Постанова 4813 № 496/1278/23

Номер провадження: 22-ц/813/1235/25 Справа № 496/1278/23 Головуючий у першій інстанції Пасечник М.Л. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості у розмірі 60 000 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 2 333 298,80 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, судові витрати по справі покласти на відповідача. В обґрунтування позову зазначено, що 20 жовтня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у простій письмовій формі. На підтвердження укладання між сторонами договору позики, відповідачем 20.10.2021 року, тобто у день оформлення договору позики та отримання грошових коштів, було видано розписку про підтвердження факту отримання грошових коштів від позивача. Сторони договору позики належним чином виконали умови чинного законодавства України. Договір позики було укладено для задоволення особистих потреб позичальника, є таким, що укладений між двома фізичними особами у простій письмовій формі та не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності позивача. Відповідно, 20.10.2021 року у день укладання договору позики, відповідач надав позивачу розписку, якою засвідчив факт прийняття у позику грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США. Позивач належним чином виконав умови договору позики та передав грошові кошти у позику відповідачу. Однак, ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов`язання за договором позики та підтверджені відповідною розпискою зобов`язання. Укладеним договором було передбачено строк повернення позики - до 20.09.2022 року. Розпискою визначено строк, до якого зобов`язання відповідача має бути виконане у повному обсязі - 20.09.2022 року. Однак, з моменту укладання договору позики по день звернення позивача з позовом до суду, зобов`язання відповідачем не виконане. Станом на дату подання позову, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 грошові кошти. Відповідач прострочив виконання за договором позики. Основою сумою заборгованості відповідача перед позивачем є 2 333 298, 80 грн. Оскільки у розписці було вказано суму позики у доларах США - 60 000 доларів США, позивач вважає, що з відповідача необхідно стягувати суму, еквівалентну 60 000 доларам США по курсу НБУ. Станом на 23.01.2023 року курс 1 долара США становив 36,56 грн. (60 000 доларів США *36,56=2 193600 грн.) Позивач зазначив індекс інфляції з 2022 року по 2023 рік, а саме у 2022 році: січень - 101, 3 грн., лютий - 101, 6 грн., березень - 104, 5 грн., квітень - 103, 1 грн., травень - 102, 7 грн., червень - 103, 1 грн., липень - 100, 7 грн., серпень - 101, 1 грн., вересень - 101, 9 грн., жовтень - 102,5 грн., листопад - 100,7 грн., грудень - 100,7 грн.; у січні 2023 року - 101,3 грн. Згідно з вказівками Верховного суду України, викладеними у листі № 62-97 від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», для визначення індексу за вказаний період необхідно щорічні індекси перемножити між собою: (102,5:100)* (100,7:100)* (100,7:100)* (101,3:100)=1,052. Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 2 193 600* 1,053= 2 309860,80 грн. 3% річних від простроченої суми за 130 днів прострочення складає: 2 193600 грн.* 3%:100%:365*130 = 23438 грн. Тому, ОСОБА_2 повинен позивачу сплатити 2 333 298, 80 грн. (2 309860,80+23438 грн). У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розписка, яка видана ОСОБА_2 20.10.2022 року, є розпискою про отримання коштів у борг, зі змісту якої вбачається що до 20.09.2022 року відбулася передача в борг суми коштів в розмірі 60000 доларів США від позикодавця ОСОБА_1 до позичальника ОСОБА_2 з терміном повернення цієї суми коштів до 20.09.2022 року. Таким чином ця розписка підтверджує факт передачі та отримання коштів у борг і є належним, допустимим та достовірним доказом, якій підтверджує як факт передачі коштів у борг, так і факт отримання коштів у борг позичальником, що відповідає позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 року у справі №206/6401/18 (провадження № 61-9197св21), у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі №369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18). Враховуючи, те, що у розписці встановлений строк (термін) повернення всієї суми боргу до 20.09.2022 року, оригінал розписки (боргового документу) знаходиться у позивача (кредитора), а боржник у визначений в розписці строк (як і на момент ухвалення рішення у справі) не повернув суму боргу, то відповідач (боржник) має перед позивачем (кредитором) невиконане грошове зобов`язання з повернення боргу (грошових коштів) в розмірі 60000 доларів США, виконання якого боржник прострочив, що й було доведено позивачем під час розгляду справи, а тому в даному випадку підлягають застосування положення ст. ст. 527, 530, 610, 612, 625, 1049 ЦК України. Ця правова позиція позивача відповідає позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження № 61-30435сво18). Дата написання розписки 20.10.2022 є опискою, так як вона складалась саме у 2021 році. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що датою її підписання ОСОБА_2 є 20 жовтня 2022 року, тобто пізніше ймовірної дати повернення грошових коштів. Відтак, суд позбавлений можливості вирішити питання щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США саме на підставі наданої розписки, оскільки судом першої інстанції не встановлено дату їх отримання. Разом з цим, враховуючи, що у розписці зазначена дата, яка не відповідає дійсній даті укладення договору позики між сторонами, відсутні підстави для вирішення питання щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна з огляду на таке. Апеляційним судом встановлено, що 20 жовтня 2021 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США, зобов`язався повернути суму позики до 20 вересня 2022 року, що підтверджується письмовою розпискою відповідача. У вказаній розписці датою її підписання ОСОБА_2 зазначено 20 жовтня 2022 року. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною першою ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. (ч. 1 ст. 611 Кодексу). Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 року у справі №206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. (Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13.) Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що договір позики між ним та ОСОБА_2 було укладено 20 жовтня 2021 року, що підтверджується відповідною розпискою, яка наявна в матеріалах справи. Суму позики відповідач зобов`язався повернути до 20 вересня 2022 року. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли правовідносини щодо отримання грошових коштів на підставі договору позики, факт передання коштів відбувся саме 20 жовтня 2021 року, тобто до складання розписки. Договір позики у даній цивільній справі є реальним, укладеним у відповідності до норм цивільного законодавства, що підтверджується матеріалами справи, а також наданими стороною позивача належними та допустимими доказами. Оригінал розписки оглянутий судом апеляційної інстанції у судовому засіданні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна заява є обґрунтованою та доведеною, а тому позовні вимоги про стягнення 60 000 доларів США за договором позики від 20 жовтня 2021 року необхідно задовольнити. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат. Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Колегія суддів зазначає, що договір позики від 20 жовтня 2021 року укладений у доларах США, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, разом із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох процентів річних від простроченої суми. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року з подальшими продовженнями. Як вбачається з матеріалів справи, кінцевим строком повернення грошових коштів, отриманих за розпискою, є 20 вересня 2022 року, тобто під час дії на території України воєнного стану. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про нарахування трьох відсотків річних не підлягають задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору про часткове задоволення позову. Розподіл судових витрат. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, а тому звільняється від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Колегія суддів зазначає, що за подання позовної заяви необхідно було б сплатити 13 420 гривень, а за подання апеляційної скарги 20 130 гривень. Враховуючи зазначене, з ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 13 420 гривень та за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130 гривень на користь держави. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року скасувати. Постановити у справі нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму заборгованості у розмірі 60 000 доларів США. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір: -за подання позовної заяви 13 420 гривні; -за подання апеляційної скарги 20 130 гривні. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 червня 2025 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда