Постанова 4856 № 240/8544/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8544/23 Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В. Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б. 29 листопада 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в якому просив: -визнати протиправним рішенням Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначені і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 30.08.2021 інвалідності 3 групи в наслідок травми, що пов`язана із виконанням службових обов`язків; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому з 30.08.2021 інвалідності 3 групи в наслідок травми, що пов`язано з із виконанням службових обов`язків, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого закону для працездатних осіб на дату здійснення виплати, без урахуванням раніше виплачених сум; - встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 та Закону України «Про міліцію». Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 та Закону України «Про міліцію» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду та оцінки актів від 20 червня 2015 року за формами Н-5* та Н-1*, що складені за результатами розслідувань нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких позивач просить змінити рішення суду першої інстанції, відповідач просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. Так, у 2009 році позивачу було встановлено 10% втрати професійної працездатності та здійснено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 2301,00 грн. Житомирським обласним центром медико-соціальної експертизи 30.08.2021 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності та 35% втрати професійної працездатності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ. За таких обставин, позивач звернувся до ДУ "ТМО МВС по Житомирській області" із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Листом від 23.02.2022 року відповідач повідомив, що підстави для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги відсутні, оскільки ІІІ група інвалідності встановлена після спливу дворічного терміну з дати проведення первинного огляду та встановлення втрати працездатності (10%). Так, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі №240/9971/22 визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Житомирській області" щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ України документів та висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та зобов`язано Державну установу "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Житомирській області" подати до Міністерства внутрішніх справ України документи та висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . На виконання вказаного рішення суду Державною установою "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" подано до МВС висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 354549,00 грн. Однак висновок не був затверджений Міністерством внутрішніх справ України, оскільки у листі Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" від 16.03.2023 за №670/33/26-2023 зазначено, що за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу у Міністерстві внутрішніх справ України прийнято рішення про відмову та затверджено відповідний висновок. Також, у листі зазначено про те, що медико-соціальна експертна комісія проведена з порушенням п.10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС. Однак, при проведенні медико-соціальної експертизи представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися. Крім того, п. 4 Порядку №850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. При розгляді матеріалів з`ясовано, що установлення заявникові при огляді МСЕК ІІІ групи інвалідності та 35% втрати працездатності (2021 рік) відбулося у період понад два роки від дати встановлення йому при первинному огляді МСЕК 10% втрати працездатності (2009 рік), що суперечить умовам п. 4 Порядку №850. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Питання пов`язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року ? 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002). Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (Закон №565) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (Порядок №850). При цьому, 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII. Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність. Положеннями п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема ч. 6 ст. 23 цього Закону в редакції, чинній з 12.03.2015, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Згідно з п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи. Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Згідно з п.8 Порядку №850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. При цьому, саме лише подання позивачем передбачених п. 7 Порядку №850 документів не свідчить про наявність у нього безумовного права на отримання одноразової грошової допомоги. Відповідно до п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. При цьому, згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Із матеріалів справи встановлено, що відповідачем дотримано п. 9 Порядку №850 та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги та відповідно не затверджено поданий Державною установою "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 354549,00 грн. Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім`ї, батьки та утриманці можуть пред`явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги (п.13 Порядку №850). Пунктом 4 Порядку №850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 в подібних правовідносинах щодо виплати одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності, дійшла висновку про необхідність застосування зазначеного дворічного строку з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а тому особі у якої між первинним та вторинним встановленням групи інвалідності минуло понад два роки, слід відмовляти в призначенні одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При цьому, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Як встановлено із матеріалів справи, повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності та 35% втрати працездатності відбувся 30.08.2021, а первинно 10% втрати працездатності позивачу встановлено у 2009 році, оскільки між цими подіями минуло понад два роки, то колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Крім того, позивачем ні в позовній заяві, ні до суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не зазначено та не надано відповідних письмових доказів того, що 35% втрати працездатності пов`язані з іншим захворюванням ніж при встановлені 10% втрати працездатності у 2009 році. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №340/4643/20, від 11.12.2020 у справі №560/3093/19, від 10.12.2020 у справі №696/575/17. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-192/2020(465/20), у рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 дійшов висновку, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є таким, що суперечить статтям 1, 3, частинам першій, другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 46 Конституції України. Як наслідок, пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). У пункті 2 рішення Конституційного Суду України зазначено, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення. Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20 та від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а. Отже, правова позиція КСУ щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06 квітня 2022 року. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 вересня 2022 року у справі №640/14168/20, від 15 червня 2022 року у справі №296/8156/17. Крім того, Конституційний Суд України обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24 лютого 2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту військовослужбовцям, які беруть участь у відсічі збройної агресії рф проти України. Зокрема, зазначив, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого ч. 1 ст. 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні ч. 5 ст. 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Таким чином, враховуючи те, що правовідносини у даній справі виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення № 1-р(ІІ)/2022, а саме у 2009 (на момент первинного встановлення 10% втрати працездатності), на ці правовідносини розповсюджується норма законодавства щодо обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.