБА_3 , який діяв від власного імені, оскільки грошові кошти він отримав і зобов`язався повернути особисто. Позикодавцем - особою, яка передала грошові кошти та має право вимагати повернення, в даному зобов`язанні є позивачка особисто, оскільки ОСОБА_1 діяла та передала відповідачу кошти від власного імені, а відповідач зобов`язався повернути отримані грошові кошти позивачці в строки, зазначені в розписках. Позикодавець довела передачу позичальнику грошей, оскільки надала розписки позичальника про їх отримання. За розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_3 за всіма договорами позики становить 2 027 494,62 грн. та складається із заборгованості : - за договором позики від 18.11.2011 року у сумі 13 703,00 долари США, що за курсом іноземних валют станом на 16.04.2018 року становить 357 989,63 грн.; - за договором позики від 27.07.2013 року у сумі 11 086,72 доларів США, що за курсом іноземних валют станом на 16.04.2018 року становить 289 639,55 грн.; - за договором позики від 07.11.2014 року у сумі 20 850,00 доларів США, за курсом іноземних валют станом на 16.04.2018 року становить 544704,35 грн.; - за договором позики від 07.11.2014 у сумі 31 968,00 доларів США, що за курсом іноземних валют станом на 16.04.2018 року становить 835161,09 грн., а всього 77 607,72 доларів США, що за курсом іноземних валют станом на 16.04.2018 року (26,124909 грн. за 1 долар США) становить 2 027 494,62 грн. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94 ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. З огляду на викладене вимоги ОСОБА_5 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими. Установивши, що умовами договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язань ОСОБА_6 в доларах США, суд першої інстанції помилково не стягнув з позичальника суму боргу, визначену за офіційним курсом цієї валюти на за двома договорами позики, укладеними між сторонами 07.11.2014 року на суми: 351 654,93 грн.(що еквівалентно 31 968,00 доларів США), та відповідно 166 800,00 грн.(що еквівалентно 20 850,00 доларів США), які позичальник зобов`язався повернути до кінця 2015 року. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі №537/5098/15-ц, скасувавши ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року й рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та стягнувши з ОСОБА_6 54 971 грн.14 коп. - заборгованості за договором позики та 600 грн. 92 коп. три відсотки річних від простроченої суми. Встановивши, що умовами договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язань ОСОБА_3 в доларах США, суд першої інстанції помилково не стягнув з позичальника суму боргу, визначену за офіційним курсом цієї валюти на станом на 16.04.2018 року за двома договорами позики, укладеними між сторонами 07.11.2014 року на суми: 351 654,93 грн. (що еквівалентно 31 968,00 доларів США), та відповідно 166 800,00 грн. (що еквівалентно 20 850,00 доларів США), які позичальник зобов`язався повернути до кінця 2015 року. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_3 різниці боргу за договорами позики: - від 07.11.2014 року в сумі 483 506 гривень 16 коп. (836 161,00 грн. (за борговою розпискою, що було еквівалентно отриманим у борг 31 968,00 доларам США) - 351 651,93 грн. (стягнуті за рішенням суду) = 483 506 гривень 16 коп.); - від 07.11.2014 року в сумі 377 904 гривень 35 коп. (544 704,35 грн. (за борговою розпискою, що було еквівалентно отриманим у борг 20 850,00 доларам США) 166,800 грн. (стягнуті за рішенням суду) = 377 904 гривень 35 коп.). За вказаних обставин, рішення суду в частині відмови у позовних вимогах про стягнення боргу за двома договорами позики від 07.11.2014 року та загальної суми боргу згідно з п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики від 07.11.2014 року у сумі 483 506 гривень 16 коп. та за договором позики від 07.11.2014 року у сумі 377 904 гривень 35 коп., а всього за договорами позики 18.11.2011 року, від 27.07.2013 року, від 07.11.2014 року, від 07.11.2014 року - 2 027 494 гривень 62 копійок. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось сторонами та не переглядалось в апеляційному порядку. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року у цій справі скасувати в частині відмови у позовних вимогах про стягнення заборгованості за договорами позики від 07 листопада 2014 року та в загальній сумі боргу та прийняти нову постанову наступного змісту. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики від 07 листопада 2014 року в розмірі 483 506 (чотириста вісімдесят три тисячі п`ятсот шість) гривень 16 копійок та за договором позики від 07 листопада 2014 року 377 904 (триста сімдесят сім тисяч дев`ятсот чотири) гривні 35 копійок та загальної суми боргу за договорами позики від 18 листопада 2011 року, від 27 липня 2013 року, від 07 листопада 2014 року, від 07 листопада 2014 року - 2 027 494 (два мільйони двадцять сім тисяч чотириста дев`яносто чотири) гривні 62 копійок. В інший частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось в апеляційному порядку. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 25 жовтня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова