Постанова 4855 № 640/2319/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2319/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, третя особа - Головне управління Національної поліції Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач, Ліквідаційна комісія), третя особа - Головне управління Національної поліції Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням першої групи інвалідності; - зобов`язати ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності першої групи, внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням службових обов`язків при ліквідації аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах МВС України (довідка МСЕК від 24 листопада 2015 року АВ №0512511) відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року №565-VII «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року «Про затвердження порядку та умов призначення виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності, або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівникам міліції», - виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 462 121 грн 96 коп. (чотириста шістдесят дві тисячі сто двадцять одна гривня 96 коп.) з урахуванням раніше виплаченої суми та згідно розрахунку суми виплати грошової допомоги. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на переконання позивача законодавство не передбачає обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності після первинного встановлення втрати працездатності. Разом з тим, позивач стверджує, що перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, такої підстави не передбачає. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням першої групи інвалідності. Зобов`язано ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Київській області прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням інвалідності першої групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків при ліквідації аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах МВС України (довідка МСЕК від 24 листопада 2015 року АВ №0512511) відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року №565-VII «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року «Про затвердження порядку та умов призначення виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності, або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівникам міліції». В іншій частині позовних вимог відмовлено. В клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що п.4 Порядку №850, на який посилається відповідач, не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності; не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, вказує про те, що відсутні підстави для виплати позивачу вдруге одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до п. 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразово грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрат працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, наполягаючи на законності оскаржуваного рішення. Доводи відзиву аналогічні доводам позовної заяви та суду першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу УВС Київської області від 26 квітня 1986 року № 069, позивач виконував службові обов`язки по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у м. Прип`ять, під час проходження служби в органах МВС, являється учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії (згідно посвідчення НОМЕР_1 від 20 травня 1999 року, маршрутний лист від 28 травня 1999 року № 17), та отримав захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах МВС (експертний висновок від 29 січня 1992 року № 39, постанова ВЛК ЕУ МВС України в Київській області від 25 листопада 2015 року № 13). Відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України 02 березня 1992 року позивач був звільнений з органів МВС у відставку за п.65 (через хворобу) згідно з наказу УВС Київської області №22 (довідка УВС Київської області від 11 травня 1992 року № 17). Після звільнення зі служби 28 квітня 1999 року позивач проходив обстеження в Київській обласній МСЕК. Рішенням Київської обласної спеціалізованої медико-соціальної комісії 28 квітня 1999 року позивача було визнано інвалідом ІІ-ї групи (довідка КИО -І № 099091 від 29. квітня 1999 року), із 70% втратою працездатності. Причиною інвалідності визнано захворювання, пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах МВС. 24 листопада 2015 року позивач повторно пройшов обстеження в Київській обласній МСЕК. За результатами обстеження позивач отримав довідку АВ № 0512511 про інвалідність 1-ї групи, та довідку АГ № 0006325, в якій зазначено, що ступінь втрати професійної працездатності у відсотках складає 100%, захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків при ліквідації аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах внутрішніх справ МВС України. В 2015, 2016, 2017 роках позивач звертався з заявами до ГУ МВС України в Київській області з проханням виплати одноразової грошової допомоги в зв`язку з отриманням інвалідності 1-ї групи, так як під час проходження служби отримано захворювання, яке спричинило першу групу інвалідності. Листами ГУ МВС України в Київській області від 11 січня 2016 року № Д-43, від 17 березня 2016 року № Д-117, від 30 вересня 2016 року № 29/Д-650, від 19 грудня 2017 року №22Д-1198 відмовлено позивачу в праві на виплату одноразової грошової допомоги, посилаючись на п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №

850. Позивач повторно звернувся 18 липня 2018 року до ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області з проханням виплати одноразової грошової допомоги, в зв`язку з отриманням інвалідності першої групи, та 100% втратою працездатності при виконанні службових обов`язків по ліквідації аварії на ЧАЕС під час проходження служби в органах МВС України. Листом від 14 серпня 2018 року № 29/Д-912 відмовлено на підставі п.4 Постанови Кабінету Міністрів №

850. Зокрема, вказано, що виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги. Враховуючи вказане, відповідач послався на те, що після первинного встановлення інвалідності позивачу пройшло більше шістнадцяти років, а тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 850, немає. Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. У подальшому, Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року. При цьому, у пункті 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію». Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 від 28 серпня 2018 року у справі №804/6297/17, від 06 березня 2019 року у справі 822/163/18. На виконання вимог статті 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника (далі - Порядок № 850). Пунктом 2 Порядку №850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги, є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. У відповідності до пункту 3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи. Пунктами 7-9 Порядку №850 закріплено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Таким чином, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про міліцію» та Порядку №

850. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 405/704/17. Так, матеріали справи свідчать про те, що позивачу встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням ним служби саме в органах внутрішніх справ, а тому останній має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №

850. Відповідно, відповідач, отримавши заяву позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги, був зобов`язаний, керуючись Порядком №850, скласти висновок про виплату йому цієї допомоги та направити висновок до МВС для прийняття відповідного рішення. Не вчинивши зазначені дії, відповідач фактично вирішив віднесене до іншого органу питання про наявність чи відсутність підстав для проведення позивачу виплати одноразової грошової допомоги, тим самим порушив права позивача та вимоги чинного законодавства. Пункт 3 Порядку № 850 встановлює підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги: - загибель (смерть) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків; - установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ; - часткова втрата працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків. Зазначені підстави визначені як самостійні та надають право на отримання одноразової грошової допомоги при настанні хоча б однієї з них. При цьому, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням працівникові міліції інвалідності обґрунтовується наявністю причинно-наслідкового зв`язку між інвалідністю та службою в органах внутрішніх справ. Відповідно до п. 14 Порядку № 850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: - учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; - учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; - навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); - подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. Такі підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. По відношенню до позивача судом таких підстав не встановлено, а відповідачами не доведено. Таким чином, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно встановлено, що відповідач не виконав свого обов`язку та не прийняв жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з поданими документами. Разом з тим, відповідно до п.4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність. Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Законом №565-ХІІ не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку №

850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності. Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 816/1699/18, від 28 березня 2019 року у справі №296/10138/16-а, від 15 квітня 2020 року № 806/3247/18 та інших. Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення. З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому наявні підстави для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення виготовлено 07 липня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев