Постанова Запорізький апеляційний суд № 328/644/19

Дата документу 20.01.2021 Справа № 328/644/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 328/644/19 Головуючий у 1 інстанції: Гавілей М.М. Провадження № 22-ц/807/41/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 26 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.05.2015р. між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики. Відповідно до пп. 1.1., 3.1. договору відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 26 000,00 доларів США ( на день складання позовної заяви 1 долар США за офіційним курсом НБУ складає - 26,862244 грн.), що становить 698 418,34 гривень. На прохання відповідача у зв`язку з його тимчасовою неплатоспроможністю за усною домовленістю сторони прийшли згоди щодо подовження строку повернення позики за договором до 31.12.2016 р. 28.09.2016р. відповідачем в рахунок погашення вищевказаної суми позики було повернуто 100,00 доларів США - еквівалентно 2 686,22 гривень, що підтверджується розпискою від 28.09.2016р. Станом на 31.12.2016р. відповідачем більше повернень сум позики за договором не проводилося. Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором станом на день звернення до суду складає 25 900,00 доларів США, що становить еквівалент 695 732,11 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 26 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає, що під час розгляду справи відповідач не спростував власноручне підписання договору позики, а також, що це відбулось під впливом обману або фізичного чи психологічного насильства, а тому суд безпідставно не прийняв до уваги письмово оформлений договір позики як належний і допустимий доказ на підтвердження його позовних вимог. А тому вважає, що відсутність розписки про отримання ОСОБА_2 26 000 доларів США в підтвердження позики, не є підставою для відмови в задоволенні позову. У відзиві відповідача на апеляційну скаргу зазначається, що судом правильно встановлено, що після підписання договору позики розписка про отримання ним коштів в розмірі 26 000 дол. США, як це передбачено п. 3.3 договору, не складалась, що не заперечувалось представником позивача в судових засіданнях. А тому вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що доказів передання йому коштів за цим договором позивачем не надано. Просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, кожен з яких підтримав свою позицію, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, а також наданий на стадії апеляційного провадження новий доказ - розписку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Наведене відповідає правовій природі реального договору, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 640 ЦК України. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За таких обставин, будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми (частина друга статті 1047 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Судом встановлено, що 05.05.2015р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано договір позики. Відповідно до умов договору позикодавець ОСОБА_1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, надає позичальнику ОСОБА_2 позику у сумі 26000,00 доларів США, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк (п. 1.1.) Згідно з п.2.1 договору строк надання позики позичальнику становить 6 місяців з моменту реальної передачі всієї грошової суми. Позикодавець зобов`язується невідкладно передати позику одразу після підписання цього договору (п. 3.1). Позика надається шляхом передачі із рук позикодавця в руки позичальника (п. 3.2) Підтвердженням отримання позики позичальником є розписка, видана ним позикодавцю (п. 3.3). Як встановив суд, розписка про отримання позичальником ОСОБА_2 обумовлених грошових коштів в сумі 26 000 дол. США не складалась, що не за- перечувалось представником позивача в судовому засіданні. Суд не визнав підписаний договір позики доказом передання грошей від позикодавця до позичальника, адже за умовами договору сторони домовилися про порядок надання позики: позикодавець зобовязався невідкладно передати позику одразу після підписання договору, взамін на що позичальник мав скласти та надати останньому розписку. При цьому, суд визнав неспроможними посилання позивача на те, що отримання позики відповідачем підтверджується іншою розпискою від 28.09.2016р., згідно з якою ОСОБА_2 погашав борг, віддавши йому 100 дол. США, оскільки, як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціалізованої інформації Державної прикордонної служби України №0.184-15193/0/15-20 від 26.05.2020р., ОСОБА_2 31.08.2016р. виїхав до РФ. Тобто на момент складання розписки перебував за межами країни та не міг особисто сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100,00 доларів США в рахунок погашення позики за договором від 05.05.2015р. згідно розписки від 28.09.2016р., що представником позивача не оспорювалося в судовому засіданні. Отже, встановивши всі вище зазначені обставини, суд дійшов висновку про недоведеність факту передання позивачем 26 000 дол. США відповідачу, а також отримання останнім цієї суми від позивача. Тому в задоволенні позову відмовив. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказував, що розписка все ж таки складалась, але була втрачена. Навпаки, вказував, що нескладання розписки не могло бути підставою для відмови в позові при наявності підписаного договору позики, який підписано відповідачем добровільно. Проте колегія з цього приводу погоджується з судом першої інстанції, який на підставі ретельним чином проаналізованого законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про те, що з урахуванням умов договору про передачу коштів одразу після підписання цього договору, про що позичальник має видати позикодавцю розписку, цей договір не підтверджує факту передачі коштів. Ці обставини мали підтверджуватись розпискою, яка, як встановив суд, позичальником не складалась та позикодавцю не передавалась. Та ці обставини не заперечувала представник позивача в судовому засіданні в ході розгляду справи судом першої інстанції. Не вказавши про наявність розписки і у апеляційній скарзі, 05.10.2020р. ОСОБА_1 направляє до апеляційного суду копію розписки наступного змісту «Я ОСОБА_2 взял в долг у ОСОБА_1 сумму 25 000 доларов, обв`язують отдать по первому требованию. 05.05.2015р.» ( а.с. 242). В заяві ОСОБА_1 вказує, що ця розписка не була надана суду першої інстанції у зв`язку з її втратою, але на сьогоднішній день була знайдена ( а.с. 241). Представник позивача - адвокат Курдюкова О.С. в судовому засіданні апеляційного суду просила прийняти цю розписку як належний доказ, дослідити її та здійснити апеляційний розгляд з урахуванням цього нового доказу, надавши також оригінал цієї розписки . Колегією було оглянуто оригінал та копію розписки, та засвідчено останню. Представник ОСОБА_2 - адвокат Щемелініна Ю.В. заперечувала проти прийняття нового доказу, вказуючи, що це порушує принцип змагальності та диспозитивності сторін, а також вказує, що суд встановив, в тому числі і з пояснень представника позивача, що розписка взагалі не складалась, а тому не можна цю розписку, яку позивач намагається видати за належний та достовірний доказ, брати до уваги. Також адвокат Щемелініна Ю.В. зазначила, що зміст розписки та зміст договору позики суперечать один одному. Крім того, адвокат Щемелініна Ю.В. зазначила, що цю розписку ОСОБА_2 не писав та не підписував. Колегія з цього приводу наголошує на приписах статті 367 ЦПК України, якою надано апеляційному суду право на стадії апеляційного провадження приймати нові докази у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Вбачається, що позивач, надаючи вказану розписку, в заяві вказував про втрату цієї розписку та її розшукання тільки після подання апеляційної скарги та її прийняття до апеляційного розгляду. Тому з огляду на ці обставини та дату складання розписки 05.05.2015р., колегія приймає її для дослідження на стадії апеляційного провадження. Між тим, представник позивача не усунула суперечностей між своїми поясненнями в ході розгляду цієї справ в суді першої інстанції та ствердженням на стадії апеляційного провадження. Так, сама ж адвокат Курдюкова О.С. вказувала під час розгляду справи в суді першої інстанції, що розписка між сторонами за договором позики від 05.05.2015р. не складалась, що підтверджується позицією сторони позивача і в апеляційній скарзі, у якій про складання розписки та її втрату не зазначається. А лише наголошується на добровільності підписання відповідачем договору позики, який, на думку сторони позивача, сам по собі і доводить існування цих правовідносин та отримання коштів у борг відповідачем від позивача. Проте, колегія вважає, що обставини написання та втрати розписки мали бути предметом дослідження суду першої інстанції, однак такі обставини суду першої інстанції сторонами не доводились, а, навпаки, обидві сторони визнавали, що розписка під цей договір позики від 05.05.2015р. не складалась. Дослідивши зміст наданої розписки, колегія встановила, що її зміст суперечить змісту договору позики: у договорі позика становить 26 000 дол. США - у розписці вказано 25 000 дол. США; у договорі строк повернення боргу визначено у шість місяців з моменту передання коштів позичальнику, а у розписки строк визначено моментом вимоги. Крім того, розписка не містить посилань на договір позики, що вона саме надається на виконання цього договору, який міститься у матеріали справи, та є його складовою частиною, що підтверджує отримання коштів. Все вказане свідчить про те, що ця розписка не стосується договору позики від 05.05.2015р. Зважаючи на все вище наведене, колегія вважає, що за відсутності розписки саме складеної відповідно до умов договору позики від 05.05.2015р. відповідачем про отримання ним позики від позивача, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту отримання позики відповідачем у позивача, та відтак, правильно відмовив в задоволенні позову. Грунтовних обставин, які могли б спростувати вказані висновки суду, з огляду на неналежність як доказу у цих правовідносинах наданої на стадії апеляційного розгляду розписки, апеляційна скарга не містить, а її зміст суперечить положенням норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, та які правильно застосовані судом першої інстанції. Таким чином, колегія не встановила в ході апеляційного розгляду підстав для скасування або зміни рішення суду за наданими сторонами доказами та поясненнями, тому відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається апеляційним судом без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 26 червня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 21 січня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.